Виходять заміж за чоловіка, якого ніколи не бачили. Увʼязненим треба, щоб хтось носив передачі
Виходять заміж за чоловіка, якого ніколи не бачили. Увʼязненим треба, щоб хтось носив передачі

Виходять заміж за чоловіка, якого ніколи не бачили. Увʼязненим треба, щоб хтось носив передачі

"Я не розумію, навіщо тут тримати похилих людей.

Дострокового звільнення вони не дочекаються.

Не працюють.

Деякі - вже маразматики.

Ми просто годуємо їх, поки не помруть", - розказує заступник начальника з виховної та психологічної допомоги Білоцерківської виправної колонії Олександр Пешеходов, 48 років.

Одягнений у військову форму.

На руці масивний годинник.

Знаходжуся на території Білоцерківської колонії суворого режиму.

Розташована на вулиці Василя Симоненка, 16.

Займає площу 3 гектари.

Корпуси триповерхові.

Тут відбувають покарання 375 чоловіків віком від 18 до 63 років.

На вході у мене забирають телефон.

Замість нього видають металеву бірку та білий електронний пропуск.

До нас підходить супроводжуючий - психолог Сергій.

Зі мною не говорить.

Біля дверей лунає гучний звук.

Горить зелене світло.

Виходимо на внутрішнє подвір'я.

Є клумба із трояндами та город із цибулею.

Один із засуджених сидить під деревом та палить.

Звертаю увагу Олександра Миколайовича на коня, запряженого у віз.

У солом'яному брилю сидить чоловік.

Привіз продукти.

Пояснюють, що правилами вʼязниці тільки такому транспорту можна заїжджати на територію.

Із вікон їдальні відчутний запах звареної картоплі.

Чутно, як грає російський гурт "Би-2".

"Бунтів через харчування, слава Богу, не було.

Їжу, що передають рідні, засуджені забирають із собою.

Порції у їдальні великі.

Пекарі щодня встають о 4-тій ранку, печуть хліб.

Сьогодні на обід - картопляне пюре, салат і компот.

Загалом в установі годують тричі на день.

Варять все у алюмінієвих казанах по 50 літрів." - каже Олександр Пешеходов.

Решта ув'язнених встають о 6-тій годині.

За бажанням - йдуть на роботу.

Це сприяє достроковому звільненню.

Працевлаштування офіційне, мають погодинну систему оплати.

За 40 годин зароблять по 1 400 гривень.

Виготовляють автомобільні причепи й мішки.

За часів Союзу сів за групове убивство рекетирів у 18 років.

Спочатку душив, а потім зарізав ножем Місце для прогулянок знаходиться поруч із спальним корпусом.

Воно обгороджене металевими ґратами.

Посередині стоїть вішак для одягу та лавка.

Навприсядки сидить засуджений без футболки.

Витирає піт з обличчя.

Цигарку тушить об підошву.

На території колонії є Храм Православної церкви українського патріархату.

Її збудували ув'язнені в 2000 році.

Іконостас різьбили із дерева 6 років.

По середині - картина "Таємна вечеря".

Службу веде отець Андрій по п'ятницях та неділях."Дзвіницю робив засуджений Виговський, - веде далі Олександр Миколайович.

- За часів Союзу сів за групове убивство рекетирів у 18 років.

Спочатку душив, а потім зарізав ножем.

За тодішніми порядками чекав розстрілу.

Коли прийшов до влади Кучма, то цю міру покарання відмінили.

Дали чоловікові загалом 25 років тюрми.

Вийшов достроково, у 35".

У спальному корпусі пахне фарбою.

Олександр Миколайович проводить рукою по свіжій штукатурці.

Хвалить двох ув'язнених із відром шпателями в руках.

В одній із кімнат розташовані сейфи.

Кожен підписаний ім'ям та прізвищем в'язня.

Там зберігаються особисті речі.

Туалет окремо.

Унітазів немає.

Замість них - дірки у підлозі.

Видно вигрібну яму.

Два туалети розділені цегляною перегородкою.

Поруч - два умивальники.

Душові кабіни в окремій будівлі.

Купаються раз на тиждень.

У кімнаті виховної роботи є телевізор та бібліотека.

У колонії працює баня, перукарня, майстерня з ремонту одягу та взуття.

Ліжка металеві.

Поруч стоять тумби.

На одній із них - фотографія рідних.

Біловолоса жінка разом із двома дівчатами-близнятами.

На стіні висить ікона з рушником.

Під нею - "тривожна кнопка".

"Це на той випадок, якщо комусь стане зле.

Якось у засудженого був серцевий напад, - пояснює Олександр Пешеходов.

- Шо, хлопці, позбиралися? Дівка гарна, да?" - показує на мене.

Позаду мене стоять восьмеро ув'язнених.

У одного на зубах видно карієс.

У іншого - обидві в татуюваннях.

Біля вікна стоїть смаглявий 39-річний Олександр.

"Мене перевели із Бучанської виправної колонії, - каже.

- Там відсидів вісім років.

А сюди перевели на останні два місяці досидіти" "Тільки я не можу понять, чого ти там вже не досидів, - каже заступник.

Веде мене далі.

Показує одну з особових справ.

- Ось, чоловік прибув у квітні цьогоріч.

До цього вже не раз сидів.

Цього разу судили за крадіжку.

Вкрав 115 гривень та цигарки", - пояснює.

Він у розхристаній футболці.

Живіт та щоки спечені сонцем.

Василю Мартинову 33 роки.

Сьогодні він виходить на волю.

"Давай, Вась, не попадайся більше, - звертається до нього Олександр Миколайович.

- Багато пив.

Здається, за крадіжку алкоголю і сів.

Навіть тут робив брагу із хліба і цукру.

Забирали неодноразово, а він не зупинявся.

Казав, що робив, робить і буде це робити".

У медчастині працює 25-річний фельдшер Сергій.

Для увʼязнених працює стоматологічний кабінет, рентген, амбулаторія та ізолятор.

Лікування - платне, консультації безкоштовні.

При потребі викликають "швидку".

У такому випадку керівництво в'язниці теж їде в лікарню.

Під час операцій завжди присутні представники адміністрації.

Робити татуювання заборонено.

Так передаються інфекції.Часто жінки оформляють себе як матері-одиначки.

Це для того, щоб мати більше соціальних виплат."Буває так, що жінки виходять заміж за чоловіка, якого ніколи не бачили.

Увʼязненим треба, щоб хтось носив передачі.

Знайомляться у газетах.

Виписують мемуари, - продовжує Олександр Миколайович.

- До нас приходить жінка із РАЦСу, оформляє шлюб.

Можуть найняти фотографа.

Запрошують батьків.

Після урочистостей молоді йдуть у кімнату побачень.

Колись жінка принесла з собою наркотики.

То ледве її відкачали".

Кімнати для побачень діляться на стандарт та люкс.

Там є меблі, холодильник, телевізор, мікрохвильова піч.

Поруч гральна кімната для дітей.

По середині стоїть гойдалка.

Раз на місяць засуджені можуть взяти кімнату від одної доби до трьох.

Оплачують самі або їхні рідні.

Вартість - 78 грн/доба, "люкс" - 85 грн.

В опалювальний період - від 141 грн.

"Часто жінки оформляють себе як матері-одиначки.

Так отримують більше соціальних виплат.

Але щоб побачитися у в'язниці з чоловіком, їм потім доводиться довести батьківство, - додає Пешеходов.

- Адміністрації робить тест ДНК.

Лише після цього пускаємо на побачення" В інтернет-кімнаті стоять чотири комп'ютера.

Пʼятий - для судових засідань.

Доступу до соціальних мереж та еротичних сайтів немає.

Дзвонити по телефону в'язням дозволяють за гроші.

На місяць це коштує 75 гривень.

Костянтину 18 років.

Одягнений у гольф.

Ховає руки за спину.

"Заліз у магазин цукерок набрати, печива, - пояснює, чому потрапив у тюрму.

- Залишилось відсидіти два роки і 10 місяців.

На волі чекає мама.

"Похвалила", сказала, так і продовжувати.

"Нікому не подобається, що у нього забрали свободу.

Істерять, ріжуть вени, голодують.

Здебільшого це ті, хто вперше потрапив у вʼязницю.

Тут діляться на "землячество".

Шукають своїх з області, району або міста.

Жінки їх чекають.

Приїжджають з грудними дітьми, - говорить Олександр Миколайович.- Але все ж при виході на волю - ламаються.

Крадуть, убивають і повертаються назад.

Рідше стають набожними, ходять у церкву.

За бійку між арештантами покарали всю колонію.

В'язні побили охоронців.

Двоє зазнали струсу мозку і переломів ребер, третьому пробили легені.

Источник материала
Поделиться сюжетом