Міжнародний спорт покарав не Росію, а себе

Як покарати розбишаку, який погано поводиться в поважній компанії? Правильно — не пускати його до цієї компанії.

Це тоді, коли порушника справді хочуть покарати.

Коли ж потрібно лише зобразити покарання, водночас не втратити доходів від хоч і хамовитого, але щедрого відвідувача, хулігану заборонять приходити до товариства в офіційному костюмі.

Наступного разу він прийде не у фраку, а у спортивних штанях.

У них буде ще зручніше бешкетувати.

Приблизно так виглядає "суворе покарання", яке отримали російські спортсмени й тренери за систематичне вживання допінгу з відома та згоди керівництва держави.

Всесвітнє антидопінгове агентство 9 грудня відсторонило Росію від усіх міжнародних змагань на чотири роки.

Ми вже бачили змагання легкоатлетів, де "сірі чоловічки" без прапора й гімну виступають і виграють медалі.

Те ж було торік на зимових Олімпійських іграх у Кореї.Чи є подібне "відсторонення" справжнім покаранням для Росії? Відповідь очевидна — чхати вони хотіли на ті прапор і гімн.

Колись спортсмени з СРСР були єдиними у світі, чий гімн на міжнародних змаганнях виконували без слів.

І нічого — клопоту менше.

Ба більше — за впійманих на допінгу російських "сірих чоловічків" тепер відповідатиме не Росія, а ті, хто допустив цих "безпрапорних" спортсменів до змагань.

Міжнародний спорт насправді покарав не Росію, а самого себе.

Адже "картинка" змагань, де виступають якісь "нелегали", стане заздалегідь менш привабливою.

І тому вже за рік-другий, а може, й раніше, ті ж самі міжнародні федерації шукатимуть способи, аби достроково офіційно повернути до змагань росіян разом з їхніми щедрими спонсорами.

Прецедент був.

Коли 1980 ро­ку країни Заходу бойкотува­ли Олімпійські ігри в Москві на знак протесту проти радянської агресії в Афганістані, спортсмени Великої Британії та Італії обійшли цей бойкот.

Приїхали до Москви делегаціями не своїх країн, а національних олімпійських комітетів.

Насправді "відсторонення" російських спортсменів виглядає так само, як і санкції Заходу проти Росії у відповідь на розв'язану війну проти ­України.

Ніби діють, а ніби й ні — з ними навчилися жити.

Чи могло бути інакше? Судити про це нам не випадає.

Україна, що є жертвою російської агресії, поводиться так, що соромно перед світом.

Українські спортсмени, всі ці усики, ракицькі, тимощуки, залюбки їдуть до країни-агресора, хто на час, хто на довше.

І ніхто їх у нас за це офіційно не лише не карає — навіть не засуджує.Не хочеться давати поганих прогнозів, але є історичний прецедент.

Погодившись поїхати на ігри Олімпіади 1936 року до Берліна, західні країни наблизили час, коли ці Ігри припинили через світову війну.

Не хотілося б, щоб історія повторилася.

Поки що, у випадку з "відстороненням росіян за допінг", вона повторюється як фарс.

Але й від трагедії ніхто не застрахований.