"Півроку речі чоловіка не показували"

— Мій чоловік поїхав на Майдан захищати майбутнє української нації.

Слідчий біля моргу казав: "Так і наші діти там були".

Відповіла: "Так, були.

Тільки в спецуніформі й памперсах".

А наші діти й чоловіки з гордо підня­тими головами пішли на барикади без нічого, — каже киянка 65-річна Тамара ШВЕЦЬ.

Із чоловіком брали участь у Революції гідності.

19 лютого 2014 року Віктор ШВЕЦЬ отримав поранення на столичній вулиці Інститутській.

Помер у "швидкій".

Йому було 58 років.

Має звання Героя України.

Тамара і Віктор Швеці почали ходити на Майдан у січні 2014-го після Водохреща.

Носили теплі речі протестувальникам.

Тоді на вул.

Грушевського між ними й правоохоронцями сталися перші жорстокі сутички.— Для нас обох було великим шоком, коли вбили Сергія Нігояна (загинув 22 січня 2014 року від поранення свинцевою картеччю.

Посмертно отримав звання Героя України.

— ГПУ).

Нагадало втрату сина.

Він мав травму хребта.

Багато років пересувався на візку.

Помер 29-річним, — говорить Тамара Василівна.

— Зранку 18 лютого по телевізору увімкнула новини.

Віктор тоді ремонтував машину.

Сказала йому, що людей на Майдані вбивають, а ми сидимо вдома.

Він пообідав, разом подивилися транс­ляцію з майдану Незалежності.

Одягнувся і став у дверях.

Сказала: "Ти куди? Я піду з тобою".

Різко відповів: "Ти залишишся вдома".

Донька потім мені говорила, що я могла його не пустити.

Та я його не зупинила.

Коли чоловік доїхав до метро Дружби народів, відключив телефон.

Встигла запитати, чи він зброю не взяв — у нас вдома були мисливські ножі.

Відповів — ні.

Зателефонував о 22:37.

Спокійно сказав: "Со мной все хорошо".

Допитувалася, де він, але Віктор не відповідав.

Потім його телефон відключився.

Близько четвертої ранку слідчий зателефонував і повідомив, що чоловік мертвий.

З пораненнями Віктора Швеця "швидка" забрала з майдану Незалежності.

Смерть встановили в моргу на вул.

Офіційно слідство підтвердило наявність двох поранень від 9-міліметрових куль, якими заряджають помпові рушниці.

Свідки говорять про п'ять-сім поранень, ймовірно, від снайперських куль.— Півроку речі чоловіка не показували.

Вигадували всілякі відмовки.

Коли показали — були ніби ганчірки.

А через рік нам дали подивитися на його куртку.

На ній був один отвір.

Але це ні про що не свідчить, бо могла бути розстебнута, — пояснює Тамара Василівна.

— Віктор із собою завжди тримав у нагрудній кишені посвідчення сина по інвалідності і своє пенсійне — "мічман".

Слідчі недогледіли й написали "міліціонер".

Із донькою ходили по всіх місцях, де були розміщені фото чоловіка, і маркером виправляли.

Після 40 днів віднесла деякі його речі на Майдан.

Зайве повикидала.

Мені важко було тримати їх удома.

Після смерті сина чоловік носив його одяг.2014-го Тамара Швець заснувала Об'єднання родин "Небесної сотні".— Багато цікавих речей було щодо слідства.

Коли нам показували відео, як поранених виносили з Інститутської, слідчий питав — чи ми впевнені, що на ньому мій чоловік.

Відповіла йому: чужі люди його впізнали за фотографіями, які я розклеювала.

А ми з донькою і не впізнали б? За весь час змінилися п'ятеро слідчих.

Допитували упереджено.

Одного запитала: "А ви були на місці злочину? Дивилися відео з Майдану? "А треба?" — відповів.

Віктор Швець мав звання майстра спорту з академічного веслування.

Після армії служив старшим мічманом у російському Мурманську на атомному підводному човні.

У Віктора Миколайовича залишилися донька і двоє внуків.

Наймолодшому при хрещенні дали ім'я Віктор.

У квітні 2014-го в селі Гатне під Києвом, де жив Швець, на його честь перейменували одну з вулиць.