— Трактор на екрані для українського кіно — це як "Прибуття потяга" братів Люм'єр.
Вважають, що з цієї картини французів народився кінематограф, — розповідає Станіслав Мензелевський, 35 років, керівник науково-програмного відділу Довженко-Центру.
Тут у Музеї кіно триває виставка "ВУФКУ.
Втрачене і віднайдене".
Присвячена Всеукраїнському фотокіноуправлінню.
Воно у 1920-ті сформувало успішну українську кіноіндустрію.
На площі 1,5 тис.
м представили 500 експонатів і кадри з 50 стрічок.— ВУФКУ активно змагалося за ринки в СРСР, — продовжує Мензелевський.
— Російська кіноіндустрія створювала неконкурентні умови.
Давала 10 своїх фільмів, брала три українські.
Тому управління продавало вітчизняні картини за кордоном, від Праги до Токіо й Латинської Америки.
ВУФКУ залучає до створення фільмів іноземців.
1926-го з Туреччини приїжджає режисер Ертугрул Мухсін-Бей.
Знімає "Спартак" про повстання римських гладіаторів.
Працевлаштовують німецьких операторів.
Українські режисери Олександр Довженко і Дзига Вертов їдуть у Європу.
Показують фільми на всесвітніх виставках.
У журналі "Кіно" є комікс, як "Тараса Бульбу" знімали б в різних країнах.
У Голлівуді це була б романтична комедія.
У Франції — абстрактне геометричне кіно.
У ВУФКУ вийшов соціальний і національний фільм.
А в Совкіно — шароварна картинка, де українці співають і танцюють на тлі хат під солом'яними стріхами.
Це стане реальністю в 1930-х, коли Сталін почне знімати мюзикли.
І Україна вже не буде із сучасною міською культурою, а перетвориться на фольклорний додаток Москви.