В Інституті раку пахло смертю

Про мій рак, ваші кнопки і ваш ремонт в Інституті раку.

Рівно 7 місяців тому мене поклали на операційний стіл і за п'ять годин привезли назад у відділення онкоортопедії Національного інституту раку вже без саркоми у нозі.

Вперше я потрапив в Інститут раку в січні.

По головному коридору лікувального корпусу на першому поверсі дув вітер мінусової температури, люди в зимових куртках стояли (бо сісти нема куди) під дверима кабінетів — і ні, я не перебільшую.

Простір головного коридору корпусу трохи нагадував крижане пекло з фільму про апокаліпсис.

В січні мені почали заливати хімію.

Мою хімію вводять дуже повільно 24 години — я кожен раз госпіталізувався на півтори доби.

Відділення виглядало як на фото зліва і в ньому було тепло!.

Добу ти пристебнутий до крапельниці, що висить на добротній залізній стійці з колесами.

Йдеш вночі в туалет, стійка підстрибує на кожному шві плитки, колеса гримлять, чують всі.

У відділенні була проблема типова для українських онкоцентрів — там пахло смертю.

Коли все навколо тебе настільки занедбане і розбите, ти не можеш повірити, що тебе врятують від раку.

Наприклад, пацієнт з раком кісток і ампутацією має кричати медичній сестрі коли хоче дійти до талету чи блює від хімії — бо немає кнопки виклику.

Майже всі пацієнти були тихими, їх родичі часто плакали.

Багато родичів були впевнені, що рак це смерть і їх родич скоро точно помре.

Звісно це не так — я цьому поки що живе підтвердження.

Простір відділення руйнував всі сценарії звичайного життя та не створював головного компоненту лікування раку — впевненості та оптимізму.

В кінці березня я відкрив благодійний збір на кнопки для виклику медичних сестер і сотні людей надіслали гроші — більш ніж 210 тисяч гривень.

Грошей було точно більше, ніж на кнопки і частина відразу пішла на медичне обладнання для лікарів.

Десь з два місяці тому я подзвонив свому лікарю Victor Kostiuk і сказав: слухайте, у мене досі гроші що залишились лежать на рахунку і палять кишеню.

— То ми зробимо ремонт — відповів він.

А далі почалась магія.

Я побачив в кошторисі ремонту плитку в коридор відділення і запитав друзів — Mariya Andonieva — чи немає когось, у кого можна взяти обрізки медичного лінолеуму.

Маша зв'язала мене з Vasyl Nehrebetskyi, і ми поговорили.

Василь прийшов у відділення, подивився і подзвонив Андрію Добриднюку, бізнес-партнерам і друзям.

Вони також подзвонили друзям, а ті своїм.

А далі якось воно все закрутилось, всі вклалися роботою, матеріалами і грошима — ремонт ставав дедалі тотальнишим.

Сьогодні відділення виглядає так, як ви бачите на фото справа.

Ремонт і ремонт, да? Просто лікарня з нормальною маніпуляційною і перев'язочною.

Але я дивлюсь на це фото очами пацієнта і бачу місце, де можна собі сказати: "Я не хворію, я лікуюсь".

За весь цей час я написав один пост в фейсбуці і зробив один телефонний дзвінок.

Тут немає моїх грошей і моїх зусиль.

Вся ця історія — про вас.

Це ви зробили щасливими лікарів.

Це ви зробили так, що пацієнтам без ноги не потрібно по ночах кричати, щоб їх почула медсестра.

Це ви дали пацієнтам головне в лікуванні раку — можливість майбутнього.

І ви врятували комусь життя, навіть, якщо вам складно в це повірити.

І, до кнопок, з яких все почалось.

Ivan Nikitovich впровадив кнопки у всьому відділенні— там ціла система з планшетами, звуковими та світовими сигналами.

Подивіться ролік в цьому пості, там Ваня за 2 хвилини все розповідає та показує.

Якщо ви надсилали гроші на кнопки і шейрили пост про 24 урока рака, то скоріш за все і ваші друзі надсилали гроші.

Прошу вас цим постом поділитися — нехай ваши друзи дізнаються чим все закінчилось.

А ТАКОЖ!.

Я відкриваю збір на інклюзивні туалети в відділенні!.

Я народний депутат і не можу прийняти гроші на свої рахунки.

Зараз шукаю якийсь пацієнтський фонд.

Якщо ви хочете пожертвувати на ІНКЛЮЗИВНІ ТУАЛЕТИ (воу-воу, полегше) будь-яку суму, залиште комент до посту, за пару тижнів всім напишемо які реквізити і оце все.

Я дякую Victor Kostiuk за те, що в нашому ще не реформованому пеклі охорони здоров'я він залишається професіоналом, інтегрованим в світ.

Я дякую Андрій Безносенко за те, що він збирає професійну команду онкологів і взагалі в Україні.

Впевнений, дика історія, що відбувається з його відстороненням скоро закінчиться.

Дякую всім, хто зробив це можливим.

Не пропусти молнию! Подписывайся на нас в Telegram.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов.

Мнение редакции может отличаться от авторского.