Проведене імпровізоване бліц соціологічне.
Яка основна причина Вашого спілкування російською мовою?.
a) Немає оточення, яке сприяло б спілкуванню.
b) Відсутність у Києві масової україномовної міської культури.
У Львові, Івано-Франківську, Чернівцях вона є.
А в Києві потрібно її ще сформувати.
c) У більшості випадків у побуті спілкуюся російською, тому що російською до мене звертаються співрозмовники і персонал закладів (у тому числі й державних) тощо.
d) Бо я виріс у російськомовному середовищі.
e) Соромилася, бо в дитинстві зіткнулася з насмішками щодо української (в дитинстві розмовляла українською), та й в дорослому віці було добре видно ставлення до української, як до мови другого сорту, нікому не потрібної, сільської та ледве не «нацистської».
Ну, тобто, якщо ти розмовляєш українською, з тобою точно щось не так.
f) Так уже склалося, що для мене російська мова більш звична і мені легше висловлювати на ній свої думки.
g) Російська – це мова, що насаджувалась роками, ми вчились і звикли нею думати й спілкуватись.
Що стримує Вас від переходу на спілкування українською мовою?.
a) Нічого не стримує, коли є можливість, спілкуюсь українською.
b) Бракує достатньої мотивації і власне відсутність україномовного оточення.
А часто не хочеться відрізнятися від загальної маси містян.
c) Відсутність досвіду.
Та й ні з ким.
d) Перфекціонізм, я краще розмовляю англійською, ніж українською мовою.
У мене, якщо я буду розмовляти українською мовою, буде багато русизмів.
e) Стримували лінощі.
Думка, а чому я, нехай краще хтось інший, а я потім колись підтягнусь, щоправда, не знаю коли.
А також небажання відчувати найменший дискомфорт, який викликають будь-які зміни.
f) Російськомовне оточення.
Мало поки що в Києві української мови.
Намагаюся заохочувати й підтримувати бесіди українською.
g) Нічого не заважає – вільно володію російською, українською, трохи польською і англійською.
Але для мене незвично спілкуватися українською.
За якої б умови Ви б перейшли на спілкування українською мовою?.
a) Перехід можливий, якби до мене зверталися частіше українською, і на підприємствах вимагали спілкування українською.
b) Якщо разом зі мною перейшли б на українську мову переважна більшість киян.
Оскільки дуже важко бути Дон Кіхотом у російськомовному середовищі.
c) Наявність україномовного середовища.
d) Ні за якої.
e) Мене «переконала» добра знайома, коли почала вигадувати, що тут у нас можна побудувати місце для розвитку російської культури.
Це було ще на початку війни, тоді такі ідеї упродовж короткого часу були поширені, потім минулося.
Це мене так налякало і викликало таку відразу, що лінощі та думки про «хай краще хтось інший, а я потім» пройшли за лічені години.
Поступово переходжу на українську у всіх сферах свого життя, вже перейшла відсотків на 80 відсотків.
f) Якщо потрапляю в товариство, де більшість людей розмовляє українською, то за дуже короткий час переходжу виключно на українську мову.
g) Якщо мій співрозмовник наполягає на виключно українській мові.
Необхідно формувати в Києві повноцінне українське середовище.
Опитані респонденти чесно відповіли на всі поставленні запитання.
Це аналіз того, що відбувається в мовному середовищі української столиці.
І відштовхуючись від цього, можна спробувати вивести формулу: «Без україномовного Києва україномовна Україна неможлива».
Висновок очевидний: не дивлячись на те, що за українську мову тепер не переслідують і не карають, як це було у 60-70 роки минулого століття, в Києві ще не сформувалося повноцінне українське мовне середовище, котре б могло протистояти російськомовній експансії.
Вихід тут лише один: перестати підлаштовуватися під тих, хто нібито погано розуміє українську.
І принципово переходити на українську мову в спілкуванні зі всіма.
Формуючи у такий спосіб своє власне персональне мовне середовище.
І розмовляти українською скрізь: в колі друзів, знайомих та родичів, спілкуючись у владних інституціях, транспорті, в супермаркетах і магазинах, у сфері обслуговування, на роботі та навчанні.
Українська мова запанує тоді, коли вона стане привабливою для киян.
Це має бути мова освічених і успішних людей, які планують своє життя не на рік чи два, а на десятиліття вперед.