"Як бачу в ночвах живу рибу, то купляю і випускаю у ставок"

— В Умані шокували розбиті дороги та неусміхнені люди, — розповідає 60-річний Гаррі Річардсон.

Переїхав рік тому в Україну з Англії.

Жив у містечку Лік у графстві Стаффордшир поблизу Манчестера.

Там 28 років викладав англійську мову, літературу й історію в коледжі при Кільському університеті.Не мав сім'ї в Англії.

Жив самотньо 26 років.

Позаторік познайомився з українкою у "Фейсбуку".

З Аліною довго листувалися.

Потім приїхав до неї в гості.

Вразило, що вона на перше місце ставить сім'ю.

Тоді зрозумів — до мене в Англію не переїде.

Тому вирішив оселитися в Умані.Перш ніж приїхати, попросив дружину підшукати мені роботу.

Отримую 9 тисяч гривень учительської пенсії.

Для мене це дуже мала виплата.— За роботою звернулася в університет.

Гаррі не просто вчитель англійської мови.

Він — сильний педагог.

Навчав викладачів післядипломної практики, — говорить дружина 49-річна Аліна Річардсон.

В університеті відмовилися взяти на роботу.

Як іноземцеві, мали призначити 25 тисяч гривень зарплати.

Для них це було складно фінансово.

Нам порекомендували спробувати влаштуватися у приватний Аграрний ліцей.

Там погодилися.— В Англії продав усе: двоповерховий будинок, машину, — продовжує Гаррі.

— Звільнився з коледжу.

Всі необхідні речі запакував у контейнер.

Перевіз його літаком в Україну.

Узяв із дому найцінніше: мамин сервіз, кілька картин, свій портрет, фотографії.

Ще дві іграшки — ведмедика та солдатика, якими грався малим.

Хотів привезти собаку Гілберта.

Але ветслужба не дала документів.

Аліна порадила купити ту довідку.

Я не зрозумів: як це купити? Залишив пса ­друзям.

Будинок в Умані купили на дві половини.

У другій — житиме дочка Аліни з сім'єю.

Від першого шлюбу Аліна Річардсон має сина 17-річного Назара та доньку 26-річну Галину.

Вона заміжня, виховує сина Тимофія.

Річардсони одружувалися в Умані.

Відзначали в місцевому кафе в англійському стилі.

Воно стало улюблені місцем Гаррі.— Адаптація проходила важко.

Я нікого не знав.

Не мав друзів.

Не знав мови.

Дуже велика різниця у стосунках між чоловіками та жінками.

Українські жінки домінують.

Дружина спокійна і м'яка, але умудряється керувати мною.

Доки на щось наважуся, вона все зробила, — каже Гаррі Річардсон.— Англійки не такі турботливі, як українки.

Аліна завжди проводжає мене на роботу і стежить, щоб виглядав охайно.

Щоб сорочка була випрасувана, туфлі блищали.

Працюю 11 годин на день.

Уранці викладаю англійську в ліцеї.

Після обіду винаймаю аудиторію в педколеджі.

Ще запрошують у дитсадок.

Говорю з учнями винятково англійською.

Опитую, що треба покращити в уроках, щось змінити чи на що звернути увагу.

А вони в листах малюють сердечка зі словами: "Ти найкращий учитель у світі.

Нічого не треба міняти".

Коли приходжу з роботи, все має завмерти.

Дивимося фільми, обговорюємо новини, політику.

Вчетверте перечитую "Гаррі Потера".

Днями дружина навчила грати в "дурня".

Улітку любимо лежати у дворі на шезлонгах.

Сидимо в тиші, щось згадуємо з минулого життя.

В цей час спостерігаємо за павучками, як формують павутиння.

Удома муху вбити не можна.

Міль — Боже збав.

Аліна каже:"Міль шубу зжере".

Шубу можна купити ще одну, а в молі таке коротке життя.

Окрім Софіївського парку та магазинів, люблю гуляти по базарі.

Як бачу в ночвах живу рибу, то купляю і випускаю у ставок.

Її не їм узагалі.

Риба в раціоні має бути лише морська.

Маю знайому бабцю.

Їй 85 років.

Вона без зубів, але дуже щиро усміхається.

Своєю усмішкою чіпляє.

Купую в неї що-небудь.

Якогось огірка, хоч він може й не треба.

Даю їй більше грошей.

А останнім часом уже вона дає більше яєць чи овочів.

Ніколи не торгуюся.

Люблю отримувати знижки лише в магазинах.

За рік адаптувався і вбувся в українську культуру, щоб мене знали.

Коли йдемо містом, кажу дружині — давай порахуємо скільки привітаються з тобою і зі мною.

Якщо їй двоє людей скажуть "привіт", то мені — 20.Зараз щасливіший, ніж за все попереднє життя.

Ніби мені 16 років.

Щоб бути з Аліною, змінив усе кардинально.

Для обох це було складне рішення.

У кожного своя культура, звичаї, традиції.

Аліна звикла до українського сімейного укладу.

А зі мною живе по-новому.

Її діти стали для мене як рідні.

Завжди хотів мати сина і щоб він був ветлікарем.

Назар торік вступив на ветеринара.

Англійці не їдять вівсянку на сніданок.

Англієць 60-річний Гаррі Річардсон не їсть українських традиційних страв.

Його дружині з Умані довелося вивчати рецепти англійських.— Не любить наших супів та борщів.

Коли приїжджала в гості в Англію, то привезла гречку.

Приготувала смачно з м'ясом.

Ніхто її не їв.

Те, що англійці їдять вівсянку на сніданок — міф, — розповідає 49-річна Аліна Річардсон, дружина Гаррі.

— Пробувала йому зварити.

Дивувався цій каші: "Навіщо? Ми не їмо таке.

Що такого зробив, що ти приготувала кашу?" Запевнила, для його ж здоров'я.

Підказав, для нього краще приготувати чизкейк.

Із круп їсть хіба кус-кус.

На сніданки даю йогурт із фруктами.

Традиційні для нього — шматочок бекону, двоє яєць, квасоля, гриби.

В українців усе просто.

Є суп, борщ або каша з котлетою — і готова вечеря.

З Гаррі таке не проходить.

Мушу мудрувати щоразу.

Хоча англійська кухня не така вже й важка.

Але якщо сьогодні приготувала, завтра його вже їсти не можна.

Це шкідлива їжа.

Гаррі п'є лише англійський чай із цукром і молоком.

Ним пригощає студентів і знайомих.

Спочатку привозив з Англії.

Тепер знайшли постачальників в Україні.

Чай нагадує грузинський.— Не вистачає англійських сирів.

У них справжній смак.

Аліна купує італійський, — каже Гаррі Річардсон.

— Нещодавно знайшла сир із лавандою.

Лаванда для англійців, як для українців — чорнобривці.

Днями побачив її в Умані, то купив букетик дружині.