"Моїй мамі все справдилося. Весь час собаки озивалися з півночі"

— На андріївські вечорниці сходилися й запрошені, і небажані гості.

Розважалися всю ніч.

Регот стояв на кожній вулиці аж до ранку, — розповідає 68-річна Неоніла Парасенюк із села Очеретня Кривоозерського району Миколаївської області.13 грудня православні й греко-католики вшановують апостола Андрія Первозванного.

Він народився в Палестині наприкінці І ст.

до н.

і був учнем Іоанна Хрестителя.

Із братом Петром ловив рибу на Галілейському озері, коли до них піді­йшов Ісус Христос.

Андрій став першим апостолом, тому й названий Первозванним.

Проповідував вчення Христа в Європі та Азії.У літописі "Повість врем'яних літ" зазначено, що Андрій побував на берегах Дніпра.

Поставив тут хрест і сказав своїм супутникам: "Бачите ці гори? На них засяє благодать Божа.

Буде велике місто, і Бог збудує багато церков".

На цьому місці постав Київ.— На Андрея в нас для ­всієї молодьожі велике свято, — згадує 79-річна Надія Левицька з Очеретні.

— Збиралися дівчата в когось та й місили тістечко.

З нього пекли калиту — такий здоровий корж із діркою посередині.Під час готування калити суворо заборонялося говорити.

Для тіста використовували "непочату воду" — принесену з трьох, семи або дев'яти криниць на світанку.

Додавали мед і сушені ягоди.

Зверху посипали маком, цукатами або горіхами.

В печі напалити треба було дровами, взятими "потихеньку" в сусідів.

Вірили, що тоді калита вдасться на славу й вечорниці пройдуть весело.— Як спечеться калита, її ще й прикрашають лєнтами, квітами бамажними, сухоцвітом, шоб вона була красівою.

Тоді вішають під патолок так височенько, щоб треба було аж підскакувать, аби її достати ротом, — каже Неоніла Парасенюк.

— Тоді один стає на сторожі з квачом, його називають Калитинським.

Усі решта по черзі "сідають" — беруть між ноги коцюбу й "під'їжджають" до нього.

Того, хто на коцюбі, називають Коцюбинським.

Калитинський перекриває прохід до калити.

Щоб її вкусити, треба відповісти на його питання і не розсміятися.— Добрий вечір, Калитинський!— Добрий вечір, Коцюбинський!— Я приїхав калиту кусати!— А я буду по морді кресати!— А я вкусьну й не засміюся.— А я кресну й не побоюся.

Кусай!У селі Ганнівка Братського району Миколаївської області той, хто під'їжджав на коцюбі, примовляв: "Калита, калита, ти на полі виросла, ти на сонці пеклася, до мене у рот подалася".— А той, шо стоїть з мазницею, теревені теревеняє, штучки всякі показує.

Тільки чуть-чуть улибнувся, вмить сажею тебе перемаже, — 2011‑го розповідала мешканка Ганнівки 78-річна Таміла Будовець.

Дослідники давніх слов'янських звичаїв припускають, що наші предки в такий спосіб розігрували міф про помираюче й воскресаюче сонячне божество.

Розвага відбувається саме тоді, коли настає час найдовших ночей і найкоротших днів.

Вірили, що тоді сонце вмирає, його з'їдає страшний звір і смертельний холод загрожує всьому живому на землі.

Веселощі та сміх учасників гри мали захистити людину й усю природу від ­страху, холоду та смерті.

Приписували радісному сміхові оберегову й життєдайну силу.— Калиту потім клали посеред столу й ­ділили між собою, щоб кожному дісталося хоть по манюсінькому шматочку, — згадує Надія Левицька.

— Після того дівчата накривали стіл і частували всім, що наготовили.— А як на Андрія повечеряють, то треба було дівкам позбирати всі ложки зі столу, ­вийти на кут хати й потарахкати ними — звідки загавкають собаки, звідти й жених буде, — розповідає 57-річна Людмила Березкіна із села Мала Мечетня Кривоозерського району на Миколаївщині.

— І моїй мамі все справдилося.

Весь час собаки озивалися з півночі, так вона туди й пішла заміж — в село Тридуби.

За народними уявленнями, Андрій Первозванний звуками озивається на питання або заклики дівчат.

Тому якщо опівночі вийти на поріг хати й крикнути: "Доле, озовись!", вона подасть знак яким-небудь звуком.

Почуте кожен трактував сам.

Ще можна спитати ім'я в чоловіка, який проходитиме в цей час повз тебе.

Вірили, що так зватимуть майбутнього нареченого.— А в дванадцять часов ночі дівчата ворожили.

Дізнавалися, хто перший піде заміж, хто ще рік дівуватиме, а хто так без пари й залишиться, — згадує Надія Левицька.

— Обов'язково ворожили по балабушках.

Кожна дівчина пекла собі таку невеличку булочку, позначала її.

Потому всі викладали їх на лавку й заводили собаку.

Чию першу вхватить, та перша й заміж піде.

Чию понюхає, покачає й кине — то ту дівку хлопець кине.

В Очеретні дівчата ворожили на Андрія, раху­ючи кілки парканів: "вдівець-молодець, вдівець-молодець".

На якому слові паркан закінчувався, за того й піде заміж.

— Та я такого не робила.

Боялася, що справді хтось стоятиме у мене за спиною.

Ще дівчата ходили до колодязя й біля нього розсипали мак або льон.

Замітали спідницею чи фартухом, примовляючи:Андрію, Андрію,Я на тебе мак сію,Запаскою волочу,Бо дуже заміж хочу.

Приснися мені у сні,Хто буде мене брать навесні.Після цього дівчина, не озираючись і ні з ким не розмовляючи, лягала спати.

Вірила, що суджений обов'язково присниться.

Бувало, під подушку клали замок із ключем.

Сподівалися побачити вві сні, хто його прийде відкривати — той і свататиме.

Замість колодки могли ховати вишневі гілочки, сплетені ніби у місточок.

Чекали, щоб у сні з'явився майбутній чоловік і перевів через місток.

Робили вареники зі сміттям.

На Андрія дівчата пригощали хлопців варениками з різними начинками.

Ліпили всі разом, але свої вироби запам'ятовували.

Потім стежили, який хлопець візьме приготовлений нею вареник — той її суджений.

Якщо якийсь залицяльник дівчині не подобався, ліпила вареник із клоччям, сміттям або сіллю.

Потім намагалася підкласти тому хлопцеві.На київському Поліссі ліпили один великий вареник у вигляді бугая.

Очі йому робили з квасолі, роги і хвіст вирізали з картоплі.

Діставався хлопцеві, що був найсерйозніший, не сміявся під час розваг.