На честь загиблого в АТО коваля викують 300-кілограмовий сонячний годинник

На всеукраїнському ковальському фестивалі, що пройшов у Миргороді на Полтавщині, найкращі майстри працювали над створенням вуличного годинника на честь колеги, який загинув на російсько-українській війні.

Про цю подію розповіла співорганізаторка фестивалю, вдова загиблого коваля з села Трудолюб Миргородського району, педагог Валентина Федоряка.

«Перший фестиваль ковалів у Миргороді мій чоловік Петро, який змінив професію вчителя на ковальську справу, провів незадовго до війни.

З початком бойових дій він пішов добровольцем на фронт, був командиром взводу зенітників.

31 липня 2014 року разом із шістьома бойовими побратимами загинув у Шахтарську Донецької області при спробі вирватися з оточення.

Відтоді ковальські фестивалі проводяться на його честь.

І щороку за традицією ковалі виготовляють сонячний годинник – у пам'ять про одного із семи загиблих на фронті майстрів вогню і металу.

Перший кував Петро і його команда в подарунок місту», - говорить Валентина Федоряка.

У Миргороді також установлені ковані годинники на честь киянина Григорія Матяша, кременчуківця Дмитра Назаренка, Сергія Рибченка з Нікополя та Андрія Дрьоміна з села Великий Глибочок Тернопільського району.

Цьогоріч готується годинник на честь Андрія Козюбчика з Кривого Рогу.

Часомір на честь Козюбчика створений у вигляді голки.

Циферблат імітує орнаменти полтавської вишивки.

З одного боку на ньому зображені маки, як жіночий оберіг, а з другого дуби – символ чоловічого начала.

«Ми почали роботу в «Кузні Петра» ушістьох десять днів тому.

Найскладніший і наймасивніший елемент годинника – голка.

Щоб викувати її, трьом майстрам знадобилося два дні.

А загалом годинник складається з багатьох дрібних елементів і створений традиційним ковальським способом.

На це пішло більше 300 кілограмів заліза», - розповідає наймолодший трудолюбівський коваль Станіслав Красюк.

На жаль, одного фестивального дня виявилося замало, аби завершити таку складну роботу.

Учні Петра Федоряки повернули її знову в кузню на доробку.

«Петро мріяв, щоб у Миргороді було більше сонця й таких годинників.

У цьому полягала його ідея фестивалю.

Але час вніс у неї корективи.

Хлопці кують годинники і дарують місту на знак пам’яті про загиблих», - каже організаторка фестивалю.

Цьогоріч участь у фестивалі взяли 34 ковалі з Полтавської, Запорізької, Житомирської, Харківської та Київської областей.

На фестивалі можна було пройти майстер-клас з виготовлення сокир, метання ножів, придбати оригінальні ковані речі.

А ще – скувати свій шлюб.

Виявляється, колись в Україні існувала така традиція, і трудолюбівські ковалі почали її відроджувати.

Колись у селах, де не було священника чи батьки були проти вінчання молодят, весільний обряд проводили ковалі, обводячи пару навколо ковадла.

І тепер охочі «закувати шлюб» роблять це не лише під час фестивалю, а й безпосередньо у «Кузні Петра».

Фото надані Валентиною Федорякою.