Як себе мотивувати на спорт: топ-10 спортивних фільмів для перегляду під час карантину

Мабуть, ніхто на карантині не страждає так сильно, як прихильники спорту.

Через пандемію коронавірусу відмінені чи перенесені всі змагання одразу.

Виняток у Європі становить лише білоруський чемпіонат з футболу.

Це виглядає майже як диво, але навіть такий другорядний турнір здобув у футбольних країнах певну популярність.

Загальну спрагу якось долати треба.

Але, звісно, довго спостерігати за змаганнями, головною зіркою в яких є 35-річний Мілевський, складно.

Хочеться чогось естетично вишуканішого.

Тому зараз у соцмережах, і не лише в українському сегменті, нині прийнято ділитися порадами альтернативного спортивного продукту.

Найперше – фільмів про спорт.

За іронією долі, саме на 19 березня в Києві була запланована прем’єра першої в українській історії художньої стрічки про спорт.

Режисер Сергій Чоботаренко зняв драму з назвою «Пульс» на основі реальної життєвої історії параолімпійської чемпіонки Оксани Ботурчук.

Проте через карантин прем’єру відклали до ліпших часів.

Раніше в Україні фільми про спорт час від часу, звісно, знімати намагалися.

Але то була або відверта пропаганда, або констатація усім і без того добре відомих фактів.

Найсвіжіший приклад – стрічка «Лобановський назавжди», при перегляді якої людина, яка пережила бодай частину тих подій, не відчує жодних емоцій.

Тому нині «Главком» пропонує свою версію дійсно вартісних десяти фільмів про спорт незалежно від того, де вони були зняті.

«Едді «Орел» (2016, драма.

Великобританія, США, Німеччина.

Режисер – Декстер Флетчер).

Стрічка про, на перший погляд, комічного персонажа – британського стрибуна з трампліна Едді Едвардса.

Хлопець із купою фізичних вад так марив олімпійською мрією, що попри повну несумісність із важким із технічної точки зору і небезпечним для життя видом спорту зумів пробитися на Олімпіаду 1988 року в Сеулі і попри те, що посів там одне з останніх місць, став на тих Іграх персоною ледь не популярнішою, ніж чотириразовий олімпійський чемпіон Матті Нюкянен з Фінляндії.

Той перемагав, але преса і вболівальники паралельно захоплювалися веселим британцем.

Історія Едді демонструє, що навіть у професійному спорті нічого неможливого не буває.

«Гра їх життя» (2005, драма.

Режисер – Девід Анспо).

Не таємниця, що американці не дуже сприймають європейський футбол, іменований на їх манер «соккером».

Але є в історії «зірково-смугастої» футбольної збірної перемога, про яку розповідають із покоління в покоління.

«Гра їх життя» - фільм про унікальну команду, зібрану майже з любителів незадовго до чемпіонату світу-1950 у Бразилії шотландським тренером Вільямом Джеффрі.

Напередодні дальньої мандрівки в Латинську Америку ці хлопці виглядали безнадійними.

У товариських матчах вони програвали англійським клубам ледь не з двозначними рахунками.

А в офіційному поєдинку створили сенсацію, обігравши родоначальників футболу з рахунком 1:0.

Останнього творця цієї легендарної звитяги – півоборонця Волтера Бара – не стало 18 червня 2018 року.

Фільм Девіда Анспо передав атмосферу, яка передувала одній з найбільших сенсацій в історії футбольних мундіалів, за твердженням безпосередніх учасників, майже ідеально.

«Нокдаун» (2005, драма.

Режисер – Рон Говард).

Фільм заснований на біографії американського боксера-важковаговика Джеймса Бреддока, якого зіграв Рассел Кроу.

Джеймс у 30-ті роки минулого сторіччя, в часи Великої депресії змушений був покинути ринг через постійні травми і, щоб прогодувати сім’ю, брався до будь-якої роботи.

Він навіть голодував, а коли повернувся на ринг, то створив щось нереальне.

«Нокаут» вважається одним із найкращих фільмів про бокс за всю історію кінематографу.

Одинока зірка» (2003, драма.

Бразилія, Чилі.

Режисер – Мілтон Аленкар).

Життєва історія бразильського чаклуна футболу Мануела Франсіско дос Сантоса, відомого світу як Ґаррінча – одна з найдивовижніших і найсумніших в історії найпопулярнішої гри одночасно.

Хлопчик із бідної сім’ї з однією ногою коротшою від іншої, здавалося б, не мав жодних шансів проявити себе в футболі.

Тим паче, в країні, де ця гра зведена до рангу релігії.

Але Ґаррінча став однією із найяскравіших постатей у збірній, яка двічі поспіль, у 1958-му і 1962 роках – вигравала чемпіонати світу.

Його фірмовий фінт усі оборонці знали, але продовжували на нього піддаватися.

Ґаррінча став вельми популярним, але вартувало йому піти з футболу, як життя покотилося шкереберть.

«Чемпіонат району: Останній матч Пепіка Гнатка» (2012, комедія.

Режисер – Ян Прусіновскі).

Іронічна, дуже весела, але з присмаком смутку комедія про тренера чеської любительської команди.

Точніше, Пепік Гнатек – звичайний селянин, який перед вихідними б’є кроля, готує із нього смачне рагу, яке полюбляє запивати пивом.

Пепікові якось зрадила дружина.

Він їй того не міг забути уже 15 років.

А до безтями він любить єдине – футбол.

Не реалізувався як гравець сам, але бачив у собі задатки тренера.

Правда, тренував простих сільських хлопців, які й самі не надто вміли грати.

Однак хіба то важливо, коли віддаєш справі серце й душу?.

«Ультра» (1991, драма.

Режисер – Ріккі Тоньяцці).

Головними дійовими особами стрічки є ультрас «Роми» з Рима.

Історія оповідає про взаємини двох найкращих друзів, які люблять один футбольний клуб і одну і ту ж дівчину, яка до останнього моменту не може визначитися, кому з них віддати перевагу.

Значна частина фільму присвячена опису виїзної гри «Роми» проти «Ювентуса», де досить реалістично показана субкультура вболівання італійських футбольних ультрас.

У процесі зйомок режисером і сценаристом були взяті сотні інтерв’ю у справжніх тіффозі, що додало стрічці щирості та правдивості.

«Диво» (2004, драма.

Режисер – Ґевін О’Коннор).

«Дивом на льоду» прийнято називати перемогу збірної США з хокею в фіналі олімпійського турніру в Лейк-Плесіді у 1980 році над чинними чемпіонами, збірною СССР.

Якщо відкинути певну ідеологічну зверхність, яка проявилася в зображенні совєцьких хокеїстів як безликих зомбі-машин, стрічка вражає.

Не може не вражати історія про фактично студентську команду, яка обіграла легендарних профі на чолі з Валерієм Харламовим.

Тренер Герб Брукс, роль якого зіграв Курт Расселл, не маючи змоги залучати зірок НХЛ, провів жорстку селекцію, обравши серед майже двох сотень претендентів обойму гравців, які підходили для нього навіть не стільки за ігровими показниками, скільки ментально.

Власне, то й є та селекція.

Про яку в недавньому інтерв’ю «Главкому» із власного північно-американського досвіду розповідав колишній оборонець збірної України Андрій Срюбко.

«Хулігани зеленої вулиці» (2005, Великобританія, США.

Режисер – Лексі Александер).

Стрічка Лексі Александера вважається найкращою про фанатську субкультуру.

В її епіцентрі – протистояння найбрутальнішої фільми хуліганів клубу «Вест Гем Юнайтед» «Green Street Elite» з «хулсами» іншої лондонської команди – «Мілволла».

Фільм передає атмосферу цього середовища без прикрас.

Пізніше, після успіху «Хуліганів зеленої вулиці», було зняте продовження історії.

Проте воно на тлі першого фільму виглядало доволі штучним.

«Алі» (2001, драма.

Режисер – Майкл Манн).

Фільм Майкла Манна про найкращого боксера всіх часів Могаммеда Алі претендував на «Оскар» у двох номінаціях.

А виконавець головної ролі Вілл Сміт отримав премію MTV за найкращу чоловічу роль.

Вражаюча історія бійця, який «порхав як метелик і жалив як оса» на рингу і безкомпромісно боровся за свої як людини права поза ним.

Окрім сюжету, стрічка «Алі» захоплює неймовірним джазовим супроводом.

«Гонка» (2013, драма.

США, Німеччина, Великобританія.

Режисер – Рон Говард).

В основі стрічки – протистояння двох зірок Формули-1 середини 70-х – австрійця Нікі Лауди і британця Джеймса Ганта.

Фільм про кохання, славу, різну мотивацію і фанатичну відданість двох великих, але дуже різних чемпіонів.

Вважається, що до Рона Говарда так вдало закулісся королівських автоперегонів не передавав жоден кінорежисер.

Іван Вербицький, «Главком».