— Цієї зими знову мінятиму котел, — каже 37-річний Віктор Мельник із села Могилівка Жмеринського району Вінницької області.
— Це вже буде третій.
Але треба брати, щоб економити.
Раніше користувався газовим котлом.
Кілька років тому встановив електричний.— Топити було дешевше, ніж газом, — згадує.
— Але тільки вітер повіє, у селі світло пропадає.
Система відключається, хата швидко холоне.
Зрозумів, що треба ще й твердопаливного котла.
У магазинах продаються твердопаливні котли різних потужності, типу горіння, палива.— Зараз люди хочуть котли тривалого горіння, щоб не часто заправляти, — розповідає 40-річний Михайло Браженко, менеджер фірми, що виготовляє котли.
— Рекомендую піролізні, їх треба заправляти рідше за інші.Такий прилад працює за принципом піролізного горіння.
Має дві камери.
У верхню завантажують паливо — дрова, пелети, брикети, вугілля, горючі побутові відходи.
За високої температури й браку кисню воно тліє й розкладається на газ.
Той надходить до нижньої камери, де змішується з повітрям і горить, виділяючи тепло.
Частина теплової енергії іде на обігрів системи опалення, решта — на підтримання піролізу у верхній камері.— У такому котлі закладки вистачає на 48 годин, — продовжує Михайло Браженко.
— Тобто заправляти треба тричі на тиждень.
Це зручно людям, які допізна працюють і не мають змоги робити це щодня.
Корпуси й теплообмінники піролізних котлів виготовляють із котельної сталі завтовшки 4–5 мм.
Топки — з чавуну, кераміки та шамотної цегли.
Усі піролізні котли обладнані електронним блоком управління температури.
За теплої зими можна виставляти пристрій на 5% потужності.
Витрати палива будуть мінімальні.