Планують усе на рік уперед - українка розповіла про життя в Лондоні

Українка Валерія Данченко переїхала в Лондон у у 24 роки.

Зараз вона працює в столиці Великобританії екскурсоводом.

Про своє життя в Лондоні вона розповіла виданню Gloss.

ua."Я родом з Києва, закінчила інститут журналістики КНУ ім.

Тараса Шевченка.

У Лондон рік тому переїхала з робочою візою, на це пішов рік підготовки.

На переїзд зважилася у зв'язку з особистими обставинами, - розповідає Валерія, - В Києві до цього я працювала PR-менеджером в британській компанії, а на вихідних - екскурсоводом.

Попрацювавши якийсь час особистим асистентом в Лондоні, вирішила придумати собі зайнятість, що приносить задоволення і непоганий дохід.

Так і стала екскурсоводом, тому почну з пункту про роботу".

Лондон - інтернаціональне місто, і пропозицій по роботі дуже багато.

Для цього необов'язково мати англійську освіту.

Головне - потрапити на співбесіду і використовувати особисту чарівність.

Якщо ти сподобаєшся інтерв'юеру, тебе візьмуть.

Набагато важливіше бути адекватною людиною, не лінуватися і бути готовим до навчання.

Для того щоб мене взяли на роботу, мені знадобилося відправити відео своїх екскурсій і показати, як я їх проводжу, на практиці.

Почуття гумору було вирішальним фактором, адже люди приходять не на лекцію, а на освітній entertainment.

Перше питання, яке мені зазвичай задають наші, коли дізнаються, що я екскурсовод: "Ти, напевно, багато екскурсій для російськомовних проводиш?".

Відповідаю: ні, ще не проводила.

Поки були європейці, азіати, американці, канадці.У жителів Лондона все за правилами - міф.

Мені завжди здавалося, що в Англії все завжди за правилами.

Але, як виявилося, людський фактор присутній в будь-якій країні.

Коли я подала свою анкету, резюме та cover letter (супровідний лист) на курси екскурсоводів, я довго чекала відповідь.

У підсумку, якщо б я сама не подзвонила, пропустила б свою співбесіду.

На питання, що мені потрібно підготувати, мені сказали, що розповіді про себе цілком повинно вистачити.

На наступний день я, разом з чотирма кандидатами, прийшла на співбесіду.

Це був мій другий тиждень в Лондоні.

Кандидати були корінними лондонцями, тому я страшенно хвилювалася.

Ми все розповіли про себе, і тут куратор курсу, Керолайн, повідомляє: ну що ж, а тепер ми хочемо послухати, що ви приготували на сьогодні.

Я не розумію, про що йде мова.

Дівчина справа, що згодом стала моєю подругою, встає і презентує колону Нельсона.

Мій мозок пульсує, серце вистрибує з грудей.

Від страху я нічого не чую, в голові: "Що за колона? Який ще Нельсон? А мені що говорити?".

Настала моя черга.

Я піднімаюся і повідомляю: "На жаль, я не отримала лист про те, що мені потрібно щось підготувати".

Емоції на обличчях інтерв'юерів змінюються подивом, вони не знають, як реагувати.

Тому я розповім вам про Київ!", - додаю я.

Далі пішло три хвилини експромту.

Через два дні мені прийшов лист про зарахування на курс.

Сусіди внизу, думаю, добре чули мої шалені стрибки радості.

Мораль: експромт в Англії теж працює.Люди.

Понтів тут немає.

Англійці часто применшують свої переваги, але люблять ділитися цікавими планами на майбутнє.

Тут можна не переживати з приводу зовнішнього вигляду і дорогих аксесуарів.

Головне - щоб з тобою було весело і легко.

Люди вільні від забобонів і нікому не цікаво, якої моделі у тебе телефон і чи є автомобіль високого класу.

Автомобіль в Лондоні фактично не потрібний, в ньому є сенс тільки в тому випадку, якщо виїжджати за місто.

Англійці все планують заздалегідь, а "заздалегідь" означає за рік.

Мені теж тепер потрібно підлаштовуватися і все планувати.

17 жовтня у мене прийом гідів у Вестмінстерському абатстві, 25-го йду на виставку робіт Туве Янссон.

Друзі з Києва сміялися, коли ще в грудні я говорила, що в травні їжу на конференцію по династії Тюдорів в Кентербері.

Якщо хочеш потрапити на щось важливе, треба планувати за пів року.

У жовтні минулого року на практичному занятті екскурсоводів одногрупник поділився з нами новиною про те, що скоро летить до Нової Зеландії.

Всі говорять: "Класно, коли їдеш?".

Відповідає: "У травні".

У Києві було б дивно планувати поїздку за рік, коли не знаєш, що буде завтра.

Але бувають винятки з правил.

Мій друг, екс-мер Вестмінстера (адміністративний район Лондона), розповів: "Якось я розлютився і полетів до Вашингтона на вікенд.

Купив в п'ятницю квиток і поїхав в аеропорт відразу після роботи.

Я чудово провів вихідні, тому в понеділок мені, звичайно ж, було паршиво.

Але вираз облич моїх колег було безцінним, коли на питання, де я був в неділю, я відповів, що літав до Штатів".

Англійці та ввічливість.

Англійці дуже ввічливі.

Це, напевно, єдина нація, яка сто разів на день вимовляє слово "вибачте".

Вибачаються, навіть якщо їм самим наступили на ногу.

Ще в Лондоні завжди посміхаються: при зустрічі, знайомстві, в магазині, в метро.

Якщо ти звертаєшся до людини або звертаються до тебе, потрібно посміхатися: такі правила етикету.

Також тут не порушують особистих кордонів, на прийомі на роботу ніхто не питає, чи заміжня ти, чи є діти, чи є хлопець, коли плануєш дітей і тому подібні питання, які можуть задати в Києві.

Нові знайомі теж не порушують меж, не розповідають про свої проблеми та не лізуть в душу.

Слово "партнер" можна використовувати для людини, з якою ти живеш: це може бути чоловік, хлопець, партнер твоєї статі.

Хороша альтернатива, коли не хочеш вдаватися в подробиці свого сексуального життя.

Англійці не тільки ввічливі, але і довірливі.

Правило "Я потім занесу гроші" працює і в Лондоні.

Якось в книжковому магазині мені не вистачало два фунти.

Книги мені віддали, а два фунти сказали занести, коли буде час.

Занесла через місяць.

Я можу запросто взяти книги XIX століття додому з бібліотеки, і раз у два місяці у мене просто уточнять, чи всі з ними гаразд.

А ще жителі туманного Альбіону дійсно вірять в привидів.

МедицинаУ Києві, якщо щось турбує по здоров'ю, завжди можна записатися до вузького спеціаліста в той же день.

У Лондоні спочатку завжди приходиш на прийом до general practitioner (це як терапевт у нас), який призначить тобі антибіотики незалежно від твоєї проблеми.

Одного разу по його рецепту я брала антибіотики майже два тижні, а потім довелося їхати в невідкладну швидку допомогу, де я просиділа в черзі п'ять годин вночі.

І це з урахуванням того, що людей було небагато: близько десяти осіб в приймальні.

А коли у мене був цистит, лікар порадила мені носити шкарпетки.

Одним словом, тут краще не хворіти.

Мені завжди здавалося, що в Лондоні безпечно, і набагато безпечніше, ніж в Києві.

Це не так.

За той час, що я тут живу, вже було кілька терактів.

Один на Вестмінстерському мосту, де я зазвичай закінчую одну з моїх екскурсій, другий - біля Лондонського моста, третій на станції метро Парсонс Грін, яку я теж періодично проїжджала.

Під час теракту біля Лондонського моста я якраз була в східній частині Лондона, звідки дві години було неможливо виїхати.

Район був перекритий, поки поліція шукала терористів.

Хотілося просто потрапити додому, я вже була готова йти пішки через все місто.

Трохи страшно, коли ти знаєш, що терористи поруч з тобою в радіусі квадратного кілометра.

До речі, вчора біля відомого торгового центру людей облили кислотою.

Сьогодні, коли я хотіла відправити статтю, зайшла на станцію метро.

Прозвучала фраза: "Пасажири повинні негайно покинути станцію, негайно покинути станцію!".

Я вже подумала, що ні потраплю до себе на екскурсію.

Виявилося, була тестова тривога, фух.

Англійські традиціїПопри фемінізм, англійки змінюють прізвище після заміжжя.

Мій знайомий бізнес-тренер Джеймс розповів про свою сестру, яка вийшла заміж і змінила прізвище на Кок (означає "півник", а якщо переводити зі сленгу - чоловічий статевий орган).

Над сестрою він підсміювався, але не міг уявити, щоб вона могла залишитися зі своїм прізвищем, адже за традицією прізвище потрібно міняти.

Одночасно в Києві багато прогресивних дівчат все частіше не роблять цього.

Мені теж довелося завести псевдонім, тому що моє ім'я виявилося складно вимовляти.

З вуст англійців Валерія Данченко звучить приблизно ось так: "Ваалеуріаа Даанчін-нко".

Після пів року життя в Лондоні мої вуха більше не могли цього витримати, і я стала представлятися тільки як "Валері Данко" (Valery Danko).

Навіть змінила ім'я на своєму бейджі екскурсовода.

У кожного району тут є свій мер.

На офіційних заходах вони одягаються в церемоніальний одяг і виглядають, як джентльмени з XIX століття.

Я сказала, щоб наступного разу прийшов в церемоніальному одязі, в наполеонівської трикутному капелюсі та з медаллю.

Навряд чи хтось зрозуміє, що він мер, а ось в історію про привид з XIX століття повірять всі.Ставлення до тваринУ деяких тварин тут є робота.

Голуби літають з датчиками по Лондону і вимірюють рівень забруднення повітря.

Коні возять королівську карету.

Але знаєте, у кого найцікавіша робота? У яструбів: вони охороняють площі від голубів.

Так склалося історично, що яструби займають свою посаду ще з 1851 року, коли принц Альберт організував Всесвітню виставку.

Голуби та горобці залишали свій послід на експонатах Всесвітньої виставки, тому герцог Веллінгтонський дав слушну пораду принцу - запросити яструбів.

Відтоді у них є робота, а я часто спостерігаю в скверах і на площах тренування яструбів, які лякають голубів.

Якось в січні, я підібрала голуба з перебитим крилом.

У той же вечір я стала шукати, як йому можна допомогти, написала листи, і вже вранці мені передзвонили зі служби порятунку голубів, дали контакти організації London wildlife protection.

Я передзвонила, мене подякували за порятунок голуба, як ніби я знайшла не вулична голуба, а їх домашнього вихованця.

Голуба забрали волонтери організації вже через кілька годин після дзвінка, а після доповіли, як голуб себе почуває.Останнє уточнення - про їжу: у всіх ресторанах є маркування страв і поділ на веганські або вегетаріанські, тому для мене тут великий вибір їжі.

Над вегетаріанцями ніхто не сміється.

Мені ще багато що належить дізнатися, але поки я щаслива жити в одному з найкрасивіших міст Європи та називати свою роботу улюбленою справою.

У Канаді менше витрачають часу на приготування їжі – розігрівають напівфабрикати, або купують готові страви.

Морепродукти коштують трохи більше, ніж курятина.

Якщо харчуватись вдома, на продукти треба близько 400 доларів на місяць для двох людей.