"Я не розумію, навіщо тут тримати похилих людей.
Дострокового звільнення вони не дочекаються.
Не працюють.
Деякі - вже маразматики.
Ми просто годуємо їх, поки не помруть", - розказує заступник начальника з виховної та психологічної допомоги Білоцерківської виправної колонії Олександр Пешеходов, 48 років.
Одягнений у військову форму.
На руці масивний годинник.
Знаходжуся на території Білоцерківської колонії суворого режиму.
Розташована на вулиці Василя Симоненка, 16.
Займає площу 3 гектари.
Корпуси триповерхові.
Тут відбувають покарання 375 чоловіків віком від 18 до 63 років.
На вході у мене забирають телефон.
Замість нього видають металеву бірку та білий електронний пропуск.
До нас підходить супроводжуючий - психолог Сергій.
Зі мною не говорить.
Біля дверей лунає гучний звук.
Горить зелене світло.
Виходимо на внутрішнє подвір'я.
Є клумба із трояндами та город із цибулею.
Один із засуджених сидить під деревом та палить.
Звертаю увагу Олександра Миколайовича на коня, запряженого у віз.
У солом'яному брилю сидить чоловік.
Привіз продукти.
Пояснюють, що правилами вʼязниці тільки такому транспорту можна заїжджати на територію.
Із вікон їдальні відчутний запах звареної картоплі.
Чутно, як грає російський гурт "Би-2".
"Бунтів через харчування, слава Богу, не було.
Їжу, що передають рідні, засуджені забирають із собою.
Порції у їдальні великі.
Пекарі щодня встають о 4-тій ранку, печуть хліб.
Сьогодні на обід - картопляне пюре, салат і компот.
Загалом в установі годують тричі на день.
Варять все у алюмінієвих казанах по 50 літрів." - каже Олександр Пешеходов.
Решта ув'язнених встають о 6-тій годині.
За бажанням - йдуть на роботу.
Це сприяє достроковому звільненню.
Працевлаштування офіційне, мають погодинну систему оплати.
За 40 годин зароблять по 1 400 гривень.
Виготовляють автомобільні причепи й мішки.
За часів Союзу сів за групове убивство рекетирів у 18 років.
Спочатку душив, а потім зарізав ножем Місце для прогулянок знаходиться поруч із спальним корпусом.
Воно обгороджене металевими ґратами.
Посередині стоїть вішак для одягу та лавка.
Навприсядки сидить засуджений без футболки.
Витирає піт з обличчя.
Цигарку тушить об підошву.
На території колонії є Храм Православної церкви України.
Її збудували ув'язнені в 2000 році.
Іконостас різьбили із дерева 6 років.
По середині - картина "Таємна вечеря".
Службу веде отець Андрій по п'ятницях та неділях."Дзвіницю робив засуджений Виговський, - веде далі Олександр Миколайович.
- За часів Союзу сів за групове убивство рекетирів у 18 років.
Спочатку душив, а потім зарізав ножем.
За тодішніми порядками чекав розстрілу.
Коли прийшов до влади Кучма, то цю міру покарання відмінили.
Дали чоловікові загалом 25 років тюрми.
Вийшов достроково, у 35".
У спальному корпусі пахне фарбою.
Олександр Миколайович проводить рукою по свіжій штукатурці.
Хвалить двох ув'язнених із відром шпателями в руках.
В одній із кімнат розташовані сейфи.
Кожен підписаний ім'ям та прізвищем в'язня.
Там зберігаються особисті речі.
Туалет окремо.
Унітазів немає.
Замість них - дірки у підлозі.
Видно вигрібну яму.
Два туалети розділені цегляною перегородкою.
Поруч - два умивальники.
Душові кабіни в окремій будівлі.
Купаються раз на тиждень.
У кімнаті виховної роботи є телевізор та бібліотека.
У колонії працює баня, перукарня, майстерня з ремонту одягу та взуття.
Ліжка металеві.
Поруч стоять тумби.
На одній із них - фотографія рідних.
Біловолоса жінка разом із двома дівчатами-близнятами.
На стіні висить ікона з рушником.
Під нею - "тривожна кнопка".
"Це на той випадок, якщо комусь стане зле.
Якось у засудженого був серцевий напад, - пояснює Олександр Пешеходов.
- Шо, хлопці, позбиралися? Дівка гарна, да?" - показує на мене.
Позаду мене стоять восьмеро ув'язнених.
У одного на зубах видно карієс.
У іншого - обидві в татуюваннях.
Біля вікна стоїть смаглявий 39-річний Олександр.
"Мене перевели із Бучанської виправної колонії, - каже.
- Там відсидів вісім років.
А сюди перевели на останні два місяці досидіти" "Тільки я не можу понять, чого ти там вже не досидів, - каже заступник.
Веде мене далі.
Показує одну з особових справ.
- Ось, чоловік прибув у квітні цьогоріч.
До цього вже не раз сидів.
Цього разу судили за крадіжку.
Вкрав 115 гривень та цигарки", - пояснює.
Він у розхристаній футболці.
Живіт та щоки спечені сонцем.
Василю Мартинову 33 роки.
Сьогодні він виходить на волю.
"Давай, Вась, не попадайся більше, - звертається до нього Олександр Миколайович.
- Багато пив.
Здається, за крадіжку алкоголю і сів.
Навіть тут робив брагу із хліба і цукру.
Забирали неодноразово, а він не зупинявся.
Казав, що робив, робить і буде це робити".
У медчастині працює 25-річний фельдшер Сергій.
Для увʼязнених працює стоматологічний кабінет, рентген, амбулаторія та ізолятор.
Лікування - платне, консультації безкоштовні.
При потребі викликають "швидку".
У такому випадку керівництво в'язниці теж їде в лікарню.
Під час операцій завжди присутні представники адміністрації.
Робити татуювання заборонено.
Так передаються інфекції.Часто жінки оформляють себе як матері-одиначки.
Це для того, щоб мати більше соціальних виплат."Буває так, що жінки виходять заміж за чоловіка, якого ніколи не бачили.
Увʼязненим треба, щоб хтось носив передачі.
Знайомляться у газетах.
Виписують мемуари, - продовжує Олександр Миколайович.
- До нас приходить жінка із РАЦСу, оформляє шлюб.
Можуть найняти фотографа.
Запрошують батьків.
Після урочистостей молоді йдуть у кімнату побачень.
Колись жінка принесла з собою наркотики.
То ледве її відкачали".
Кімнати для побачень діляться на стандарт та люкс.
Там є меблі, холодильник, телевізор, мікрохвильова піч.
Поруч гральна кімната для дітей.
По середині стоїть гойдалка.
Раз на місяць засуджені можуть взяти кімнату від одної доби до трьох.
Оплачують самі або їхні рідні.
Вартість - 78 грн/доба, "люкс" - 85 грн.
В опалювальний період - від 141 грн.
"Часто жінки оформляють себе як матері-одиначки.
Так отримують більше соціальних виплат.
Але щоб побачитися у в'язниці з чоловіком, їм потім доводиться довести батьківство, - додає Пешеходов.
- Адміністрації робить тест ДНК.
Лише після цього пускаємо на побачення" В інтернет-кімнаті стоять чотири комп'ютера.
Пʼятий - для судових засідань.
Доступу до соціальних мереж та еротичних сайтів немає.
Дзвонити по телефону в'язням дозволяють за гроші.
На місяць це коштує 75 гривень.
Костянтину 18 років.
Одягнений у гольф.
Ховає руки за спину.
"Заліз у магазин цукерок набрати, печива, - пояснює, чому потрапив у тюрму.
- Залишилось відсидіти два роки і 10 місяців.
На волі чекає мама.
"Похвалила", сказала, так і продовжувати.
"Нікому не подобається, що у нього забрали свободу.
Істерять, ріжуть вени, голодують.
Здебільшого це ті, хто вперше потрапив у вʼязницю.
Тут діляться на "землячество".
Шукають своїх з області, району або міста.
Жінки їх чекають.
Приїжджають з грудними дітьми, - говорить Олександр Миколайович.- Але все ж при виході на волю - ламаються.
Крадуть, убивають і повертаються назад.
Рідше стають набожними, ходять у церкву.
За бійку між арештантами покарали всю колонію.
В'язні побили охоронців.
Двоє зазнали струсу мозку і переломів ребер, третьому пробили легені.