За словами редактора проекту "Авто 24" Ігора Широкуна, в кожному українському містечку була хоча б одна саморобна машина.
Звідки ж ростуть колеса у автомобільних саморобок? Оскільки чекати на заводську машину доводилось по кільканадцять років, українці шукали швидший варіант, адже саморобне авто могли змайструвати за три-чотири роки.
Авто "Лайка".
Такий рух підтримувала й держава.
Ліпити щось своє вчилися змалечку на гуртках якого-завгодно моделювання.
А для дорослих випускали цілу бібліотеку спеціалізованої літератури.
В людей було багато вільного часу.
Багато хто розумівся на техніці – ледь не кожен другий знайомий – інженер.
Був доступ до технологій, фабрик, заводів, де можна було що завгодно замовити чи купити,.
– розповів Широкун.
Хоча деякі елементи брали заводські – найчастіше зі списаних автомобілів таксі "Волга" чи застарілих машин для людей з інвалідністю.
Технічні норми для саморобних авто чітко прописували: транспортний засіб повинен мати не менше трьох коліс і не перевищувати розмірів заводського флагмана.
А до елементів декору вимоги не такі прискіпливі – тут народ міг позмагатися у креативності.
Конструкторським бюро для радянських авто часто служила власна квартира.
"Були випадки, коли вся родина переселялася в кухню, а в єдиній кімнаті робили машину і потім з балкона тросами або краном витягували її надвір і там уже ставились колеса", – говорить редактор проекту "Авто 24".
Асортимент продукції обмежувався лише людською фантазією.
Наприклад, порівняйте саморобні радянські спорткари російський "Панголіна" та вітчизняний сумський "Мурена" із Запорожцями чи Жигулями.
Проектували навіть джипи і будиночки на колесах.
Побачити ці дива техніки можна було на щорічних автопробігах саморобок.
Якщо машина пройде ці кількасот кілометрів без ексцесів – можна спробувати отримати на неї техпаспорт.