Газовий зашморг від Путіна

Міністр енергетики України Олексій Оржель визнав, що газопровід «Північний потік-2» – навіть якщо не будуть задіяні повноцінні американські санкції проти його будівництва – не почне діяти раніше осені 2020 року.

Але і це насправді – дуже оптимістичний прогноз.

Для того, щоб роботи поновилися, необхідно дочекатися вирішення цілого комплексу питань.

Це не тільки те, як поведуть себе європейські компанії після оголошення американських санкцій – у багатьох з них вже оголосили, що в цьому випадку призупинять свою участь в будівництві.

Це і розгляд апеляції, поданої на рішення датської влади дозволити будівництво газопроводу.

Але навіть якщо після перемоги в апеляції «Газзпрому» спорудження «Північного потоку-2» продовжиться, після закінчення цього будівництва доведеться добудовувати континентальний газопровід на балтійському узбережжі Німеччини.

Звичайно, можна собі уявити урочистий захід із запуску «Північного потоку-2» наприкінці наступного року.

Можна навіть уявити, що для участі у цьому заході захоче приїхати сам Путін.

Але перерізати стрічку – це одне.

А доставити споживачеві газ – зовсім інше.

Український транзит.

Але навіть в тому випадку, якщо «Північний потік-2» все ж запрацює, він, як і інші російські «альтернативні» газопроводи, потрапить під дію Європейської енергетичної директиви.

А ця хартія забороняє наповнювати той самий газопровід більш ніж 50 відсотками продукції одного і того ж виробника.

Так, напередодні запуску «Північного потоку-2» німецький бундестаг ухвалив поправки до законодавства, які теоретично дозволять саме цьому маршруту обійти Європейську директиву.

Однак для цього німецькій владі доведеться піти на тривалу тяжбу з Єврокомісією, яка може розтягнутися на роки.

І ніхто не сказав, що в Берліні бажають такого конфлікту.

Це означає, що російські газопроводи не зможуть вийти на проектну потужність в будь-якому випадку.

І необхідність в українському транзиті – причому в досить великому його обсязі – все одно залишиться.

«Особистий гаманець» Путіна.

Чому ж у Москві вдають, що транзиту потребувати не будуть і вимагають від Києва компромісів – відмови від арбітражних позовів і контракту на довготривалу закупівлю російського газу? Може, Володимир Путін чогось просто не розуміє?Якраз навпаки.

Російський президент все розуміє дуже добре.

Вже на чому-чому, а на газі він точно знається.

Спеціальна операція по «анексії» «Газпрому» була для Путіна не менше знаковою, ніж анексія Криму.

В епоху попередника Путіна Бориса Єльцина «Газпром» залишався вотчиною «старих» сімейств ще радянських газовиків, а його менеджмент аж ніяк не в усьому і не завжди підтримував Кремль.

Саме ця обставина дозволяла розраховувати на певний плюралізм в ухваленні важливих державних рішень.

Саме тому телеканал НТВ, що його кредитував «Газпром», залишався відносно незалежним медіа.

І Єльцин з цим зробити нічого не зміг.

А Путін – зміг.

Він відправив засновника «Газпрому» Віктора Черномирдіна у почесне заслання до російського посольства в Києві, а голову холдингу Рема Вяхірєва – у відставку.

З того часу «Газпромом» керують найближчі соратники Путіна, а спостерігачі називають компанію «особистим гаманцем» російського президента.

І його власною політичною зброєю.

Під час акції «Нічна варта на Банковій» біля Офісу президента з вимогою не поступатися національними інтересами України на «нормандській зустрічі» в Парижі.

Київ, 8 грудня 2019 рокуПід час акції «Нічна варта на Банковій» біля Офісу президента з вимогою не поступатися національними інтересами України на «нормандській зустрічі» в Парижі.

Київ, 8 грудня 2019 року.

Газовий зашморг від Путіна.

Путін дуже хотів, щоб нові російські газопроводи – навіть на шкоду прибуткам «Газпрому» – обійшли Україну і дозволили б йому диктувати Києву свої політичні умови.

Але тепер, коли в «Газпромі» не впоралися з цим завданням у потрібний термін, а європейці зберегли необхідність транзиту по українській ГТС, йому потрібно хоча б домогтися повернення до старої схеми повної української енергетичної залежності від Росії.

Причому робити це потрібно швидко, поки в українській столиці не схаменулися і не розібралися в суті того, що насправді відбувається на газовому ринку.

Тому Путін і поспішає.

Тому і проводить переговори із Зеленським по газу прямо на полях «нормандського саміту».

Тому і обіцяє знижку на газ прямо з екрану телевізора.

Йому дуже потрібно врятувати прибутки «Газпрому» і накинути газовий зашморг на українську шию.

Тому він і блефує.