Нормандський деформат: йдеться не про Зеленського, а про Україну

6 червня 1944 року почалася найбільша в історії світових воєн десантна операція "Оверлорд", в ході якої в Нормандії висадилося до півмільйона вояків - американців, британців, канадців, французів, поляків, українців, чехів і словаків.

Відкриття Другого фронту звістувало швидку поразку Гітлера, кінець найкривавішої війни й, здавалося, тривалий, на віки вічні, мир у Європі.

Недаремно В.

Черчілль влучно, хоча й дещо патетично, оцінив висадку: "Один потужний ривок і ми зможемо звільнитися від страждань, війни й загрози тиранії".

Сер Вінстон, геніальний державний діяч, провидець і мислитель, розумів, що тиранія має не лише гітлерівське обличчя.

Недаремно він застерігав, що "Сталін може погодитись, аби британці й американці продовжили воювати у Франції, в той час, як Східна, Центральна й південна Європа потрапить під його контроль".

Через 70 років після висадки в Нормандії, 6 червня 2014 року на французькому узбережжі зібралося двадцять голів держав і урядів США, Канади і Європи для того, щоб ушанувати героїв висадки, серед яких відзначився колись українець, капітан ВПС Канади Богдан Панчук, нагороджений орденом Британської Імперії.

Країни-учасники битви з нацизмом були представлені новими державними персонажами, та й політичний ландшафт докорінно змінився: поряд з королевою Англії Єлизаветою ІІ-ю, президентом США Б.

Обамою й президентом Франції Ф.

Олландом вальяжно стояв славний продовжувач справи Сталіна, НКВД і загарбницьких традицій радянської імперії В.

Путін, який щойно анексував Крим й підпалив вогнище війни на Донбасі – території суверенної країни.

У червні 2014 року історія явила одну зі своїх потворних гримас: суміш іронії, абсурду і відрази.

Людина, в якої руки були в крові українців, затесалася в ряди світочів демократії й свободи.

Поряд з Путіним стояли люди, найкраще в світі поінформовані, які добре знали, який хижак перебуває серед них.

В світлі цього знання їхні промови, виголошені того дня, звучали як шедеври фарисейства.

Особливо відзначився флегматичний Барак Хусейнович Обама: його цинічна постава щодо України, відмова надати жертвам російської агресії хоча б мінімальну допомогу, поставити московського хижака на місце – сприяла розростанню російської ракової пухлини в тілі України.

Його слова про відданість США справі свободи, відданість, що "записана кров’ю на пісках Нормандії" прозвучали фальшиво і двозначно.

Обама промовчав, не сказав: а що ж записане кров’ю українців на чорноземах Донеччини?.

Президент Олланд закликав "будувати світ, в якому буде більше свободи і братства (!)".

Можна уявити, як посміхався під час цього карнавалу "будівничий свободи і братства" Путін.

І тільки один з учасників нормандської зустрічі 2014 року не виголошував брехливих промов: це був новообраний Президент України П.

Порошенко, який добре розумів – ХТО стоїть неподалік від нього.

Є фотографія, гідна увійти в світову історію міжнародних відносин: Меркель, Порошенко, Путін.

В погляді Порошенка, що дивиться на кремлівського карлика, огида, гнів, презирство.

Саме тоді, 6 червня 2014 року, у французькому селі Шато-де-Бенувілль, народився нормандський формат; сама зустріч, як кажуть, тривала 15 хвилин й не дала конкретних наслідків.

Ще попереду були Іловайськ і Дебальцеве, вторгнення російських військ на територію України, тисячі вбитих москалями наших вояків, ще чекали на нас мінські угоди №1 і №2: так, несправедливі, так, неможливі до виконання – але єдино можливі як тимчасові компроміси в годину нашої поразки, які, проте, дали Україні передих, уможливили перевести широкомасштабну війну у формат конфлікту низької інтенсивності, допомогли врятувати армію, країну й тисячі життів.

І, водночас, поставили Україну перед неймовірно важким, болючим вибором: ганьба або війна.

Або і ганьба, і війна, і розпад державності.

Хто ж винний у тому, що Україна сьогодні прикута, немов ланцями, до Нормандського формату, де нас чекає знавіснілий ворог і його союзники, прихильники й симпатики Росії – Німеччина і Франція.

Насправді ж, нашими захисниками в дипломатичному двобії з агресором мали б, перш за все, стати країни-ініціатори й підписанти Будапештського меморандуму 1994 року – США і Велика Британія.

Але, як ми знаємо, лауреат Нобелівської премії миру, фарисей і соціаліст Б Обама умив руки, зрадивши свого великого попередника Ф.

Сьогоднішні карлики навіть не намагаються стати на плечі гігантів- попередників.

Я щиро зичу новому президенту України успіху в переговорах у нормандському форматі.

Зрештою, йдеться не про Зеленського, а про Україну – долю її людей і територій.

Але мій вік, життєвий досвід й спеціальні знання не дозволяють мені бути оптимістом.

Складається враження, що існують (і вже підписані) таємні домовленості з Путіним щодо м’якої, під анестезією заспокійливих заяв МЗС й замовчуванням суті рішень, здачі українських позицій агресору в ім’я бажань сонцесяйного, всепереможного нарциса, капризної дитини, який тимчасово править нашою нещасною країною.

Не хочеться, аби повторилася сцена повернення прем’єр-міністра Британії Н.

Чемберлена з Мюнхена 1938 року, коли, розмахуючи брудним папірцем, цей наївний діяч вигукував:.

Я привіз вам мир!.

Черчілль оцінив цю подію інакше: "Це повна і очевидна поразка… ми опинилися перед лицем катастрофи найвищого порядку".

Боже, врятуй Україну.

Подписывайся на наш Telegram.

Получай только самое важное!.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов.

Мнение редакции может отличаться от авторского.