Столітня спідниця, яку не можна прати

– Ти в ній лиш не сідай.

То спідниця тілько для ходження рівно.

Бо сядеш – складки розійдуться, і на тому кінець, – розповідає 82-річна Марія Чорнієвич.

Живе у селі Голубиця Бродівського району на Львівщині.

Показує фіолетову спідницю трохи за коліно.

Виглядає так, ніби щойно з магазину.

А їй – майже сто років.

Цю річ пошила мати Марії – Текля Кирилівна, у дівоцтві Карплюк, 1901 року народження.

Окрім Марії, з чоловіком Йосипом Богуцьким виховали ще чотирьох синів – Дмитра, Миколу, Михайла і Григорія.– Тканини в складочки тоді ще не було і близько, – продовжує Марія Йосипівна.

– Плісирування зроблене вручну.

Так оздоблювати одежу вміла одна жінка на всю Голубицю.

Мати носили спідницю тілько по святах, щоб не замурати.

На празник, він у нас на другу Пречисту, 21 вересня, чи як на гості ходили.

Абись плісировка не розійшлась, ніколи її не прала.

Марія зберігала спідницю у шафі на вішаку.

Від молі до дверцят із внутрішнього боку прив'язувала сухий тютюн.

Його вирощував на городі та сушив у майстерні дід Степан.

Чистила сухою щіткою.

Плісирування як вид обробки тканини з'явилося до нашої ери.

Назву для дрібних паралельних складок придумали в XVII столітті у Франції.

Походить від слова pli, що означає "складка".

Ширина сегментів у такому оздобленні від 0,5 до 5 см.

Складки бувають бантові або зустрічні.