"Долю можна зґвалтувати. Тоді вона, як і жінка, підкориться"

Ернест Гемінґвей побив дружину під час весілля– Мері! Я хочу одружитися з вами прямо зараз.

Ви не пошкодуєте, пізнаєте мене і теж будете хотіти жити разом.

Якщо не сьогодні-завтра, то через місяць або й рік ми маємо укласти шлюб, – каже одягнений у форму британських військово-­повітряних сил письменник 45-річний Ернест Гемінґвей до журналістки Мері Велш.

У травні 1944-го він приїжджає з Куби до Лондона писати репортажі для американського видання Collier's Weekly.

У ресторані "Біла вежа" підсідає за столик до знайомого письменника Ірвіна Шоу, який обідає з Мері Велш.

У тих роман.

Перекинувшись кількома словами з колегою, переключається на незнайомку.

Робить їй компліменти і просить розповісти про себе.

Дізнається, що вона – американка, донька лісоруба з містечка Беміджі у штаті Міннесота.

На дев'ять років молодша від нього.

Працює у британському журналі Time&Life.

Гемінґвей запрошує її пообідати наступного дня.

Встає із-за столика і прощається.

За ним іде й Ірвін Шоу:– Ну що ж.

Дякую, мені було приємно з тобою, – каже він.– Ти куди йдеш? – питає Мері.– Хіба не зрозуміла? Тільки що тут виникла нова пара.

Мені з ним тягатися важко.– Ти з'їхав із глузду, – кидає вона.

Та чоловік уже не чує.За день зустрічається на тому ж місці з Гемінґвеєм.

Розмовляють про бомбардування Німеччини англійськими й американськими літаками.

Жінка підмічає, що він погано розбирається у військово-повітряних силах.

Та ще й поводиться дивно – тримає меню перевернутим."Тримався серйозно, – згадувала пізніше Мері Велш.

– Мені не вистачало веселого базікання, до якого звикла в колі друзів".

Жінці подобається його зовнішність, особливо руки.

Пообідавши вирішує, що його романтичний запал вгамувався і збирається йти працювати.

Гемінґвей обіцяє навідати її в готельному номері.– Я живу з колегою, і ми рано лягаємо спати, – каже Велш, сподіваючись відмовити чоловіка.

Вона знімає кімнату в готелі Dorchester разом із працівницею управління військової інформації Коні Ернст.

Ввечері до них приходить Гемінґвей.

Розповідає про свою родину та дитинство.– Я тебе не знаю, Мері.

Але ще раз кажу: хочу з тобою одружитися.

Ти така жива й гарна, мов метелик, – різко змінює тему.– Та ти жартуєш, – відповідає.

– Ми обоє одружені й зовсім чужі.Гість залишає її кімнату.

Велш заміжня за кореспондентом газети The Daily Express Ноелем Монксом.

Ернест Гемінґвей у шлюбі з 36-річною Мартою Ґеллґорн, військовим кореспондентом у федеральній організації допомоги в США.

Однак відносини між ними охололи.

Вона багато часу приділяє роботі.

Якось він не витримує: "Або ти кореспондент, або жінка в моєму ліжку!"Мері Велш обідає в "Білій Вежі" зі своїм редактором.

Гемінґвей підходить до них, сідає за столик і дарує жінці апельсин.

Вона здається.

Відтоді приймає всі його запрошення до нічних клубів Лондона.– Я присвячу тобі книжку, – каже Ернест.– Це що, твій стандартний прийом підкорення жіночих сердець? – жартує Мері.

– Може ще й підпишеш "З любов'ю"?– Я ще нікому жодної не присвятив.

Але зроблю це справді з любов'ю, – відповідає.Після однієї з вечірок сідає п'яним за кермо і потрапляє в аварію.

Його доправляють до лікарні, впадає в коротко­тривалу кому.

Навідати його прилітає дружина Марта.

Поруч бачить Мері й усе розуміє.

Подає на розлучення."Захопили мотоцикл із коляскою, і тепер у нас є транспорт.

А вчора заволоділи штабним Mersedes'ом.

Наша дивізія перебила чимало фріців.

У німецьких бронемашинах повно прекрасного коньяку.

Я так сумую за тобою, що відчуваю порожнечу і намагаюся заповнити її війною – вдень і вночі", – пише Ернест Гемінґвей у листі до Мері Велш 1 серпня 1944-го.

Одужавши, він відправляється з британськими й американськими військами у Францію.

Має дозвіл брати участь у розвідувальних і бойових діях як військовий кореспондент Collier's.

Потрапляє за лінію фронту і з місцевими французами створює партизанський загін із 200 осіб.

Його обирають командиром.

Бере участь у боях за Париж.

Після звільнення Франції – воює на території Бельгії та Німеччини.

У листах до Мері постійно зізнається в коханні.

У нього з'являються проблеми з пам'яттю і психікою – наслідок автокатастрофи.

У грудні 1945-го в паризькому готелі військового командування Ritz зустрічається з Мартою, щоб завершити розлучення.

Тоді ж його відвідує подруга, американська акторка Марлен Дітріх.

Ернест Гемінґвей розповідає їй, що зустрів "венеру в кишеньковому варіанті" і хоче, аби вона стала його.

Просить допомогти, поговорити з нею.

Мері Велш також прибуває працювати до Парижа.

І теж селиться у Ritz.

Марлен Дітріх одягається в чоловічий костюм і розігрує перед Мері любовну сцену – пропонує "руку та серце Гемінґвея".

Та вражена, погоджується вийти за нього.

Своєму чоловіку повідомляє, що хоче розійтися.

Той лютує і затягує процедуру розлучення на кілька місяців.

Гемінґвей розстрілює його фотографію з револьвера.

Весілля Ернест Гемінґвей і Мері Велш грають у березні 1946-го неподалік Гавани на Кубі.

На ньому є лише місцеві друзі та прислуга будинку.

Куба ворогує зі США, тому більшість знайомих не могли прилетіти на острів.

Наречений напивається.

Під час сварки він б'є жінку і залишає гулянку.– Давай більше ніколи не будемо одружуватися, гаразд, кошеня? – тільки й каже вранці Ернест.– Не будемо.

Адже ми вже одружилися, – відповідає Мері.– І ні з ким іншим теж, – обіцяє письменник.

– Я, як і раніше, люблю тебе.Їдуть до друзів на полювання в Сан-Веллі в американському штаті Айдахо.

Вночі жінці стає погано, і її везуть у лікарню.

Виявляють позаматкову вагітність.

Потрібна термінова операція, але хірург не може приїхати.

Санітарам не вдається зупинити кровотечу.– Тримайтеся.

Така ваша доля, – заспокоює медсестра.– Дурниці! – не вгаває письменник.

– Долю можна зґвалтувати.

Тоді вона, як і жінка, підкориться!Сам робить переливання крові й повторює: "Давай більше ніколи не будемо одружуватися".

Мері оперують.

Оселяються в маєтку Гемінґвея на Кубі.

Купив його наприкінці 1930-х, жив тут із попередньою дружиною Мартою.

Маєток має жалюгідний вигляд.

Слуги звикли до постійних пиятик письменника й тому не виконують роботу.

Мері береться за відновлення будинку.

Наводить лад у манговому саду, будує студію.

Називає її "Біла вежа".

Ставить письмовий стіл, зручні крісла для читання, книжкові шафи.

Звідси видніється рибацьке поселення Кохімар.

Гемінґвей любить спостерігати за ним і побачене використовує у творах."Його здатність бути щасливим перебувала в повному протиріччі з його очевидною депресією перед страшним рішенням.

Не розумію, як поєднувалося настільки різне.

Як він міг прийти до самогубства, володіючи великим почуттям відповідальності.

Можливо, розумів, що більше не потрібний своїм дорослим дітям.

А може, просто вирішив:"Іде все під три чорти!" –писала у книжці "Роздуми" 1977-го подруга Гемінґвея акторка Марлен Дітріх20 років жив під наглядом спецслужб– Федерали! Додай газу! – кричить, оглядаючись, письменник Ернест Гемінґвей до друга мисливця Дюка Макмалена.

Їдуть автомобілем полювати в штаті Айдахо в листопаді 1960-го.

– Вони у нас на хвості всю дорогу.– Навіщо агентам ФБР переслідувати тебе? – питає драматург Аарон Хотчнер.– Це гірше пекла.

Вони залишили "жучки" повсюди.

Того року він разом із дружиною Мері приїхав до США з Куби.

Оселився у Нью-Йорку і спробував працювати журналістом.

Але невдало.

Тоді пара перебралася до приватного будинку в містечку Кетчумі в Айдахо.

Мері помічає підозрілу поведінку чоловіка.

Він стає замкнений і мовчазний.

Переконує пройти обстеження.

Ернеста кладуть у лікарню Мейо в Рочестері – штат Нью-Йорк.

Оформляють під псевдонімом "Лорд" – щоб не привертати уваги журналістів.

У лікарні він переймається стеженням ФБР.

Каже, прослуховують його телефон і перевіряють банківські рахунки.

Буває, підозрює перехожих і нападає на них.

Мері дає згоду на електрошокову терапію.

Після процедур Гемінґвей скаржиться на погіршення пам'яті та зору.

Страждає від депресії.– Лікарі письменників не розуміють, – якось у відчаї каже дружині.

– Навіщо було руйнувати мій мозок і прати пам'ять.

Це ж був мій капітал.

Вони викинули мене на узбіччя життя.

Хоче вкоротити собі віку – двічі дістає зброю з сейфа.

Мері зупиняє його.

Потім намагається кинутися на пропелер літака.– Тату, навіщо ти намагаєшся себе вбити? – питає його син від першого шлюбу 38-річний Джек.– Що ти думаєш відбувається з чоловіком у 62, коли він розуміє, що більше не зможе написати книжок? Або будь-які інші речі, які обіцяв собі в кращі дні, – пояснює.– Як ти можеш так говорити? Ти написав прекрасну книжку про Париж.– Краща моя річ.

Але я не можу закінчити її.Гемінґвей боїться, що Мері віддасть його в психіатричну клініку.

Тоді жінка залишає ключі від сейфа на шухляді.

Пояснює, що дає вибір – або вбити себе, або визнати себе хворим.

За кілька днів Ернест Гемінґвей дістає італійську мисливську гвинтівку Bernardelli і стріляє собі в голову.

Мері до кінця життя відчуває провину за його смерть.

Починає пити.

Якось дзвонить знайомим і питає: "Хто я? За кого ж я вийшла заміж?"За 10 років ФБР розсекречує досьє Гемінґвея.

Стає відомо, що переслідування письменника тривало з 1940-х за наказом директора Едгара Гувера.

Підозрювали у співпраці з кубинцями.

Агенти записували телефонні розмови, підкладали "жучки" в авто і квартиру.

Застрелив 27 антилоп, трьох левів і буйвола1899, 21 липня – у сім'ї лікаря та оперної співачки в селі Оак-Парк біля американського міста Чикаго народився Ернест Гемінґвей.

Мати Грейс Холл одягала його, як дівчинку, й називала "лялькою".

Перше волосся зістригла у 6 років.

Початкову та середню освіту здобуває у місцевій школі.

Відвідує спортивні гуртки – бокс, футбол, легку атлетику.

Цікавиться журналістикою.1917 – переїжджає до Канзас-Сіті.

Відмовляється вступати до університету і влаштовується на роботу в місцеву газету The Kansas City Star.

Пише про азартні заклади та притони, знайомиться з розбійниками і шахраями.

Коли США вступила у Першу світову війну, йде до Червоного Хреста як волонтер – водій "швидкої" на італійському фронті.

За допомогу пораненим отримує італійську медаль за відвагу.

Поранений.1920 – переїжджає до Чикаго.

Пише новини для Toronto Star і стає помічником редактора журналу Cooperative.

Закохується в піаністку Хедлі Річардсон, з якою одружується 3 серпня 1921-го.

За два роки в них народжується син Джек.

Пара їде до Парижа.

Видає першу книжку "Три історії та десять поем".1927 – в Парижі закохується у журналістку Полін Пфайфер і розлучається з Хедлі.

Повертається до Канзас-Сіті.

За рік народжується син Патрік, а за ним Грегорі.

Пише роман "Прощавай, зброє!" Для натхнення мандрує і полює на оленів, лосів і ведмедів.

Під час однієї з подорожей дізнається про самогубство батька.1931 – оселяються в містечку Кі-Уесті у штаті Флорида.

Гемінґвей пише короткі оповідання і видає збірку "Переможець не отримує нічого".

На зароблене від продажів книжки, здійснює давню мрію – полює в Східній Африці.

Там підстрелює трьох левів, 27 антилоп і буйвола.

Часто мандрує на яхті до Багамських островів і Куби.1940 – після чотирьох років стосунків одружується з журналісткою Мартою Ґеллґорн.

Вона стає його третьою дружиною.

1941-го на Кубі виконує завдання місцевої контррозвідки проти нацистів.

Переїжджає до Лондона і працює кореспондентом.

Згодом розлучається заради шлюбу з журналісткою Мері Велш.

1949-го вони селяться на Кубі неподалік Гавани.

Там письменник створює повість "Старий та море".

1953-го отримує за неї Пулітцерівську премію.1960 – закохується в італійку 19-річну Адріану Іванчич.

Щоб не розчаровувати Мері, перебираються у США.

Страждає від психічних розладів і депресії.

Лікується шокотерапією.

Після 13 сеансів втрачає пам'ять і можливість писати.1961, 2 липня – Ернест Гемінґвей застрелився з мисливської рушниці в будинку в містечку Кетчумі.

Похований на місцевому кладовищі.

Дружина пережила його на 25 років.

Видала книжку, яку чоловік не закінчив, – "Свято, яке завжди з тобою".