Мальта - острів тисячі дверей

Фішка в подорожуванні лоукостами полягає в тому, що людина летить не туди, куди хоче, а туди, куди є дешеві квитки.

Тож не буду вдавати, буцімто я давно мріяв потрапити на Мальту; ні, цей острів мене зацікавив щойно в той момент, коли я побачив переліт туди за символічних 10 євро.

Чом би й не полетіти? Усього на чотири дні, щоб подивитися кілька пам’яток, скупатися в ще теплому Середземному морі й поїсти місцевих страв, випити вина? І ось літак уже сідає на летовищі посеред цього крихітного острова, що за площею дорівнює найменшому українському району, а за населенням відповідає невеликому обласному центру.

Навколо ніч, повітря тепле й вологе, острів’яни вже сплять, у різні боки від’їжджають останні нічні автобуси.

Острів настільки маленький, що його можна перетнути й пішки.

Відстані тут такі короткі, а громадський транспорт і пороми настільки дешеві, що відпадає потреба брати в оренду авто.

Та ще й у спадок після британського панування Мальті залишився лівосторонній дорожній рух, тож водієві з наших широт буває важко адаптуватися і доводиться по десять разів об’їжджати коло, поки допетраєш, куди треба звернути.

Архітектура тут не надто стара, бо протягом століть на острові не раз усе нищили й випалювали під час воєн, а інколи й природа допомагала землетрусами і катаклізмами.

Будівлі збудовано з пісковика, усі міста й споруди жовті, тож оточеній морем і небом Мальті личив би жовто-блакитний прапор.

Усе, чим є Мальта, зумовлене її географічним розташуванням.

Розміщений між Італією й Африкою, між європейцями й арабами, між християнством й ісламом, цей острів був приречений стати перехідним плацдармом у боротьбі цивілізацій.

Коли католики вирушали в хрестові походи, вони зупинялися зібратися з силами на Мальті.

Коли османи панували в Середземномор’ї, цей острів став для них кісткою в горлі, яку імперія – попри страхітливі облоги – так і не спромоглася проковтнути.

Тут панували французи на чолі з Наполеоном, а після їхньої поразки Мальта надовго стала британською колонією.

Власне кажучи, транзитний характер острова і сформував ідентичність мальтійського народу.

Ніхто не береться називати його корінним, одвічним населенням – говорять радше про суміш культур, про завойовників і мандрівників, що осіли тут і кожен додав до цієї суміші власних складників.

Таким чином у цього півмільйонного народу є своя окрема мова – мальтійська, але виросла вона з арабської; водночас тут живуть ревні католики, які навіть стіни своїх будинків прикрашають іконками чи маленькими фігурками Ісуса.

Ця держава є членом Європейської Унії, а в помешканнях місцевих людей на диво строкато, особливо коли йдеться про плитку, викладену в такі візерунки, що часом почуваєш себе як у мечеті.

Чесно кажучи, взагалі дивно, що на цьому острові таки забрунькувалося життя і навіть виник цілий народ.

Адже на Мальті немає жодної річки чи озера, питну воду привозять з Європи, а в апартаментах залишають прохання ощадливо використовувати воду й приймати короткий душ.

Цим Мальта нагадує майбутнє планети, де людей усе більше, а ресурсів усе менше.

І де кожен сам за себе, у своїй крихітній і вузькій жовтій хатинці.

За зачиненими дверима, якими тут пишаються й виставляють напоказ.

Бо якщо деінде хваляться дорогими автівками, то мальтійці джерелом власного гонору вважають саме вхідну браму.

Вони тут красиві й кольорові, старі й реставровані, а з дорогих і вигадливих дверних ручок можна було б укласти цілий ташенівський каталог.

Зрештою, протягом усіх століть цей острів був насамперед фортецею, тож хіба дивно, що місцевий люд дбає насамперед про свою замкнену браму?.