"Сказав: "Усе, пока". І помахав руками"

25 листопада в Черкасах справлятимуть сороковини за 65-річним Сергієм ЗЛОБИНЦЕМ.

У нього раптово зупинилося серце.— Сергій Олександрович ніби щось відчував.

Говорив: "У мене є мрія.

Хочу зіграти на гармошці на фоні красивого українського пейзажу".

Відповіла: "Поїхали в Канів, там на фоні круч Дніпра зіграєш".

Так і зробили.

Наприкінці відео він сказав: "Все, пока".

І помахав обома руками.

Ніби попрощався.

Запис розіслав усім друзям, — розповідає дружина 62-річна Тетяна Василівна.

Сергій Злобинець народився в Полтаві.

30 років був художником-каменярем.

Працював із гранітом.— Сергій любив малювати.

У школі думали, що за нього це роблять батьки, — продовжує Тетяна Василівна.

— Хлопчиком у художньому музеї розглядав полотна великих майстрів.

А потім мистецтво стало сенсом його життя.

Сергій робив пам'ятники з граніту.

В кожен вкладав душу.

Його роботи стоять по всій Україні.

У Черкасах на багатьох будинках висять гранітні таблички, зроблені його руками.

В Соборному парку міста він безкоштовно виготовив хрест із портретами й іменами 20 хлопців, які загинули на Донбасі.

Тепер його справу продовжує донька.

Він завжди казав: "Надя — це моя надія".

Вільний час Сергій Олександрович присвячував малюванню, різьбленню по дереву.

Виготовляв рамки, займався карбуванням, реставрував церкви й ікони.

Грав на гармошці, піаніно й сопілці.

Будь-яку мелодію підбирав на слух.

Захоплювався мотоциклами.

З 16 років їздив лише на них.

Мав свій байк.

На ньому ми подорожували Україною, планували поїхати за кордон.

Сергій Злобинець був колишнім морським піхотинцем.

Воював у гарячих точках.

Мав звання прапорщика.— Сергія солдати любили і поважали, називали батею.

Дружбу зберегли і після служби.

Приїжджали в гості, підтримували один одного в радості та біді.

Сергій усе життя зберігав свою форму морського піхотинця.

Її, портупею та берет, яким він так пишався, поклала йому в труну.

Тільки кортик залишила на згадку про нього дітям і онукам.

Сергія Злобинця поховали на третьому кладовищі Черкас.

На похорон приїхали люди з області, й багатьох міст країни.

Було багато байкерів.

Коли опускали труну, вони сигналили і газували.