"Доки ви тут, мусите мати хоч трохи пристрасті до життя"

Малим мусив битися за право бути таким, який є.

І раптом боротьба припинилася.

Я просто став собою.

Якщо дозволиш усім учити себе, що і як робити, то рано чи пізно почуватимешся шматком м'яса.

Ніколи не мав особистого менеджера.

Сам одягаюся, сам говорю за себе і тому залишаюся собою.

Я цілком готовий і облажатися сам.

Не можу довірити комусь таку важливу річ.

У мене не було щасливого дитинства.

Ненавидів бути вдома.

Коли знав, що обід треба ще чекати три хвилини, виходив надвір і повертався за три хвилини.

Я – суміш блазня і хворого, що втік із психлікарні.

Іноді описую себе як передпокій у будинку: ви думаєте, що всередині, але є інші двері до реального мене.

Я чекатиму, як хижак, але одного разу нападу на вас і зрівняю з землею.

Я – перфекціоніст.

Усе має бути зроблено або абсолютно правильно, або ніяк.

Не читаю рецензій.

Це лише чиясь думка.

Мені достатньо побачити щасливі обличчя глядачів.

Фізичний зворотний зв'язок – єдиний, чому довіряю.

Якось подумав: може, дитинство було поганим через мій характер.

Вирішив ще раз поспілкуватися з батьком.

Але щойно відчинив двері, як він мене принизив.

Після цього зателефонував йому: "Ти більше ніколи мене не побачиш.

Ніколи не будеш зі мною говорити.

Якщо зустрінемося, я поб'ю тебе".

З того моменту відчув себе вільним.

Коли входжу в раж, щось усередині ламається.

Хочеться пробити головою стіну.

Якби міг розкрити собі грудну клітку на сцені – зробив би це.

Я зустрічався з трохи зверхньою, але класною дівчиною.

Якось її мати відкрила The Guardian – а там я з зеленим волоссям і заголовок: "Що ви скажете, якщо ваша дочка приведе цю істоту додому?" Знали б ви, як мене зненавиділи її батьки.

Мій батько був жорстоким гівнюком.

Малим я носив ірокез.

Він потягнув мене до перукаря.

Треба було зістригти коротку смужку волосся.

В результаті я лишився з чубчиком спереду, як Тінтін (головний герой серії коміксів.

– Країна).

Повертатися з таким у школу було страшенним приниженням.

Зустрів дружину під час гастролей у Токіо.

Вона ввійшла в кімнату – і я онімів.

Початок двохтисячних був темним.

Я весь час пив і сидів на наркотиках.

Коли у вас тонни готівки і купа вільного часу, усе, чим ви займаєтеся, – ганяєтеся за кайфом.

Дійшов до точки, на якій потрібно було зупинитися.

Не хотів перетворюватися на Джека-різника.

Я тут не для того, аби змінити світ.

Але поки ви тут, то мусите мати хоч трохи пристрасті до життя.

Мотоцикли – це мрія кожного малюка.

Люблю рух.

У мене є багато енергії, і вона працює проти мене, якщо не спрямована у щось агресивне й захопливе.

Пощастило, що я не один із цих людей, які в 30 років думають: "Чому я тут? Чому я одружений? Чому продаю чортові комп'ютери?" Я знаю, чому я тут.

Я знаю, що роблю.

Я задоволений своїм життям.

Це – моя терапія.

Я дуже щедрий із людьми, яких люблю.

Але так само можу бути дуже егоїстичним.

Я виріс, знаючи, що ніхто не піклуватиметься про мене.

Що раніше зрозумієш, що смертний, то швидше почнеш жити.

За матеріалами інтерв'ю Кіта Флінта для видань BBC, The Times, NME, The Fader, Matt Blake.