New York Times: Принизлива поразка на війні в Чечні навіть через 25 років впливає на Росію

15:15, 11 грудня 2019.

Світ.

Розгромний провал російської армії зробив автократію Путіна вірогідною, а може й навіть неминучою.

Війна в Чечні досі впливає на долю Росії / Wikimedia.

Спочатку все було схоже не так на вторгнення, як на сутуле спотикання через болота й сніг наляканих, недогодованих строковиків Росії.

Вони представляли залишки сили, яка до розпаду США за три роки до того здавалася могутньою Червоною армією.

Але в грудні 1994 року наступ російських військ з трьох напрямків на Чечню змінило Росію й світ.

Російська атака спочатку була приголомшливо безладною, але потім поступово ставала організованою й жорстокою.

Вона засвідчила не лише початок Першої Чеченської війни, нещадного конфлікту, в якому загинули десятки тисяч людей, а й кінець російської ліберальної мрії.

Про це пише New York Times.

Це був переломний момент, який скерував Росію до правління Володимира Путіна.

Останній не тримає владу в країні вже два десятиліття.

В ті часи Путін був нікому не відомим муніципальним чиновником у Санкт-Петербурзі.

Але через п’ять років він став володарем Кремля, закріпившись в цій ролі завдяки іншій Чеченській війні.

Колишній лікар й помітний демократичний політик ранніх 90-х Анатолій Шабад кілька разів побував у Чечні в 1994 році.

Спочатку він намагався не допустити війну, а потім зупинити кровопролиття.

Відсидівшись у підвалі президентського палацу в Грозному після початку російської нищівної атаки на місто в новорічну ніч 1994 року, Шабад вийшов вранці на вулицю й побачив трупи російських солдатів й їхні згорілі танки.

За словами політика, операція в Грозному й багато інших були провальними.

Але попри це, чиновники спецслужб і Збройних сил РФ, які розв’язали війну й стали відомими як «силовики», опинилися на вершині влади.

Вони відновили значний вплив, який у них відібрали демократичні сили після краху СРСР в 1991 році.

«Силовики були програли на місцях, але вони завоювали владу.

Коли перший обраний президент Росії Борис Єльцин оголосив 25 років тому, що використає «всі засоби в розпорядженні держави», щоб розбити чеченські претензії на незалежність, він очікував, що зможе підкорити чеченців за допомогою швидкої демонстрації переваги в силі.

Надія й очікування полягали в тому, що Росія зможе повторити успіх, який США показали на Гаїті під час вторгнення у вересні 1994 року для швидкого усунення військової диктатури.

Але Чеченська війна затягнулася на майже два роки й не принесла Москві жодних результаті окрім смерті лідера Чечні Джохара Дудаєва, який загинув у квітні 1996 року від російської керованої ракети.

Війна перетворила багатонаціональний сучасний Грозний на купу уламків, які нагадували Сталінград у часи Другої світової війни.

Цей образ також знищив пострадянський імідж Росії як мирної демократії.

Друга Чеченська війна в 1999 році допомогла переконати хворого, часто п’яного й травмованого першим конфліктом Єльцина віддати владу Путіну в новорічну ніч перед початком нового тисячоліття.

Страшна жорстокість боїв перетворила те, що починалося як світський націоналістичний рух в Чечні у військовий ісламізм.

Оскільки багато бійців розглядали конфлікт з Росією як частину світового джихаду.

На останніх етапах війни гроші й бійці надходили з Близького Сходу, перетворивши Чечню на розплідник насильницької ідеології «Аль-Каїди».

Кампанія 1994-1996 років була обтяжена страхами від самого початку.

Адже багато ключових прихильників Єльцина й військових застерігали про вірогідність катастрофи.

«Це буде кривава бійня, ще один Афганістан», - передбачав генерал Борис Громов, заступник міністра оборони, який вивів останні радянські війська з центральноазіатської країни у лютому 1989 року.

Заступник командира Сухопутних військ РФ подав у відставку на знак протесту.

Як і радянське вторгнення в Афганістан, Перша Чеченська війна закінчилася нічиєю.

Росія вивела війська після підписання мирної угоди, яка залишила статус Чечні без рішення.

Але фактично республіка отримала самоврядування, яке Москва за допомогою кровопролиття намагалася не допустити.

Як і у випадку радянського виходу з Афганістану, російський відступ з Чечні лишив після себе розбиту територію, яка швидко скотилася до боротьби між ворожими фракціями.

Та якщо афганська війна підштовхнула СРСР до падіння, Російська Федерація пережила чеченський провал.

Але вона була глибоко принижена й докорінно змінена.

Це зробило автократа Володимира Путіна - колишнього агента КДБ, який обіцяв відновити порядок й помститися за російську поразку в Чечні - не лише вірогідним, а й, напевне, неминучим.

«Вторгнення 1994 року було реальним перетином Рубікону для Росії», - сказав британський експерт з питань Кавказу Томас де Ваал.

За його словами, ця війна «втягнула цілу країну в насильницький кошмар».

Оскільки солдатів, більшість з яких були погано підготовленими строковиками, кинули в котел.

«Яструби програли війну, але виграли владу», - сказав Де Ваал.

Офіційні російські втрати складають приблизно 6 тисяч військових.

Але більш незалежні оцінки стверджують, що реальна цифра в двічі більша.

Кількість загиблих цивільних варіюється від 30 тисяч до 100 тисяч.

Рішення Єльцина відправити війська в Чечню від початку виправдовувалося як спроба «відновити конституційний порядок» й скасувати проголошення незалежної держави.

Але як і й випадку подальших російських вторгнень, зокрема в Грузію у 2008-му й Україну в 2014-му, війна почалася з продуманих хитрощів російської розвідки.

За 15 днів до головного вторгнення десятки танків й бронетранспортерів були перекинуті в Чечню.

Це було представлено як спробу чеченської опозиції повалити режим Дудаєва.

Тоді атака повністю відповідала російським виправданням, які звучать сьогодні у випадку Сходу України: що Москва лише «спостерігач» у внутрішньому конфлікті.

Але така історія швидко була розвінчана, коли чеченські бійці зупинили наступ, схопили екіпажі танків, викрили, що вони російські й показали їх російським й міжнародним журналістам.

Шабад, який відвідав Грозний в листопаді 1994 року разом з іншими російськими депутатами, сказав, що з самого початку офіційні заперечення втручання Москви здавалися брехнею.

«Вони вдавали, що чеченці лише воюють між собою.

Але все було організовано Росією, в основному Федеральною службою контррозвідки», - сказав він.

Андрій Русаков був капітаном Збройних сил РФ, якого разом з 20 іншими військовими схопили чеченські сили.

Він розповів, як підписав таємний контракт з ФСК, яка тепер називається ФСБ.

Згідно з документом, він повинен був отримати кілька тисяч доларів за участь у фальшивій атаці «чеченської опозиції».

Викриття провалу спецслужб відкрила дорогу для публічного зловтішання російських військових.

Міністр оборони Павло Грачов заявив на телебаченні, що Збройні сили можуть взяти Чечню під контроль за допомогою «одного лише загону спецназу за лічені години».

Його самохвальство швидко обернулося проти нього, коли Єльцин наказав армії вирушати на вторгнення.

Катастрофічна результативність Збройних сил РФ зробила Грачова, напевне, найбільш приниженою людиною в Росії.

Його почали звинувачувати в тому, що він просував військове вирішення в Чечні лише для того, щоб відвернути увагу від корупції в своєму міністерстві.

Після провальної атаки на Грозний в новорічну ніч російська армія нещадно почала нищити місто з повітря.

Канцлер Німеччини Гельмут Коль засудив операцію, назвавши її «чистим безумством».

Росіяни нарешті захопили місто.

Але війна продовжувалася з надзвичайною жорстокістю з обох боків.

Впродовж наступного року чеченці відвоювали столицю й взяли в облогу російські війська в інших великих містах.

В серпні 1996 року генерал Олександр Лебідь, який був радником Єльцина з національної безпеки, домовився з Чечнею про припинення боїв.

Сам тогочасний президент РФ спочатку відкинув домовленості, які фактично визнавали поразку його країни, але зрештою їх підтримав.

«Головне, що кровопролиття було припинене», - сказав він.

#Росія#війна#Путін#Чечня.

IноЗМI.

телеграм-канал перекладів зарубіжної преси.

Читати в Telegram.