Погрози, викрадення і дикі убивства: як діяв синдикат Ескобара – Медельїнський картель

Катастрофа на боїнгу.

1989 рік, Богота, Колумбія.

На годиннику за десять сьома ранку.

У місцевому аеропорту пасажири здійснюють посадку на боїнг компанії "Avianca".

О 07:11 літак піднімається в небо і на висоті чотирьох кілометрів лунають два вибухи.

Перший вибух трощить хвостову частину, другий – перетворює літака у груду металу перемішану із людськими рештками.

Трагедія на боїнгу компанії "Avianca".

Загинули 107 людей.

У катастрофі рейсу 203 загинули 107 людей.

Організований теракт був спрямований на ліквідацію Сезара Гавіріо Трухільйо – президента Колумбії 1990 – 1994 років.

Але він так і не сів на борт літака.

Організатором теракту був Медельїнський картель.

Найжорстокіший і найбільший наркотичний синдикат в колумбійській історії.

В намаганнях досягти свої брудних цілей вони не бачили перед собою жодних перешкод.

Легким помахом руки змітали усіх і все на своєму шляху з допомогою лише одного простого методу – терору.

Наркотероризм став просто тероризмом.

Він був спрямований не просто на ліквідацію членів уряду, а на ліквідацію суспільства,.

– зазначив політолог Брюс Баґлі.

Поява кокаїну.

Колумбія у 70-х – не найкраще місце для життя.

Нещодавно в боротьбі за владу почалася громадянська війна.

У сутичках зійшлися одразу кілька сторін: уряд, воєнізовані угрупування, кримінальні синдикати і ліві партизани.

Постійний тиск і відсутність стабільності – ідеальне середовище для кримінальних організацій.

І поки в боротьбі проти наркобаронів одні проливали кров, інші думали над тим, як би заробити більше грошей.

Тільки ми поборемо один картель, як на його місці з'являється інший.

Проблема коксу в тому, що це дуже легкі гроші.

Завжди знайдуться люди, які захочуть швидкоруч заробити долар.

Цей процес не спинити.

Він циклічний,.

– пояснив Хав'єр Пенья з управління боротьби з наркотиками у США.

А все почалося з того, що колумбійські наркобарони в намаганнях витіснити Кубу із наркобізнесу придумали новий спосіб заробітку.

Якщо раніше практично єдиним товаром була марихуана, то тепер з'явився новий продукт – кокаїн.

Такий "стартап" був безпрограшним: мережа контактів налагоджена; маршрути поставок вже давно фіксовані; і найголовніше – ціна.

Продаж коксу приносив від 35 до 50 тисяч доларів чистими за кілограм.

На відміну від марихуани доставка кокаїну була набагато простішою.

Малий об'єм товару дозволяв непомітно переправляти його через будь-які кордони і блокпости.

Пабло Ескобар та Карлос Ледер.

Наркобарони почали із котрабанди кокаїнової пасти.

Оскільки на початку 70-х коку в Колумбії ще не вирощували у потрібних масштабах, то її експортували із Перу та Еквадору.

В колумбійських лісах відкривали лабораторії і виготовляли продукт.

Ну, як лабораторії – шатра у лісових хащах.

В кінцевому результаті кокаїн розповсюджували колумбійськими дилерам, а звідти до США, Європи, Канади, Азії і країн Латинської Америки.

Розповісти про Медельїнський картель і не згадати про Пабло Ескобара неможливо.

Він і справді ключова персона колумбійського наркотичного синдикату.

Без нього кримінальноїї імперії Медельїну просто не було би.

Пабло Ескобар.

Правда, Ескобар не єдиний засновник кокаїнової корпорації.

Подивіться на ось цю людину – це Карлос Ледер.

Якщо без Ескобара не було би слави картелю Медельїн (хоч і гіркої), то без Ледера не було би грошей і зв'язків.

Схема Карлоса працювала дуже просто.

Він купує острів, будує там аеропорт і літаками переправляє наркотики.

І так по колу,.

– розповів журналіст Джеральд Познер.

Карлос Ледер.

Цей невеличкий острівець на Багамах за 340 кілометрів від Флориди називається Норманс-Кей.

Він став мільйонним джерелом доходів Карлоса Ледера і картелю Медельїн.

Наркобарон побудував там злітну смугу, купив кілька літаків і виставив для охорони до зубів озброєних головорізів.

Словом, Норманс-Кей став неприступною фортецею з якої щоденно вилітали десятки літаків, набиті сотнями кілограмів кокаїну.

Найближчі точки збуту: американська Джорджія, Флорида і Кароліна.

Постачати туди наркотики було простіше простого.

По-перше, легкомоторні літаки завдяки низькому польоту були невидимі для радарів.

А по-друге, діяльність Ледера прикривали багамські чиновники, яких він підкупив.

Острів Норманс-Кей.

"Людям говорили прямо: якщо перейдеш мені дорогу – ми тебе пристрелимо.

Тому, краще бери гроші.

Очевидно, що мішок грошей – це краще, ніж убита сім'я", – розповів Хав'єр Пенья.

Щоправда, були сміливці, яких не реагували на залякування і на відріз відмовлялися брати гроші.

На це в агентів медельїнського картелю були контр-аргументи.

Вони викрадали дітей і убивали їх.

Наганяли такий страх, що посадовцям було тяжко не взяти грошей.

Практично усі були корумпованими,.

– підкреслив Джо Тофт з управління боротьби з наркотиками.

Грошей стало стільки, що підкуп політиків чи високопосадовців взагалі не бив по кишені.

Поставки із острова Норманс-Кей сягнули щонайменше 25% усього чорного кокаїнового ринку США.

Безперервні потоки грошей і наркотиків привернули увагу не тільки уряду, а й військових формувань, таких як М-19.

Вони почали "неоголошену" війну проти наркобаронів і багатих бізнесменів – викрадали членів їхніх родин, шантужували їх і перебивали поставки товару.

Muerte a Secuestradores.

Muerte a Secuestradores – "Смерть викрадачам".

Парамілітарна організація створена Пабло Ескобаром, Калосом Ледером та ще кількома організаціями для захисту себе та своїх інтересів.

До 1983 року на їхній руках було 240 політичних убивств.

Фактично, Muerte a Secuestradores стали загонами смерті.

Замість того, аби оборонятися, вони пішли в наступ.

Убивали поліцейських, тероризували цивільних і обрали собі звичний для наркокартелів метод шантажу – насильство.

На руках Медельїнського картелю більше чотирьох тисяч жертв.

І убивали їх найрізноманітнішими методами: палили, різали, розчленовували або забивали до смерті.

Мільярдні прибутки і куплені зв'язки по всій країні давали їм нереальні потужності.

У них на озброєнні була найрізноманітніша зброя.

Навіть кулемети.

Вони завжди були готовими до будь-якої смертельної битви,.

– зазначив екс-сенатор Колумбії Пабло Вікторія.

Шалені гроші Ескобара і довіра серед своїх земляків.

Щодо грошей, то під керівництвом Пабло Ескобара Медельїнський картель в середині 80-х став контролювати 80% кокаїнового ринку США.

А це приносило йому 420 мільйонів зелених у тиждень.

Аби краще зрозуміти – це 60 мільйонів на день.

Грошей було стільки, що поставки наркотиків почали проводити не тільки у повітрі, а й під землею.

З'явилися підводні судна і навіть нахабні випадки перевезення товару прямо на очах у прикордонників.

Підкупити можна було будь-кого.

Крім звичних методів доставки, картель використовував альтернативні варіанти: кокаїн переправляли під виглядом фруктів, вина і джинсів.

Уже на точках прийому за допомогою хімії із цієї продукції виводили чистий кокаїн.

А крім цього кокаїновий король почав будувати школи, майданчики і стадіони у своєму місті.

Попри свою звірячу поведінку і кровожерливу жорстокість, він настільки просто завоював довіру своїх земляків, що заховатися від правосуддя було дуже просто.

Щоразу, як приходили поліцейські – у всіх була лише одна відповідь – вибачте, але ми не знаємо, хто такий Пабло Ескобар.

Структура картелю.

У співпраці з іншими членами картелю була розроблена чітка структура.

Картель Медельїн став наркотичною корпорацією.

На вершині стояв глава – тобто Ескобар.

У нього в підпорядкуванні "менеджери" – це представники картелю в різних містах країни і за кордоном.

Їх призначали на 1 або 2 роки для контролю за поставками.

Менеджери трамали на контролі техніку, зброю і кількох солдатів.

Ну, само собою, є вантажники, диллери, кіллери та інші дрібні члени банди.

Кожен із них знає рівно стільки, скільки потрібно для роботи.

А тому звична для ФБР операція "агент під прикриттям" користі приносила небагато.

Плюс, за зраду картелю убивали спочатку родину щура, а потім і його самого.

Коли хтось ішов проти Ескобара чи його картелю, то можна було вважати цю людину мертвою.

Або стріляють на місці, або роблять його мішенню для теракту,.

– розповів екс-генерал поліції Колумбії Хуго Мартінес.

Верхівка картелю.

Бійня між картелем та урядом.

Справжня бійня почалася після 1982 року.

Коли Колумбійський уряд спільно зі США оголосили війну наркокартелям.

1979 року президенти США і Колумбії підписали договір про екстрадицію.

Згідно із ним будь-якого наркобарона або наркоторгівця після затримання екстрадували до США.

Угода вступила в силу 1982 року.

Ця домовленість завдала сильного удару по наркотичному бізнесу.

Її уклали через корумпованість колумбійських чиновників.

Було очевидно – якщо посадити глав картелю у колумбійську тюрму, то він спокійно продовжить свою діяльність прямо зі сталевої клітки.

У США така схема не працювала, тому в наркотичному світі Колумбії з'явилося прислів'я: "We prefer a grave in Columbia than a dungeon in The United States".

Що в перекладі означає: "Нам більше до вподоби могила в Колумбії, ніж в'язниця у Сполучених Штатах".

В намаганнях побороти таким способом наркотичні синдикати, уряд зробив тільки гірше.

Медельїнський картель бив у відповідь.

Крім полювання на копів, яке забрало приблизно тисячі поліцейських життів, скажені собаки Ескобара влаштовували набагато масштабніші "сафарі".

Погрози, викрадення, підрививи автомобілів і редакцій, залякування, дикі убивства і ще багато різних способів змусити колумбійську спільноту і уряд сидіти в тиші,.

– сказав журналіст Енріке Сантос.

Більше – дивіться у програмі.