Що буде з Бабиним Яром. Зеленський та Вакарчук на межі грандіозного скандалу

main image main image

Що буде з Бабиним Яром. Зеленський та Вакарчук на межі грандіозного скандалу

Як говорить один зі співрозмовників «Главкома», тема Бабиного Яру надто провокативна – одна неправильна інтерпретація, і тебе вже записано до антисемітів.

Якщо сформулювати суть конфлікту максимально спрощено і політкоректно, то мова про таке: є державна ініціатива щодо облаштування Бабиного Яру, і є приватна.

У випадку реалізації обох проектів їм доведеться надто тісно сусідити.

Тих, хто вважає, що таке різноголосся на обмеженому просторі зашкодить цілісному сприйняттю трагедії Бабиного Яру, все більше.

У випадку реалізації обох проектів їм доведеться надто тісно сусідити.

Тих, хто вважає, що таке різноголосся на обмеженому просторі зашкодить цілісному сприйняттю трагедії Бабиного Яру, все більше.

Втім далі – лише факти і пряма мова….

Від Куренівської трагедії до Ромської кибитки.

Мабуть, зайве нагадувати, що за радянських часів розстріли у Бабиному Ярі замовчувалися, а саме місце масових страт було занехаяним.

Це навіть породило міську легенду про те, що Куренівська трагедія 1961 року стала помстою мертвих живим.

Мовляв, вбиті повстали проти цинічного ставлення до землі, на якій їм судилася мученицька смерть.

Адже відроги Бабиного Яру понад десять років (починаючи з 1950-го) заливали пульпою, відходами, які скидав цегляний завод.

Прорив земляної дамби й викликав селевий потік, що призвів до чисельних людських жертв.

Згодом частина затверділої пульпи назавжди поглинула місце розстрілів – нині там пролягає вулиця Олени Теліги.

Після Куренівської трагедії в Бабиному Яру облаштували парк, а у 1966-му там спорудили перший пам’ятний знак.

Впорядковувати Бабин Яр почали лише після Куренівської трагедії 1961 року.

1966-го було встановлено перший пам’ятний знак, який через 10 років замінили на цей монумент.

Тілами страчених Бабин Яр заповнювали з 1941-го по 1943-й.

Передусім там відбувалися масові розстріли євреїв.

Серед жертв були також затяті «опоненти» – члени ОУН (серед яких – Олена Теліга з чоловіком) та бійці Червоної армії – зокрема, матроси Пінської військової флотилії.

У Бабиному Яру також полягли роми та пацієнти психіатричної лікарні, а ще – в’язні Сирецького концтабору і футболісти київського «Динамо» – учасники відомого «матчу смерті».

Все це – загальновідомі факти, на яких, втім, особливо наголошують розробники державної концепції меморіалізації Бабиного Яру.

Їхня позиція ґрунтується на тому, що нечесно відділяти одну етнічну групу загиблих й довкола неї вибудовувати наратив Бабиного Яру.

Трагедія Яру торкнулася усіх, а відтак і пам'ять про неї теж належить усім.

Точна кількість розстріляних у Бабиному Яру невідома.

На Нюрнберзькому процесі йшлося про 100 тисяч осіб.

Однак, ще кілька слів про історію вшанування жертв.

Від часів незалежності Бабин Яр та околиці помалу наповнювалися пам’ятними знаками, яких нині нараховується 25.

Відбувалося це хаотично і неузгоджено, що найкраще ілюструє невесела історія із «Ромською кибиткою».

На висічений з каменю пам’ятник вагою 50 тонн у 1998 році скидалася вся ромська громада.

Але у КМДА його встановлення розцінили як адміністративне правопорушення й наказали розбити кибитку на щебінь.

Можна лише уявити, що відчула з цього приводу ромська громада.

Письменник Юрій Винничук зазначав, що роми були обурені ігноруванням їх київською та центральною владою.

«Ромську кибитку» згодом відновили, виготовивши її вже не з каменю, а зі сталі.

Однак пам’ятнику не пощастило вдруге – до Бабиного Яру його не пустили.

2001-го кибитка перемістилася до Кам’янець-Подільського, де півтора десятиліття простояла на території місцевого історико-культурного заповідника.

У 2016 році міська рада Кам’янця передала її Міністерству культури, а Мінкульт – Бабиному Яру.

23 вересня 2016 року, до 75-ї річниці розстрілу п'яти ромських таборів, пам’ятник нарешті встановили на території заповідника.

До речі, Національним історико-меморіальним заповідником Бабин Яр став лише у 2007 році.

Віктор Ющенко подбав про це на екваторі своєї президентської каденції, те саме у свій час зробив і Петро Порошенко.

Указом президента України №331 від 20 жовтня 2017 року було створено оргкомітет із питань перспективного розвитку заповідника.

Минув ще рік, і у 2018-му за підписом прем’єра Володимира Гройсмана вийшло урядове розпорядження, у якому уточнювалося, що саме треба зробити в цьому напрямку.

Зокрема, «створити музей історії Бабиного Яру, а також інші об’єкти з увічнення пам’яті жертв Голокосту та вшанування пам’яті жертв інших злочинів, скоєних нацистами під час окупації Києва».

З цього моменту конфлікт довкола Бабиного Яру вийшов на нове коло.

Пам’ятник «Ромська кибитка».

Перший його варіант, зроблений з каменю, розбили на щебінь.

Два з половиною проекти.

«Можна говорити про два ключові проекти.

Перший – державний, ним опікується Міністерство культури.

Другий – проект меморіалу Голокосту, ідею якого запропонували у 2016 році три російські бізнесмени.

Є іще один супутній проект – ландшафтний, який опікується передусім питанням впорядкування території Бабиного Яру.

Умовна його назва – «Бабин Яр – Дорогожицький некрополь», він є фактично однією зі складових державного проекту.

Зараз створена загальна концепція меморіалізації Бабиного Яру, і оцей ландшафтний проект включено до державного», – пояснює в інтерв’ю «Главкому» Вікторія Яременко, начальник наукового відділу Українського інституту національної пам’яті.

Начальник наукового відділу Українського інституту національної пам’яті Вікторія Яременко.

Перший, державний, проект «передбачає створення в будівлі по вул.

Іллєнка, 44 (раніше вул.

Мельникова), в колишній конторі єврейського кладовища, меморіального музею пам'яті жертв Бабиного Яру.

Рішення було ухвалене оргкомітетом за нашої активної участі», – зазначає Йосип Зісельс, голова Асоціації єврейських громадських організацій та общин (Ваад України).

Він додає, що у 2017 році держава виділила на реалізацію проекту 27 млн грн, які так і не були освоєні, бо Мінкульт не підготував жодних концептуальних рішень.

Ці кошти були перенесені на 2018 рік, однак і минулоріч робота просувалася надзвичайно повільно.

«Одна з причин повільного розвитку цього важливого проекту полягає в тому, що міністерство діє не прямо, а через Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», який є, передусім, господарською структурою, але аж ніяк не академічною», – пояснює Зісельс.

Частиною державного проекту має стати й ініціатива «Дорогожицький некрополь».

Її автори – громадський комітет «Бабин Яр» (який очолює Віталій Нахманович) та Ваад України.

Цей ландшафтно-архітектурний комплекс передбачає створення меморіального парку на величезній території (70 га), включаючи Бабин Яр, а також усі прилеглі до нього кладовища.

У розмові з «Главкомом» Нахманович, як і Зісельс, нарікає на неповороткість державних відомств, але про це – трохи згодом.

Другий проект, який всі опитані експерти називають антиподом до державного, – це ідея, запропонована «групою великих російських бізнесменів єврейського походження, які народилися в Україні, зокрема, Михайлом Фрідманом, Германом Ханом і Павлом Фуксом», – говорить Йосиф Зісельс.

Проект має назву «Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр».

Його замисел, як це вже випливає з назви, є вужчим, аніж той, який містить державна концепція, мова йде лише про увічнення пам’яті представників єврейської нації, які постраждали від дій нацистів у Києві.

Що не подобається «державникам» у «Меморіальному центрі Голокосту»?.

Загалом всі, з ким поспілкувався «Главком» і хто обстоює державний проект, закидають авторам «Меморіального центру» три моменти: 1) російський слід, 2) намір будувати на цвинтарі, що суперечить єврейським релігійним традиціям та 3) спотворення історії як Бабиного Яру, так і Голокосту в цілому.

Щодо першого пункту, то тут все зрозуміло.

Російських бізнесменів Йосиф Зісельс розглядає «як «весільних генералів», тому що за цим усім стоять фінансові можливості та інтереси фінансового холдингу «Альфа-груп», отже – Росії та її керівництва».

Він же додає – задля комільфо до організації запрошені люди з іменами, знаними в Україні та світі.

Це дійсно так і є, адже наглядова рада Меморіального центру являє собою мікс з політичних (і не тільки) знаменитостей.

До її складу входить екс-президент Польщі Александр Кваснєвський, екс-сенатор США Джо Ліберман, екс-віце-канцлер Німеччини Йошка Фішер, екс-віце-прем’єр Ізраїлю Натан Щаранський, генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова, головний рабин Києва та України Яків Дов Блайх, український бізнесмен Віктор Пінчук, чемпіон світу з боксу у важкій вазі Володимир Кличко та фронтмен гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук.

«Щодо Кваснєвського та Фішера, то це взагалі – «збиті льотчики», які, до того ж, не мають стосунку до України.

Автори проекту просто запросили різних відомих людей.

А зазвичай «відомі люди» – це колишні високопосадовці різних держав.

Тобто принцип такий – до кого «дотягнулися», того й запросили.

Проект є хибним, і це очевидно для багатьох», – переконує Віталій Нахманович.

Однак на презентацію «Меморіального центру», яка відбувалася 29 вересня 2016 року у Національному музеї імені Тараса Шевченка, прибув і тодішній президент України Петро Порошенко, і мер Києва Віталій Кличко.

«Порошенко виступив першим і сказав, що хоче створити український проект Меморіалу пам'яті жертв Голокосту і всім, хто йому допоможе в цьому, він буде дуже вдячний.

Однак автори ідеї вже набрали таку швидкість руху в промоушені, що проскочили повз цю заяву президента, не звернувши на неї ніякої уваги.

Але в Україні, як і в більшості цивілізованих країн, не можна нехтувати думкою президента та громадянського суспільства, хоча із цим не всі погодяться», – зазначає Йосип Зісельс.

Віталій Нахманович взагалі розглядає присутність глави держави на заході як «певне непорозуміння».

«Йшлося про 75-ті роковини Бабиного Яру, під час яких проводилося багато заходів, й незрозуміло, куди варто йти, а куди – ні.

Президент виступив з власною ініціативою, але виступив на їхньому заході.

І вийшло так, ніби він підтримав саме цей проект.

Але на всіх нарадах за участі керівництва Адміністрації президента акцентувалося на тому, що президент обстоює державну концепцію, яку мають розробляти українські науковці», – пояснює Нахманович.

Інший момент, пов'язаний з планами «Меморіального центру Голокосту», торкається земельної ділянки, де мають розгорнути будівництво.

Там «було старе єврейське кладовище.

Існує документ, підписаний рабином Шлезінгером із Лондона, який очолює основну організацію з нагляду за всіма єврейськими кладовищами Європи.

Документ містить заборону на будь-яке будівництво на цьому місці.

Цей факт цілком ігнорують ініціатори проекту, про що знає і мер Києва Віталій Кличко», – наголошує Йосип Зісельс.

Те саме засвідчує і Нахманович: «Автори проекту стверджують, що мають експертні висновки про те, що згадане місце не є цвинтарем, але цю експертизу нікому не демонструють – лише малюють незрозумілі мапи.

Натомість є експертиза, зроблена ще 10 років тому, яка доводить, що йдеться якраз про старий єврейський (і частково православний) Кирилівський цвинтар.

А будь-яка релігія (зокрема, й іудаїзм) забороняє будівництво на місці поховань».

Письменниця та києвознавець Євгенія Кононенко, чиє дитинство припало на 1960-ті роки, також стверджує, що до Бабиного Яру примикав старовинний єврейський цвинтар.

Вона добре пам’ятає його школяркою – як і те захоплення, яке викликав у неї виконаний івритом лапідарій, тобто ряд написів на могильних надгробках.

Та чи не головним каменем спотикання для тих, хто категорично не хоче втілення «Меморіального центру Голокосту», є той двозначний підтекст, який, за їхніми словами, він несе.

«Автори меморіального центру вже передбачили, кому буде присвячено їхній проект.

Там тільки Голокост.

І навіть не Голокост у європейському контексті, а спотворення історії.

Цікаво, як у них будуть подані винуватці цієї трагедії?», – запитує Вікторія Яременко.

«Ми повинні розуміти, чому російські олігархи, які і кроку не ступлять без дозволу президента Росії Путіна, обіцяють вкласти $100 млн у проект на території України, з якою Росія п’ять років веде агресивну війну, – коментує Зісельс.

– У наративі проекту створюється картина Голокосту в Європі, центром якого стає Бабин Яр і Київ.

Виникає запитання – це що, Україна, яка не була тоді державою, була центром Голокосту? А не нацистська Німеччина, яка знищувала євреїв на території України, Польщі та інших країн? Саме це зміщення акцентів помітили чимало учасників обговорення і аргументовано розкритикували.

Реакції від групи концепції – жодної».

Дуже важливо, наголошує Віталій Нахманович, аби всі зацікавлені особи зрозуміли просту річ: «держава не просто виступає проти чогось (наразі – проти проекту «Меморіального центру Голокосту»), вона пропонує певну альтернативу.

І якщо ініціативна група згаданого проекту щиро хоче вшанувати пам'ять жертв Голокосту, то нехай сідає за стіл перемовин, пристає на державне бачення та бере участь в його реалізації.

Не йдеться про те, аби викинути всіх «зайвих», мова про те, аби все відповідало українським загальнонаціональним інтересам».

Що відповідають у «Меморіальному центрі»?.

Аби почути альтернативну точку зору «Главком» вирушив до офісу «Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», генеральний директор якого Геннадій Вербиленко зазначив, що знає приблизний перелік претензій своїх опонентів і готовий вкотре на них відповісти, оскільки «подібні зустрічі зменшують тенденційність».

Передусім він відкинув закиди щодо шкоди сприйняттю Голокосту: «Меморіальний центр» – це український проект.

Його наратив пише не менеджмент благодійного фонду і не ті донори, які жертвують кошти на фонд.

Наратив був написаний авторським колективом, до складу якого входять поважні вчені з міжнародними іменами.

У Центру є наукова рада – абсолютно незалежна інституція, і ті, хто дав сто доларів, тисячу або й цілий мільйон на створення Меморіального центру, не мають можливості втручатися в роботу науковців – такою була перша й головна вимога», – підкреслив він.

Вербиленко нагадав, що обговорення проекту «відбувається у відкритому режимі, востаннє – у стінах Верховної Ради, на засіданні парламентського комітету з прав людини».

Також вся інформація про діяльність фонду розміщена на сайті і регулярно оновлюється.

Щодо спонсорських коштів, то до фінансової підтримки проекту причетні «донори з українським корінням.

Михайло Фрідман народився та зростав у Львові, Герман Хан – у Києві.

Для Михайла Фрідмана тема Голокосту пов’язана із сімейною трагедією, а у Германа Хана більше десяти родичів загинуло у Бабиному Яру.

Обидва – народились в Україні, мають персональну мотивацію брати участь у цьому проекті – вшанувати пам’ять загиблих родичів.

Це по-перше.

По-друге, вони живуть і працюють не в Росії, хоча й мають там бізнес, тож сприймати їх як російських олігархів є неправильним.

По-третє, вони не єдині донори цього проекту.

По-четверте, до наглядової ради Меморіального центру за статутом входять 16 осіб, серед яких: Александр Кваснєвський, Йошка Фішер, Святослав Вакарчук, Володимир Кличко – то невже є підстави запідозрити цих людей у недобрих помислах щодо української держави?», – запитує Вербиленко.

Гендиректор акцентував й на тому, що Меморіальний центр має моральну підтримку і від, власне, української держави.

Він мав на увазі згадану вище присутність Петра Порошенка і Віталія Кличка у вересні 2016 року на церемонії підписання декларації про намір створити Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» та чотиристоронній меморандум щодо сприяння створенню Меморіального центру.

Документ був підписаний благодійним фондом, Міністерством культури, Міністерством освіти, київською мерією та Національним заповідником «Бабин Яр» у березні 2018 року.

Відтак є нонсенсом говорити про антиукраїнськість Центру, вважає Вербиленко.

Він також додає, що з Національним заповідником у Меморіального центру також є контакт.

«Ми дуже плідно співпрацюємо, солідарно робимо певні речі, наприклад, позаминулого року ми разом із заповідником дістали з Реп’яхового Яру, що близько Бабиного Яру, більш як 70 мацев – надгробних каменів з колишнього єврейського кладовища (їх свого часу туди просто скинули).

Разом із Заповідником ми розробили проект лапідарію – розташували мацеви вздовж алеї на вулиці Іллєнка, де колись була контора старого єврейського цвинтаря», – розповідає Вербиленко.

До речі, про цвинтар.

«Ми добре знаємо, де розміщувалося кладовище – його межі підтверджені поважними єврейськими організаціями, що опікуються питанням охорони кладовищ.

До нас прилітали равіни з Лондона, які навіть не дозволили пригостити себе кавою, наскільки прагнули бути незаангажованими.

Кладовища як такого вже давно немає, на ньому побудований телевізійний центр, новий житловий комплекс («Кирилівський гай» – «Главком»).

Там же міститься і спортивний комплекс, який збираються розбудовувати, і стрілецький тир – якраз на території цвинтаря.

Але у наших опонентів тир, спорткомплекс та ЖК не викликають жодного несприйняття, їх більше турбує, що поблизу буде зведено «Меморіальний центр Голокосту».

Підсумовуючи сказане, Геннадій Вербиленко запевняє: «Меморіальний центр» розміститься і не на колишньому цвинтарі, і не на території Національного заповідника, а на прилеглій земельній ділянці.

«Меморіальний центр буде включати, власне, музей, а також освітню і дослідницьку інституції – він матиме кілька залів та аудиторій, але наразі формування архітектурної концепції не завершено.

Та в будь-якому разі це буде не лише музей та видатна архітектурна споруда, але й простір для суспільного діалогу, для проведення форумів для просвіти, це буде майданчик, де обговорюватимуть важливі для суспільства теми».

Згодом, переконаний Вербиленко, усі без винятку, зокрема, й сьогоднішні критики проекту оцінять та підтримають його: «Коли з’являється нова ініціатива, яка стосується речей значної ваги, потенційні стейкхолдери дивляться на цю ініціативу насторожено: подивімося, що з того вийде.

Якщо воно помре, то помре, і не треба квапитися із приєднанням.

А якщо проект злетить, то ми встигнемо долучитися.

Коли оточення розуміє, що ці шанси високі і процес безповоротний, тоді кількість прихильників різко збільшується, і ті, хто був опонентом проекту, стають найсильнішими його промоутерами.

Так буде й з цим проектом – я абсолютно в цьому впевнений».

Про що мовчить держава?.

Наостанок «Главком» звернувся і до Міністерства культури з проханням оцінити ситуацію із наявністю двох проектів меморіалізації Бабиного Яру.

Мінкульт в особі державного секретаря Ростислава Карандєєва відповів, що звернення, «для відповіді на яке треба узагальнювати інформацію, проводити аналітичну обробку даних або створювати нову інформацію», у відомстві не вважають інформаційним запитом.

А тому запит, по суті, залишено без відповіді.

Вочевидь, саме тому, що в міністерстві неспроможні до аналітичних надзусиль, із Бабиним Яром і склалася описана ситуація.

«Влада, здається, перебуває у ступорі, не до кінця розуміючи відмінності між двома проектами», – коментує Олександр Лисенко, завідувач відділу історії періоду Другої світової війни Інституту історії України.

Історик також пояснює, що все-таки наразі відбувається із державним проектом впорядкування Бабиного Яру: «Зараз концепція пройшла експертизу серед науковців та громадських діячів.

Готуємо її до нового етапу, сподіваємося, що вийде її легалізувати саме як державний погляд.

Ми хочемо, щоб це був проект меморіалізації Бабиного Яру, який здійснює не українська, не єврейська і не ромська громадська організація, а українська держава, українська політична нація», – говорить Лисенко.

Згідно із державною концепцією, у будівлі по вул.

Іллєнка, 44 (колишня контора єврейського кладовища) розміститься меморіальний музей пам'яті жертв Бабиного Яру.

Мета гідна, проте, як підкреслює Віталій Нахманович, «у нас надто повільно працює державна машина», і реалізація проекту вже зараз «зайняла забагато часу».

«Приватна ініціатива завжди випереджатиме державну», – вважає він.

І це дійсно так: «Меморіальний центр Голокосту» торує власний шлях, і у лютому ним вже підбито проміжні підсумки конкурсу на найкращий архітектурний проект Бабиного Яру.

«Перший етап конкурсу ще триває, – говорить Геннадій Вербиленко.

– Початок його ми оголосили в грудні, отримали понад 160 заявок.

В цій сфері ми співпрацюємо з німецькою компанією Phase 1, яка якраз спеціалізується на проведенні архітектурних конкурсів і вже має досвід роботи в Україні (проводила конкурс для меморіалу Небесної сотні) – вона забезпечує найвищі стандарти.

За словами Phase 1, понад 160 заявок – безпрецедентний випадок та неймовірний результат.

Щодо конкурсу, то у нас змагаються топові архітектори – і міжнародні, і українські.

З їхніх проектів відбирають 10 найкращих, і Phase 1 виступає гарантом прозорості відбору.

У квітні будуть відібрані 4-5 фіналістів, які працюватимуть над фінальною концепцією, і вже з них буде обрано переможця».

Тим часом держава продовжує плентатися у кільватері цих подій, відстаючи від процесу так само, як вона робила всі ці роки.

А президентські, а тепер ще й дострокові парламентські вибори, заберуть час і поготів.

А відтак у Бабиному Яру, скоріше за все, постане те, що вирішить будувати «Меморіальний центр Голокосту»?.

Наталія Лебідь, для «Главкома».

Фото и видео
Упоминаемые персоны
Петро Порошенко 12 згадок Петро Порошенко
Володимир Гройсман 6 згадок Володимир Гройсман
Святослав Вакарчук 1 згадки Святослав Вакарчук
Віктор Ющенко 1 згадки Віктор Ющенко