Чому опанованість спортом неминуче приведе вас до краху

Між змаганнями у них іноді немає і місяця перерви! З січня ентузіасти починають відчайдушно тренуватися, забувши про все на світі.

До чого може привести такий підхід? Щоб розібратися в цьому раз і назавжди, я зібрала думки фахівців різних профілів.

Поговорила з біговим тренером та психологом, знайшла різнопланові дослідження вчених.

Але розпочну все ж з дивовижних досягнень Ларрі Макона.

Що утнув ЛарріІдеєю пробігти 12 марафонів/напівмарафонів за рік вже нікого не шокуєш.

Але що ви скажете про 401 марафон за 401 день або 239 марафонів за рік?Це американець Ларрі Макон.

За даними Книги рекордів Гіннеса, з 1 грудня 2012 року по 30 листопада 2013 року він пробіг 239 марафонів.

Причому Ларрі ставав рекордсменом аж чотири рази.

У 2008 році він пробіг 105 марафонів, в 2010-му — 106, в 2011-му — 113, в 2012-му — 157, в 2013-му — 255.

Мабуть, у наполегливого Ларрі сталеві коліна і дуже багато вільного часу.

Сам Ларрі говорить, що не вбивається заради нагород, а просто любить бігати! Та й навряд чи американець долав кожен марафон на межі своїх можливостей, і це важлива деталь.

Що говорить тренер.

Знайомтеся, це Свєта Шмідт, тренер бігових програм LIVE.

LOVE, майстер спорту України міжнародного класу по легкій атлетиці.

А ще вона рекордсменка України по бігу на 3000 метрів, срібний призер Європи з бігу на 300 метрів із перешкодами і кавалер ордену княгині Ольги III ступеня.І ось що наша неймовірна Свєта говорить про те, скільки стартів за рік спортсмен-любитель може пробігти без шкоди для здоров’я.

Будь-які змагання — це стрес.

Перш за все емоційний і психологічний.

Не кажучи вже про те, що ми навантажуємо опорно-руховий апарат і серце.

Тому нам треба час на відновлення сил після стартів.

Якщо змагання проходять в якості тренування — не в червоній зоні і не на межі своїх можливостей, — то можна бігати і раз на місяць.

Та краще робити 1-2 місяці перерви між стартами.

А брати участь у повноцінних змаганнях із 100% викладенням можна хіба що 2-3 рази на рік.

За словами тренерки, новачкові, який ніколи не бігав, треба в середньому 3 місяці, щоб підготуватися і пробігти перші 5 кілометрів на змаганнях.

На підготовку до змагань на дистанції 10 км варто витратити 2-3 місяці, на «половинку» — 4 місяці (при цьому підготовка до напівмарафону з нуля займе до півроку).

А до марафону треба приходити усвідомлено і мати біговий стаж в 2-3 роки мінімум.

Цілеспрямованій підготовці до марафону варто присвятити 5-6 місяців.

Якщо ми не даємо організму відпочивати, то починаємо деградувати у своїх результатах.

Буває, що спортсмени впадають у депресію.

Коли ми стартуємо занадто часто, то виснажуємо себе.

Далі нас чекає тільки погіршення результатів або застій.

Це питання часу.

Рано чи пізно без повноцінного відпочинку і відновлення сил резерви організму вичерпаються.

Світлана рекомендує брати участь у стартах на 5-10 кілометрів не частіше 1 разу на 2-3 місяці (2-3 місяці перерви між стартами).Що стосується «половинки», то це два старти на рік (весна і осінь).

Тож виходить 4-5 стартів на рік: 2 напівмарафонські дистанції і декілька стартів по 5-10 км.

Якщо ми говоримо про людину підготовлену, що бігає регулярно, то вона може брати участь і у трьох напівмарафонах на рік.

Що говорять вченіСпортсмени тренуються і стають чемпіонами шляхом збільшення тренувальних навантажень.

А відновлення і відпочинок допомагають організму перенести ці екстремальні навантаження.

Та якщо навантаження стають надмірними і супроводжуються додатковим стресом, може виникнути Over Training Syndrome (OTS), або синдром перетренованості.Цей синдром недостатньо вивчений, але вченим вже відомо, що він супроводжується різними неврологічними, ендокринологічними та імунологічними порушеннями.

У спортсменів спостерігаються депресія, перепади настрою і навіть охолодження до спорту.

OTS частенько зустрічається в професійному спорті і може поставити хрест на кар’єрі атлета.

Та попри те, що в групі ризику знаходяться перш за все професійні спортсмени, атлети-любителі також потрапляють у пастку синдрому.

На жаль, багато хто з них сам собі тренер і не має кваліфікованої підтримки.

Група європейських науковців виявила потенційні тригери, які можуть спровокувати виникнення синдрому перетренованості:Підвищені тренувальні навантаження без адекватного відновлення;Монотонність тренувального процесу;Надмірна кількість змагань;Порушення сну;Стреси з буденного життя;Знаходження на високогір’ї;Попередня хвороба або теплова травма.

В якості симптомів синдрому називаються: втома, безсоння, втрата ваги, депресія, дратівливість, складнощі із концентрацією уваги та розумових зусиль, втрата мотивації, тахікардія, важкі, запалені, забиті м’язи, тривожність.

Якщо симптоми синдрому перетренованості — це привід скорегувати тренувальний план, то маніакальне захоплення спортом без відпочинку і відновлення — привід замислитися, чи не лежить проблема в іншій площині.

Наприклад, чи не підхопили ви спортивну залежність.

Що говорить психолог.

Психодрама-терапевт Вікторія Покладова говорить, что корень проблеми може ховатися в соціальних стереотипах.

Наприклад: «Щоб мене поважали, я маю бути сильним, я хочу мати гарне тіло!» І тоді людина забуває про власні відчуття, про власне тіло.

Все, аби догодити комусь: колегам, друзям чи навіть підписникам, яких вона бачила лише у соцмережах.

Не виключено, що причини спортивної залежності варто шукати ще в глибокому дитинстві.

За словами пані Вікторії, залежності формуються в перший рік життя дитини або під час вагітності матері.Як позбавитися спортивної залежності або ослабити її хватку?Необхідно зрозуміти, в який момент мають бути біль та подолання, а в який момент досить релакса.

Це називається бути у балансі.

У спорт треба йти не для того, щоб травмуватися і почувати себе живим, а для того, щоб отримувати задоволення.

Якщо вам треба прийти у форму, то це повинно бути на межі, але не за межею.

Треба відчувати власне тіло і говорити «Стоп!» в той момент, коли здорове подолання переростає в початкову стадію самознищення.

Контролювати це вийде, коли ми навчимося розслаблятися і релаксувати, слухати себе і своє тіло.

Тоді і від спортивних навантажень буде більший кайф.

Межі можливостей тіла у кожного свої, і єдиний спосіб розсудливо підтримувати баланс — це навчитися слухати себе.

Присвятіть півгодини тільки собі.

Сядьте зручно, в тиші, зробіть глибокий вдих/видих і проаналізуйте свій план стартів.

Дайте відповідь самому собі на питання: «Що і навіщо насправді мені треба?» Запишіть свої думки, виключіть з плану зайве або додайте потрібне.

Тепер саме час обговорити його з хорошим тренером!Будьте здорові, відпочивайте і тренуйтеся розумно, в хорошій компанії і з уважним тренером.

А головне, любіть себе і своє тіло! Ми допоможемо.