Російський нафтовий токсикоз. Що приховує Кремль?

У середині квітня з Білорусі прийшла звістка: тамтешній нафтопереробний завод у Мозелі зупинився через поломку.

До неї призвела брудна російська нафта – вміст хлорорганічних сполук у цій сировині перевищував норму в десятки разів.

Результат – корозія устаткування на заводі.

Російська нафта марки Urals транспортується з Росії міжнародним нафтопроводом «Дружба» до Білорусі, України, Польщі, Угорщини, Словаччини.

Український оператор «Укртранснафта» тимчасово припинила транзит нафти до країн Євросоюзу 25 квітня.

11 травня його відновили, але 17 травня знову тимчасово призупинили «у зв’язку з необхідністю європейської сторони додаткового часу на підготовчі заходи».

Планувалося відновити постачання російського чорного золота 20 травня.

Проте, за повідомленнями компанії, цього не відбулося.

На своїй сторінці у соцмережі АТ «Укрантранснафта» повідомляє: «20 травня о 00.00 відповідно до погодженого операторами «Дружби» графіку відновила транзит російської нафти до європейських споживачів.

З початку доби нафтотранспортна компанія України прокачала 4 тис.

тонн нафти у напрямку ЄС та призупинила прокачку у зв’язку з необхідністю виконання додаткових технологічних операцій із заміщення нафти у трубопроводах станції».

Водночас від найбільшої нафтогазової компанії Угорщини MOL отримано повідомлення про технічні проблеми з їхнього боку.

Відтак «Укртранснафта» відновить перекачку сировини нафтопроводом «Дружба» після підтвердження готовності угорською стороною приймати нафту.

Президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар пояснює, у чому криється проблема брудної російської нафти та як вона опинилася в такій кількості у міжнародному нафтопроводі.

Президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар.

Яким чином забруднена російська нафта потрапила до міжнародних нафтопроводів?.

Ситуацію, яка склалася, можна назвати російським нафтовим токсикозом.

Тому що в систему нафтопроводів «Дружба», а також в «Балтійську трубопровідну систему-2» потрапила некондиційна нафта під маркою Urals.

Це основна російська експортна нафтова суміш.

У неї така назва, оскільки вона формується переважно із нафти, яка видобувається на території Урало-Поволжя.

Це високо сірчана важка нафта, надалі її змішують на, умовно кажучи, станціях компонування в Самарі, де розміщується чи не найбільший в Європі резервуарний парк.

Власне там відбувається міксування і утворення того, що потім називається Urals.

І от з’ясувалося, що загалом десь 5 млн тонн нафти виявились некондиційними.

Це означає, що в цю суміш потрапило те, чого там не мало б бути в принципі, а якщо навіть і було б, то в дуже незначних концентраціях.

Це називається хлорорганічні сполуки – дихлоретан.

Мова йде про 5 млн тонн забрудненої нафти і це доволі значна цифра.

Обсяг еквівалентний тижневому експорту російської нафти.

У європейських водах перебуває десь десяток танкерів з цим товаром.

І тепер ніхто не хоче приймати цю нафту.

Формальна точка старту цього скандалу – 19 квітня.

Минув уже місяць.

Але насправді це не початок, а момент, коли забруднену нафту виявили в Білорусі.

Там зупинився нафтопереробний завод в Мозирі.

Як вони це визначили?.

Якраз аналіз і відповідна метрологія не проводилися або проводилися вибірково.

Як правило, на хлорорганіку йде вибірковий контроль і не завжди це намагаються визначити, оскільки її там, як я вже сказав, не повинно було бути.

Але вона там виявилася.

Контролюється вміст сірки, меркаптанів, парафінів, домішок, механічна обводненість.

Це робиться традиційно, а от органіка, звідки ж вона могла там взятися?! Тому, коли в Білорусі зупинилися установки Мозирського нафтопереробного заводу, то там зрозуміли: щось не так.

Доволі швидко з’ясувалося, що це результат інтенсивної корозії, і всі зрозуміли, що звідкись взялася якась агресивна речовина, а саме соляна кислота.

Якщо соляна кислота, то є хлорорганіка.

Тоді вже зробили відповідні аналізи і з’ясувалося, що концентрація в цьому потоці нафти із Самари загалом сягала десь 330 грамів на тонну нафти, що є просто захмарним.

19 квітня «Гомель транснефть «Дружба», себто білоруська ділянка міжнародної системи нафтопроводів «Дружба», розіслала повідомлення всім операторам про те, що в системі «Дружба» неякісна нафта, яка не відповідає загальному стандарту Urals.

Але нафта продовжувала йти, її продовжували транспортувати оператори в інших країнах.

І якраз тут важлива точка розуміння: насправді нафта потрапила в систему нафтопроводів десь очевидно на початку квітня.

А 19-го числа все стало зрозуміло, тому що нафта рухається доволі повільно у системі магістралей нафтопроводів зі швидкістю велосипедиста, який їде повільно, до 10 км/год.

Враховуючи відстані у тисячі кілометрів, то власне 5 млн тонн накачувалися не менше, ніж пару тижнів.

І коли ця нафта опинилася у трубопроводах Польщі, Угорщини, Словаччини, тоді стало зрозуміло: трапилася абсолютно неординарна ситуація.

Перша зустріч операторів відбулася 26 квітня у Мозирі, де російська «Транснефть» намагалася довести, що ситуація – випадковий інцидент, який розслідується і буде швидко виправлений.

Наступна зустріч відбулася 29 квітня вже у Будапешті.

А нещодавно ще одна – у Братиславі, яка теж не привела до якогось результату.

Що робити з некондиційною нафтою цілком зрозуміло: її треба повернути назад «Транснефті», а вона має її або утилізувати, чого вона робити не буде, або розмішати її з якісною нафтою до допустимої концентрації хлорорганічних сполук – менш як 10 умовних на літр.

Як повернути нафту назад?.

Тут і є основні камені спотикання.

Можна шляхом запуску системи в реверс – закачати назад в Самару.

Але тоді, по суті, зупиниться нафтовий експорт системою «Дружба».

Або ж вивантажити цю нафту у резервуарні парки, які є на території всіх країн.

Просто нафти дуже багато.

А потужностей резервуарів не вистачить.

Нафту можна вивантажувати в резервуарні парки, а потім звідти забирати на залізницю, щоб «Транснефть» підключила РЖД для того, щоб цистернами відправити сировину, наприклад, у Новоросійськ.

Там ця нафта буде змішуватися з якісною і відправлятиметься на експорт.

Таке рішення вже опрацьовано саме для білоруської некондиційної нафти.

Скільки це нафти?.

Білоруси називають цифру до 1 млн тонн загалом.

Що робити в нашому випадку? Є варіант реверсу, або ж треба опрацювати варіант вивантаження в резервуарному парку десь в Бродах і на станції «Карпати».

Туди може дійти некондиційна нафта з Угорщини і Словаччини, і знову ж таки залізницею повертати її за білоруським варіантом.

Це в принципі розтягнеться на дуже багато місяців.

Незрозуміла ситуація щодо Польщі.

Поляки дуже ретельно зараз все опрацьовують.

Але бракує правдивої інформації від усіх постраждалих.

Робляться якісь загальні прес-релізи, заяви про те, що опрацьовується, вирішується і так далі.

Хто найбільше постраждав, які країни?.

Найперша це Білорусь, тому що там, на відміну від решти відбулася поломка установок термічного крекінгу на нафтопереробному заводі.

Власне, завдяки цьому і з’ясувалося, що в нафті є щось не те.

Тому Білорусь постраждала найбільше.

Це цілком логічно, вони перші отримали нафту із системи «Дружба».

Тому там і є найбільші втрати.

Щодо системи магістральних нафтопроводів, то вона, дійсно, менше постраждала, хоча тут потрібна спеціальна методологія і обрахування.

Сама хлорорганіка не пошкодить трубопроводи.

Хлоретан навіть інколи використовують, щоб очистити внутрішню частину трубопроводу від парафінистих відкладень.

Але немає впевненості в тому, що там немає частки соляної кислоти.

Бо соляна кислота це зовсім інше.

Чому на нафтопереробному заводі сталося те, що сталося? Тому що там нафту перед тим, як вона піде в процеси, підігрівають.

І от під час підігріву дихлоретан починає взаємодіяти з водою, яка є в нафті.

Таким чином в невеликій кількості утворюється соляна кислота, яка знищує каталізатори і дає негативні хімічні реакції.

Власне це те, що і відбулося.

В системі транспортування ситуація інша, там нічого не підігрівається і тому наслідки та пошкодження менші.

Але всі оператори: і польський PERN, і словацький Transpetrol, і угорський MOL, і наша «Укртранснафта» так чи інакше матимуть серйозні збої і затримки у наданні послуг з експорту російської нафти.

Тобто вони недоотримають свою вигоду.

«Транснефть» нібито зобов’язалася компенсувати всім, але як це буде зроблено залежить тільки від того, які витрати поніс кожен з учасників цієї історії.

Проте це тільки один бік справи, найголовніше – з’ясувати, що ж власне трапилося.

Російські пояснення сьогодні, м’яко кажучи, недолугі.

Є три основні версії.

Перша відрапортована керівником компанії «Транснефть» Токарєвим прямо Путіну ще пару тижнів тому: мовляв, це якісь диверсанти влили в труби некондиційну нафту.

Пообіцяли їх знайти.

До речі, доволі швидко й знайшли – і версія луснула, хоча її далі продовжують проштовхувати.

Суть її полягає в тому, що є маленький вузол зливу нафти в селі Лопатіно Самарської області, і мовляв там залили той дихлоретан.

Скільки ж його влили туди? Це ж не пляшку із собою принести.

У тому то й суть.

Якщо ми візьмемо до уваги ту концентрацію хлорорганіки, яка є в цих 5 млн тонн нафти, то, а це вже я наводжу обрахунки деяких незалежних російських експертів, це, грубо кажучи, дві залізничні цистерни.

Це просто абсурд, це неможливо.

Очевидно в чистому вигляді ніхто не зливав.

Друга версія полягає в тому, що це типовий російський бардак.

Це, звичайно, звучить правдоподібно, але 5 млн тонн нафти з концентрацією, яка досягала 330 умовних одиниць на літр, означає, що ця нафта надходила тривалий час і систематично.

Це не просто хтось щось залив, бо в місці заливу концентрація мала б бути в сотні тисяч разів більшою.

Третя версія полягає в тому, що це жадібність і скупердяйство.

Жадібність, тому що нафту вкрали, за офіційною версією вкрали десь 30 тонн всього-на-всього, а для того, щоб приховати цю крадіжку залили дихлоретан чи некондиційну нафту.

Але всі ці пояснення не витримують критики з однієї простої причини, мова йде про 5 млн тонн нафти.

Ба більше, нафта в трубу не зливається.

Перш ніж потрапити у трубопроводи нафта приходить в резервуарний парк, де здійснюється змішування її різновидів.

Моя гіпотеза: все відбулося в Самарі на станції компонування (змішування) нафти.

Туди вже надійшла в готовому вигляді ця некондиційна нафта.

Далі постає питання: чия це нафта і звідки вона могла надійти.

І ось тут найцікавіше.

Тривалий час замовчується роль у цій історії компанії «Роснефть», найбільшого видобувника і транспортера російської нафти.

Це компанія, яка, по суті, забезпечує більш як 40% експорту російської нафти взагалі.

У «Роснефті» в регіоні Урало-Поволжя є дочірня компанія, яку інтегрували до складу своєї імперії, це «Башнефть» у Башкортостані.

І треба врахувати те, що в районі Урало-Поволжя – Татарстані, Башкортостані, Удмуртії – виснажені нафтові родовища.

Там залишилася ще якась кількість нафти і її намагаються витягнути, використовуючи сучасні технології.

Державна компанія «Роснефть» потрапила під санкції за російську агресію проти України.

І росіяни вирішили обійтись своїми силами, технологіями.

Але вони підійшли до питання з жадібністю і скупердяйством.

У нормальній ситуації закуповують трихлоретилен, який значно дорожчий.

Але вони використовували дихлоретан – дешево і сердито.

Ба більше, погляньмо на ретроспективу.

Ми можемо відзначити цікавий момент: інциденти з хлорорганікою мали місце і раніше – в 90-ті роки, але це були дрібні випадки, після яких міністерство енергетики і паливно-енергетичного комплексу Росії в 2001 році видало спеціальний наказ, яким заборонило використовувати хлорорганіку.

Інцидент був з компанією «ТНК».

І ось ця заборона діяла фактично до 2012 року, коли Міністерство енергетики Росії знову скасувало заборону.

Я гадаю, що подібний підхід був продиктований лобіюванням нафтових компаній.

Мовляв, ми будемо обережні, а тим більше «Транснефть» контролює все на вході в свою систему.

От і стали використовувати дешевий дихлоретан для інтенсифікації нафтовидобутку.

«Роснефть» зараз у складному фінансовому становищі.

Вона сильно витратилась на Венесуелу.

Вона там зазнає колосальних збитків і незрозуміло, що буде далі.

Проблемне становище також в середині Росії.

«Роснефть» свого часу вже виручали завдяки державних фондів, коли ціна на нафту впала.

Зараз потрібна чергова порція допінгу: «денег нет, но вы держитесь», і от в «Роснефти» вирішили протриматися таким чином, збагрити ось ці 5 млн тонн некондиційної нафти.

Я припускаю, що її насправді більше.

Не пройшло.

І це змушує поглянути на все з точки зору: а що взагалі відбувається в нафтовому господарстві Росії, передусім на цих старих, виснажених родовищах.

Прозвучала ідея міжнародного аудиту.

Він, на мою думку, був би важливий і для самої Росії.

Якщо ті версії, які вони зараз висувають, правильні, то міжнародний аудит їх підтвердить.

Але ми не бачимо готовності російської сторони відкритися, і це викликає підозри.

Їм є що приховувати.

Швидше за все, першою підозра падає на «Роснефть».

Вони спочатку взагалі ігнорували цю тему, а зараз починають видавати якісь порції загальної інформації, мовляв, вони до цього непричетні, і взагалі всі питання і зауваження до «Транснефті», вона готова все компенсувати.

Якщо Росії вдасться приховати реальну причину, які наслідки?.

Проблема якості російської нафти Urals не сьогодні виникла, а з початку 2010-х років.

У російській експортній суміші нафти зростає рівень сірки.

Така нафта коштує значно менше.

Тому російські нафтовики не раз пропонували, щоб «Транснефть» забезпечила транспортування різних сортів нафти окремо.

Наприклад, якісна нафта західно-сибірська має йти окремо, а от важкі урало-поволзькі нафти окремо.

Після цього інциденту можна очікувати, що нафти Урало-Поволжя будуть купувати неохоче, і тоді рентабельність «Башнефті» впаде.

Тут криється ще одна проблема.

Якщо родовища закриють, нафта все одно ж рухатиметься вгору.

І в цих регіонах буде така ситуація, як у нас на Львівщині в Бориславі, де нафта підтоплює будинки.

Ви зауважили про міжнародний аудит.

Яким має бути його механізм?.

Такий міжнародний аудит могли б ініціювати уряди держав, чиї оператори постраждали, або власне оператори через свої уряди.

Ми такого підходу поки що не спостерігаємо.

Звісно, в Європейській комісії моніторять ситуацію.

Така ініціатива могла б бути з українського боку! Адже саме Україна має Угоду про Асоціацію з ЄС, там є додаток XVI, в якому розписано механізм попередження, який задіюють у випадках переривання транзиту газу, нафти та електроенергії.

У нас наразі і є такий випадок.

Сьогодні транзит зменшений.

Оскільки ми не знаємо реальних причин того, що трапилося, а російські версії виглядають недостовірними, тому немає гарантій, що подібний інцидент не повториться.

Українська сторона може запустити механізм попередніх консультацій.

Такі дії повинні ініціюватись на урядовому рівні, на рівні оператора «Укртранснафти».

Але зараз всім не до цього (20 травня 2019 року прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявив про відставку – Главком).

Додається і політична турбулентність не тільки в Україні, а й в Брюсселі.

Там вибори до Європарламенту.

А Росія використовує все це на свою користь.

Наталія Малиновська, «Главком».