Невигадані кавові історії. Іван Франко

Будинок Понінського, в якому протягом 1902 – 1912 років діяла кав’ярня ”Монополь”.

Сьогоднішню кавову історію разом з нашим недільним партнером Торговою Маркою Кава старого Львова, розкаже вам, Іван Франко.

На початку 20 століття у Львові виникає осередок «Молода муза», натхненний гаслом «Служити красі».

Членами угруповання стають письменники Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Михайло Яцків, Сидір Твердохліб та Остап Луцький.

Це радше була не організація, а клуб мистецької богеми.

Згодом до нього приєдналися композитор Станіслав Людкевич, скульптор Михайло Паращук, маляр Іван Северин, скрипаль Іван Косинін та навіть фейлетоніст Осип Шпитко.

Святилищем, до якого вели всі шляхи, для них була кав’ярня «Монополь», або ж «Централка».

Цей заклад був у будинку Шпрехера, донедавна відомому як Будинок книги, що одразу за пам’ятником Міцкевичу.

Іван Франко.

Замовивши філіжанку кави, можна було просидіти цілісінький вечір, вичитати до останньої крапки всі журнали.

Відвідувачі щовечора чули промови та дискусії, засвідчували конкурси з придумування рими.

Наприклад, Богдан Лепкий привносив дух польського мистецтва та ідеї Яґеллонського університету.

Та найбільше пожвавлення вносив Іван Франко.

Він заходив до кав’ярні майже щодня під вечір з оберемком рукописів та коректур під пахвою.

У старому потертому одязі він сідав поруч із заможними паничами, випивав горнятко чаю, витягав із кишені срібну монету й бавився нею.

Він очікував, що хтось «підкине» якусь тему для розмови, але молоді наче роти зашивалися.

Усі знали, що встрявати в суперечку з метром – марна справа.

«Говоріть що!» – врешті вигукував Франко, якому хотілося поговорити й забути про те, що після цілоденної мозольної праці його чекає не менш важка робота вдома.

Коли хтось починав щось несміливо белькотати, метр уважно прислухався.

Потім ловив фрази, що йому аж ніяк не подобалися, і своїм звичним закидав: «Дурниці говорите!».

Після цього Франко не замовкав.

Кав’ярня вмить перетворювалася на аудиторію, а вся пихата літературна богема – на студентів із роззявленими ротами.

Молодомузівці довідувалися чимало такого, чого б не вичитали в жодній книжці.

Коли ж Франкові хотілося змінити атмосферу, він навідувався до інших кавових натхненниць – кав’ярні Шнайдера чи «Роми».

Що цікаво, у кав’ярні він загалом ходив не по каву, адже полюбляв чай таки більше.

Наталка СТУДНЯ.