Парламентські вибори: сумні реалії
Парламентські вибори: сумні реалії

Парламентські вибори: сумні реалії

Таких брудних й абсурдних парламентських виборів в Україні, як на мене, ще не було.

Брудних, бо політичні технології, які на них використовувалися більшістю провідних гравців, відверто смерділи позаморальною гнилизною.

Брудних, бо сумнозвісний адмінресурс був задіяний масштабніше, ніж у часи правління Кучми, хоча й у більш «вишуканих» формах.

Брудних, бо судова система остаточно довела, що для неї, як то кажуть, закон не писаний, хоча все повинно бути навпаки….

Ну, а про те, скільки вільно йде на вибори фігурантів розслідувань знаної медіа-програми «Схеми» - незаконно незадеклароване чималеньке майно, підозріле партійне фінансування, нафтовий бізнес, «русский мир» тощо – і говорити не доводиться.

Як і про те, скільки зареєстровано кандидатами в депутати очільників сепаратистів на Донбасі, на чиїх руках кров українців.

Утім, про судову систему детальніше буде далі.

І про антидержавні елементи також.

А зараз – дещо про абсурдність.

Абсурдними ці вибори були від моменту їхнього проголошення.

Більше того – ще до нього.

Адже проведення виборів під час довготривалої війни є справою, яка аж ніяк не сприяє реальній демократії.

Бо ж їхній результат буде продиктований передусім суспільною втомою, душевним сум’яттям громадян, емоційною втечею від реальності тощо.

Це, як я вже писав, траплялося навіть у таких взірцево-демократичних державах, як Велика Британія.

Там одразу після завершення війни у Європі (на Тихому океані ще йшли кровопролитні бої, а солдати з переможеної Німеччини не повернулися додому) прем’єр Черчилль, завдяки якому Британія вистояла у війні (один рік з якої – на самоті проти Німеччини й Італії, яких підтримував СРСР) з тріском програв вибори до Палати громад популісту-соціалісту Клементу Еттлі, який щиро обіцяв «побудувати соціалізм іще кращий, ніж у Сталіна».

Вибори ці відбувалися якраз під час Потсдамської конференції, наслідком чого стала низка поступок Радянському Союзу з боку лейбориста Клемента Еттлі, який очолив британський уряд і делегацію на конференції.

А якби вибори відбулися за пару років після закінчення Другої світової, вони мали б інший результат і Сталін би відхопив значно менший шматок Європи, бо ж Черчилль був не надто поступливим.

На щастя для Британії, Еттлі за кілька років відійшов від популізму і придушив сталіністів у своїй партії – але ж то Британія, найдавніша парламентська демократія світу, а не Україна….

Утім, абсурдність виборів не лише в цьому.

Як можна було йти на вибори в країні, де вільно діє (і нарощує сили!) «п’ята колона», яка вірно служить державі-агресору, що окупувала частину українських територій і веде проти України війну, нехай «гібридну», але на ній ледь не щодня гинуть наші бійці? Спершу «п’ята колона» мала бути жорстко (а якщо треба, то і жорстоко) придушена, а потім уже оголошені вільні вибори.

Нічого цього зроблено не було, в підсумку численні представники «п’ятої колони» балотуються до Верховної Ради та вільно ведуть потужну антиукраїнську пропаганду за допомогою куплених невідь за які кошти телеканалів, газет, сайтів тощо.

А тепер перейдімо до судів і правоохоронної системи.

Телебачення й Інтернет лише впродовж 18 липня розповіли про сотні (!) випадків підкупу виборців по всій Україні («схід і захід разом»), а поряд із тим – про чималу кількість випадків антидержавної агітації з боку кандидатів у депутати та їхніх довірених осіб.

СБУ навіть веде відповідне розслідування у Запорізькій області, а Комітет виборців України офіційно звертається до МВС із заявою про підкуп виборців у деяких округах.

Але результат усього цього нульовий (а таких фактів і заяв вистачало впродовж виборчої кампанії) – ніхто з кандидатів не знятий і не сів за ґрати.

Судова система та ЦВК надійно захищають порушників закону.

Ба більше: суди різного ґатунку, аж до Верховного, змусили ЦВК, яка під громадським тиском усе ж скасувала реєстрацію деяких найбільш одіозних кандидатів, майже всіх їх поновити у бюлетенях.

Громадянин іншої держави? Не має значення! Не жив в Україні достатній за законом час, щоб кандидувати у депутати? Не має значення!.

Суто теоретично ЦВК (чи хоча би її більшість) могла би завадити цьому безчинству, стати дибки, заявивши: ми не виконуватимемо незаконних рішень судів, ми йдемо у відставку, бо ми маємо честь і совість, і йдіть до біса з такими виборами.

Та хто ж піде добровільно з таких «хлібних» посад?.

Утім, можливо, члени ЦВК просто бояться.

Бо ж кримінальні справи наразі порушуються проти тих, хто обстоює українські інтереси.

Не стану наводити приклади, вони загальновідомі, як і те, що структура, яка їх порушує, після гучних скандалів часом заперечує порушення тих чи інших справ.

Але довіри до цих заперечень у мене особисто і багатьох інших аналітиків немає, адже існують відеодокази дій зворотного ґатунку….

Так чи інакше, судова система виявилася не те що недореформованою, а чи не гіршою ніж за часів Януковича.

Без неї парламентські вибори не були б такими брудними та безчесними.

Без неї підкуп виборців й антидержавна агітація не стали б такими масштабними.

І з правоохоронцями є проблеми….

Іще один «брудний» сюжет цих виборів пов’язаний із соціологією.

Він, утім, заслуговує на окремий розгляд.

Бо йдеться не лише про «фірми-метелики», які традиційно з’являються перед будь-якими виборами, женуть «туфту», а потім щезають, а й про деяких «маститих».

Але детально про це вже після завершення виборів, висліди яких можуть стати дуже «веселими» для країни.

Принаймні, «перемогою демократії» їх називатиме тільки нетямуща (м’яко кажучи) особа чи політичний маніпулятор.

Источник материала
Поделиться сюжетом