29 квітня 22-річна Дарія Бражник, мешканка Сем'янівки Полтавського району, стала чемпіонкою Європи з пауерліфтингу.
Дівчина перемогла у ваговій категорії до 43 кг, із сумою триборства у 320 кг.
При зрості 155 сантиметрів, дівчина важить всього 42 кілограми.
Це не заважає їй займатися пауерліфтингом вже 5 років.
Починала з секції у ПолтНТУ, потім перейшла на професійніший рівень тренувань у залі.До цього — жодного спорту.
Як почала займатися пауерліфтингом?В університеті була пара з фізкультури.
Усіх запрошували відвідувати секції, серед яких був пауерліфтинг.
Не знала, що на мене чекає, просто вирішила спробувати.
Після першої крепатури було боляче, навіть задумалася: навіщо це треба? Зіграло роль навчання.
Я вступала на контракт на IT-спеціаліста.
Аби перевестися на бюджет, мала займатися у якійсь секції або у КВН-і.
Це додає бали на сесії.
КВН та пауерліфтинг певний час суміщала, але зупинилася на спорті.Якими були перші змагання?У грудні 2014-го на обласному рівні.
На той момент я займалася лише три місяці.
Зайняла перше місце в категорії "дівчата".
У березні вже виступала на Всеукраїнському чемпіонаті, де теж отримала золото.
На третьому курсі в Данії були перші міжнародні змагання з класичного пауерліфтингу.
Посіла друге місце.
Підготовка тривала півроку, довелося взяти перерву у навчанні — перейшла на індивідуальний графік.
Як готувалася до чемпіонату Європи 2019?Тренування відбувалися чотири рази на тиждень.
Щоразу по чотири години.
Зранку їхала із Сем'янівки на пари, після них до вечора - у залі.
Щодо харчування, то збільшила кількість білків, загалом не змінювала радикально свій раціон.
Які стосунки із тренером?Моя тренерка — Оксана Гордієнко, раніше змагалася на світовому рівні.
Жодне моє тренування не пропускає, пише індивідуальні програми.
Розуміє і по-жіночому: коли немає настрою, намагається відволікти або покращити його.
Поганий настрій буває часто, але пропускати тренування через це не буду.
Переборюю себе.
Що найважче в тренуваннях?Наприклад, на перших тренуваннях дуже тягнуло м'язи.
Також важко було без техніки: я не вміла виконувати половину із вправ, могла пошкодити плече чи руку, якщо неправильно піднімала вагу.
Зараз навчилася відчувати своє тіло — розумію, коли треба закінчити вправу, аби не травмуватися.
Як вдається поєднувати спорт із навчанням?Коли займалася в рамках секції, то це не було проблемою.
Тренування проходило під час пари на фізкультурі, двічі на тиждень.
З другого семестру першого курсу я почала відвідувати тренажерний зал.
Мама хвилювалася, аби я не закинула навчання і не перейшла повністю на спорт.
Але я довчилася, на останньому курсі мала індивідуальний графік.
Бакалаврат закінчила з двома трійками з історії, тепер на магістратурі.
Мама задоволена.
Як реагують на такий спорт близькі?Мама хвилюється, але підтримує.
Друзі і хлопець теж.
Але від знайомих хлопців чула: "Ти будеш як чоловік!", "Фу, жах".
Якби вони хоча б раз побували на бенкеті, де збираються спортсменки після виступу, то змінили б свою думку.
Дівчата приходять на підборах, із зачісками, у гарних сукнях, спортивні і підкачані.
Дуже жіночно виглядають.
Які плани?Як мінімум рік ще буду займатися.
Далі питання в категорії.
Цей рік у мене останній "юніорський".
Наступний етап — категорія "жінки".
Там конкуренція набагато вища.
А це дуже сильні жінки, віком до сорока років, з великим стажем.
Необхідно набрати вагу, мінімум до 47 кілограмів.
І це має бути не просто жирок, а м'язи.
Тобто я маю бути не просто важчою, а сильнішою.
— Коли мене нагороджують, думаю одне: слава Богу, відстрілявся, тепер можна нормально поїсти і попити, — розповідає бодибілдер 34-річний Адам КОЗИРА з Києва.
Він — лауреат Національного реєстру рекордів.
Має найбільші в Україні біцепси — їх об'єм становить 52 см.