"Їздила в сусіднє місто мити рибний магазин"

— Уперше побувала в Іспанії сім років тому.

Поїхала гостювати в родині, де працювала моя мати, — говорить 28-річна Яна Грузиненко.

Живе в іспанському місті Ов'єдо.

— Після університету влаштувалася у фотостудію у Вінниці, а потім знайома запропонувала приїхати волонтером в Іспанію на її місце.— Людей набирали в рамках програми "Еразмус+", що фінансує проекти в галузі навчання та обміну досвідом.

Оплачували всі витрати — візу, квитки, довідки, переклади.

Зі мною підписали кон­тракт на рік.

Поїхала в магазин органічних продуктів у місто Ов'єдо.

Мене познайомили з керівником, який повинен допомагати вирішувати всі питання.

Насправді їх мало бути двоє.

Один мав займатися робочими питаннями та фінансами, другий —допомагати з соціальними.

В мене всі ці функції виконувала одна особа.

Багато чого довелося робити самій.

Із перекладачем на телефоні я ходила обмінювати візу на пластикову карту, відкривати рахунок у банку.

Відчиняла магазин об 11:00.

На столі лежала записка, що треба зробити.

Працювала 40 годин на тиждень.

Розробляла сайт магазину, візитки, оформлення вітрини та листівок, мила підлогу, фасувала цукор та інші продукти.

Весь магазин тримався на волонтерах.

Мені часто доводилося сидіти на касі без знання мови.

Перша фраза, яку вивчила — "я не говорю іспанською".

Навчилася розуміти людей за мімікою і жестами.

Пропонували безкоштовне житло в магазині.

Там була кухня, невелика бібліотека та обідній стіл із диваном.

На підлозі лежали ковдри й матраци, наче зі смітника.

Не було умов — ні помитися, ні речі попрати.

Контингент там був різноманий, від іноземців, які подорожують і не мають ночівлі, до неформалів і представників сексуальних меншин.

Для них за норму викурити пару цигарок із наркотиками.

Ніколи не забуду запах марихуани, яким пахло все, навіть пес, який там жив.

Поскандалила, зняла квартиру за 150 євро.

Щосуботи брала підробітки.

Їздила в сусіднє місто мити рибний магазин.

Отримувала 40 євро за 4 години.

Кошти на їжу, житло та кишенькові витрати виділяли організатори.

Їх спершу перераховували наставниці, а вона вже видавала мені.

Мало бути 500 євро, але отримувала 350.

Наприкінці програми дізналася, що на зекономлене наставниця купила собі автомобіль.

Після проекту залишилася в Іспанії, бо почала зустрічатися із місцевим — Джозепом.