"Додому з чоловіком привезли 360 тисяч гривень"

— Сезон ягід у Фінляндії починається пізніше, ніж в Україні.

Документи на виїзд у нас із чоловіком уже готові.

Розцінок цьогорічних ще не знаємо, — каже 42-річна Людмила Мішута з Дніпра.— Уперше поїхали на заробітки до цієї країни три роки тому.

Син перейшов у 11-й клас.

Треба були гроші на випускний.

Працювала в банку.

Чоловік — приватний перевізник.

2007-го купили ділянку і почали будуватися.

Вигнали стіни, зробили кухню й одну кімнату.

Так прожили майже 10 років.

Якось натрапила на оголошення, що треба працівники на літо на ферму до Фінляндії.

Вирішили з чоловіком підзаробити.

Гроші на поїздку позичили в колеги.

Треба була тисяча євро — десь 30 тисяч гривень.

Із собою нічого не брали, лише документи й гроші.

Уже на місці зрозуміли, що помилилися.

Продукти в Фінляндії дорогі, особливо хліб і крупи.

Робочий одяг ніхто не видає.

Довелося купувати гумові чоботи, дощовики, кілька теплих светрів.

Жили в дерев'яних будинках.

За житло щодня вираховували по 150 гривень із кожного, умови були дуже хороші.

Власник ферми давав безкоштовно помідори, картоплю, горох.

Спершу збирали полуницю.

На ній багато не заробиш.

За кілограм платять 21–30 гривень.

Потім натрапили на оголошення про збір чорниці.

Заробітки більші, але житло довелося винаймати самим.

Платили вдвічі більше, ніж на фермі.

За кіло чорниці у перший рік давали 90 гривень.

Тоді був неврожай, ягода дрібна.

У Фінляндії чорницю збирають усі — від дітей до пенсіонерів.

Гроші, які за неї отримують, не оподатковуються.

Привезли додому 170 тисяч гривень.

Для нас то були величезні гроші.

Хоча люди казали, що заробітки могли бути вдвічі більшими.

Торік на чорницю їздили по запрошенню фінів, із якими познайомилися.

До поїздки готувалися ретельніше.

Придбали мікроавтобус.

Взяли з собою гумові чоботи, шапки, светри.

Також — крупи, борошно, електроплитку.

Думали жити в машині.

Коли приїхали на місце, господар запропонував безкоштовно альтанку.

Платили тільки за електрику і воду.

За все літо набігло 1200 гривень.

З чоловіком уже вміли вичісувати чорницю з кущів спеціальними ковшами.

Тому збирали більше ягоди.

Робота починалася о 4:00 і закінчували о 20:00.

У Фінляндії добре працює система навігації.

Не боялися заблукати в лісі.

До того ж у сезон там багато людей.

Підучили трохи мову.

У суботу всі місцеві відпочивають.

Ми теж ходили в сауну, готували щось смачне.

Додому з чоловіком привезли 360 тисяч гривень.— У Фінляндії збирати ягоди, ловити рибу можна будь-де.

Незалежно від того, приватна власність чи ні, — розповідає 24-річний Василь Чорненко з Тернополя.— Три роки їду на заробітки з середини червня до середини вересня.

Збираю морошку, чорницю, брусницю.

Працюю в одного і того ж роботодавця.

Добираюся власною автівкою, разом із дядьком.

Без машини там неможливо працювати.

Іноді, щоб знайти ягоди, потрібно кілька разів міняти місце.

Робочий день починається о 5:00.

Працюємо до 17:00 із півторагодинною перервою на обід.

Із середини червня до середини липня збираємо морошку.

Вона росте на заболоченій місцевості.

За день удвох із дядьком вдається назбирати 6–12 кілограмів.

Платять за один 265–350 гривень.

Ціна залежить від урожаю.

Що він більший, то дешевша ягода.

Потім до серпня в лісах збираємо чорницю.

Максимум — 50 кілограмів за день.

Приймають по 21–29 гривень.

Торік урожай чорниці був поганий.

То платили удвічі дорожче.

Далі починається сезон брусниці.

Максимально вдавалося зібрати до 30 кілограмів.

Платять 88–120 гривень за кілограм.

Загалом за місяць вдається заробити до 1,5 тисячі євро.

На ягоди до Фінляндії українці їдуть сім'ями, навіть разом із дітьми.

Фіни можуть допомогти з документами, пошуком роботи.

Але не терплять, коли їх дурять.

На полі можна їсти полуницю38-річна Тетяна Захаренко з Черкас їздила у Фінляндію збирати полуницю.— Місцевим фермерам мене порадила знайома, яка працювала там не перший рік.

Вони надіслали запрошення.

Разом із іншими заробітча­нами автобусом доїхала до російського Санкт-Петербурга.

Там чекав інший автобус, що довіз до ферми.

Розселили в будинки.

У кімнаті жили четверо.

Кухня — загальна.

На нашій фермі працювали більш як 100 заробітчан.

Переважно українці.Робочий день починався о шостій-сьомій ранку.

Тривав до 19:00.

На обід давали 1,5 години.

Їжу брали з собою на поле.

Господарі привозили булки та сік.

Завадити роботі міг лише великий дощ.

Погода в Фінляндії мінлива.

Уранці може бути холодно, в обід — жарко.

А підвечір піде дощ.

Тому в кожного на ремені був прив'язаний пакет із дощовиком.

Взувала постійно чоботи.

Якщо припікало, перевзувалася в кросівки.

Полуницю збирали в пластикові кошики — копи.

В них вміщалися 3 кілограми ягід.

Їх перевіряли, щоб не було зелених і гнилих.

Кожному заробітчанину видавали номер.

Наприкінці дня підраховували заробіток.

Увесь день за нами наглядала бригадирша.

Якщо було багато пропущеної стиглої полуниці, вертала на початок рядка.

За день можна назбирати 12–35 кошиків.

Платили 2,5 євро за один.

Тих, хто назбирував найбільше, ми називали "комбайнами".

Це були жінки з сіл, вони загартовані до фізичної праці.

На полі можна їсти полуницю скільки хочеш.

За літо на фермі можна заробити в середньому 3 тисячі євро.