Замкнене коло: держава де-факто усунулася від забезпечення житлом дітей-сиріт

В Україні нараховується 70 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Кожен третій після закінчення інтернату не має даху над головою, і лише кожен 45-й отримує житло від держави чи від громади, йдеться в сюжеті ТСН.19:30.

Після закінчення інтернату людина потрапляє в замкнене коло чиновницької байдужості та банального незнання законів, які могли б допомогти якщо не отримати житло, то хоча б стати на квартирну чергу.

"Дуже часто в мене опускаються руки", - зізнається Анатолій Тимчук.

11 із 24 років випускник спецшколи для дітей-сиріт стоїть на довжелезній квартирній черзі.

Його душевнохвору мати позбавили батьківських прав одразу після того, як вона народила, а після інтернату його направили в геріатричний пансіонат.

"Сама атмосфера: я юнак, а тут люди доживають", - скаржиться він.

Стійкості Анатолія можна лише позаздрити – він знаходив можливість навчатися, освоїв монтаж відео, дизайн фото і комп’ютерну графіку.

Згодом відвоював своє право на навчання в училищі.

"Триразове харчування і безкоштовний гуртожиток надавався", - пояснив він.

Але навчання закінчилося, і Толя опинився на вулиці.

Він попросив пройти з ним чиновницькими кабінетами і допомогти дізнатися, коли зможе отримати гарантоване законом житло.

"Я дуже мрію! Дуже мрію мати своє житло.

Дуже, дуже.

І роботу дуже хочу.

Щоб я працював", - пояснив він.

Всього в Україні на квартирному обліку стоїть понад 27 тисяч дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування.

За державною програмою, яка діє останні кілька років, першочергово на житло претендують діти від 18 до 23 років.

Таких найбільше – майже 16 тисяч.

Анатолію не пощастило – він уже виріс, йому 24, і незважаючи на інвалідність, у державну програму забезпечення житлом він не потрапляє.

Так каже начальник відділу по обліку та розподілу жилої площі міської ради Надія Кухнюк.

Тим, хто підлягав, торік видали шість квартир.

Інші 3000 сиріт чекають ще з 1980-х років.

"Нічого влада не може запропонувати", - зізнаються її представники.

Далі виявилось, що Тимчук взагалі не стоїть на черзі в Житомирі, тож ми вирушили в обласну адміністрацію.

Там пояснили, що Анатолій є шостим номером у черзі в селі, в якому народився.

"Рішення виконкому Смолдирівської сільської ради про включення у список на одержання житла по досягненні повноліття", - розповіла заступник начальника служби у справах дітей облдержадміністрації Наталія Пилипчук.

В селі це підтвердили, утім заявили, що Тимчук там не прописаний, тому претендувати на житло взагалі не може.

І порадили знову звертатись у Житомир.

Вималювалося замкнене коло.

Останні сім років крива отримання житла безбатченками ніколи не покривало й двадцятої частини від потреби.

В середньому на рік виділяють по 600 квартир на всю Україну – такими темпами, якщо кількість сиріт не буде зростати, повністю покрити дефіцит житла можна буде десь за 37 років.

На той момент Анатолію буде 61 рік, тож він вирішив їхати в Київ, шукати роботу і наймати житло за гроші.

Дорогою він розповідає, що звертається до меценатів та влади, але відповіді не дочекався.

На кошти, які йому дали благодійники, він має намір найняти кімнату в приватному будинку, але там, побачивши Анатолія, його виганяють і не дозволяють залишитися навіть на одну ніч.

У Міністерстві соціальної політики кивають на місцеві органи влади – мовляв, це вони не забезпечують житлом.

"У нас є регіони, які взагалі не виділяють кошти для дітей-сиріт.

Є регіони, де виділена одна квартира", - каже директор департаменту захисту прав дітей та усиновлення Руслан Колбаса.

"Мабуть, фінансова складова", - припускає він.

Журналісти підрахували: аби забезпечити житлом нинішніх сиріт, які стоять у черзі, потрібно 8 мільярдів гривень.

Доба проживання в київському хостелі обходиться Анатолію в 150 гривень, а державі не коштує нічого.