Незаконне стеження і «прослушка»? Верховний суд поставив крапку у справі «Аваков проти Лещенка»

Верховний суд скасував рішення двох попередніх судів і відмовив у задоволенню позовів міністра внутрішніх справ Арсена Авакова і його відомства до нардепа VIII скликання Сергія Лещенка у справі про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Про це повідомляє «Главком» з посиланням на постанову суду від 13 листопада.

Суть претензій стосувалася інтерв’ю Лещенка, яке він дав Deutsche Welle у листопаді 2015 року.

Екснардеп заявив, що відчував за собою приховане стеження і «прослушку» з боку МВС.

«Я відчуваю не погрози, я відчуваю, що перебуваю під незаконним стеженням з боку правоохоронних органів, зокрема, прослуховування мобільних телефонів.

Збір інформації, відносно мене, з метою з'ясування джерел моєї інформації, а також подальшої дискредитації, якщо їх будуть цікавити подальші дії в тій кампанії, яку вони замислили… Це робить Аваков та Мартиненко (тодішній народний депутат - «Главком»), обидва вони стали фігурантами публікації останніми місяцями й вони об'єднали зусилля і зокрема працюють щодо мене зараз.

А технічну функцію виконує МВС», - сказав Лещенко.

«Тут злочин скоєно службовими й посадовими особами МВС, які вставили мій номер в запит на прослуховування, знаючи що це я, а представляючи мене в цьому запиті іншою особою, людиною, яка підозрюється в кримінальних правопорушеннях.

За КПК, вони не мають права прослуховувати народного депутата до того моменту, поки парламент не складе недоторканість, не зніме з цього депутата, не позбавить його - це пряме порушення КПК і кримінальний злочин», - наголосив колишній обранець.

Лещенко додав, що підвищена увага до нього з боку правоохоронців з’явилася після викриття Мартиненка у зловживаннях в урановій та титановій галузях.

А також щодо переказу народним депутатом Ігорем Котвіцьким $40 млн на Панаму.

Саме цю інформацію з інтерв’ю Аваков і МВС вимагали визнати недостовірною і спростувати.

13 червня 2017 року Подільський районний суд Києва став на бік позивачів і зобов’язав Сергія Лещенка спростувати поширену ним інформацію.

На думку суду, недостовірна інформація була розтиражована багатьма ЗМІ та отримала широкий суспільний резонанс.

Спірні твердження Лещенка негативно вплинули на рівень суспільної оцінки громадськості до професійної діяльності Авакова як міністра МВС та самого міністерства як центрального органу виконавчої влади.

24 жовтня 2017 року Апеляційний суд Києва залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Зазначив, що Подільський райсуд детально проаналізував наявні у матеріалах справи докази на підтвердження факту недостовірності оспорюваної інформації, а саме відсутність достовірних даних про здійснення щодо Сергія Лещенка оперативно-розшукової діяльності, як і відсутність обґрунтованих у нього підстав вважати чи відчувати, що така діяльність здійснюється позивачами.

Разом з тим, Верховний суд погодився з твердженням екснардепа Лещенка, що його інформація є оціночними судженнями, а також в деякій мірі - критикою, зокрема текст інтерв’ю починається зі слів: «Я відчуваю не погрози, я відчуваю, що …».

«Предмет оскаржуваної статті, а саме розмірковування автора щодо мотивів та діяльності Арсена Авакова як міністра та МВС України як центрального органу виконавчої влади, які Лещенко висловлював не тільки як народний депутат, а насамперед як журналіст, представляли суспільний інтерес… Слід зазначити, що поняття критики застосовується, зокрема в статті 30 Закону України «Про інформацію».

Вказаний термін зазвичай використовується для визначення сукупності висловлених приватно або публічно оцінок негативних фактів дій (бездіяльності) посадових, службових осіб, установ, організацій, інших юридичних осіб.

Отже, держава декларує право на критику та захист цього права.

Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження не можуть бути підставою для відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Тому можна стверджувати, що і законодавством, і судовою практикою опосередковано визнана «непідсудність» оціночних суджень, які можуть бути висловлені і публічно», - зазначено у постанові Верховного суду.

Крім цього, суд наголосив, що, оскільки Арсен Аваков є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю, як з боку інших громадян, так і політиків.

Інформація, поширена Лещенком і Deutsche Welle, стосується виключно професійної діяльності глави МВС, а не його приватного життя.

Тому Аваков повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

«Верховний суд не вбачає жодних доказів того, що суди попередніх інстанцій у своїх судових рішеннях забезпечили баланс між потребою захищати репутацію Арсена Авакова, МВС України та правом Сергія Лещенка зазначати інформацію, яка становить суспільний інтерес у контексті діяльності позивача як публічної особи та МВС як центрального органу виконавчої влади.

Отже, суди залишили поза увагою, що Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод не заборонено кожному громадянину в демократичному суспільстві, безумовно і в Україні, висловлювати свою думку, погляди та критику щодо осіб, які обіймають публічні посади (здійснюють публічну владу), зокрема на національному рівні, а також щодо центральних органів виконавчої влади», - вважає Верховний суд.

Постанова Верховного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Як повідомляв «Главком», колишній міністр економічного розвитку і торгівлі України, а нині генеральний директор державного концерну «Укроборонпром» Айварас Абромавичус виграв судову справу за позовом народного депутата VIII скликання від БПП Ігоря Кононенка.

Суть справи полягала у тому, що ексміністр звинуватив провладного обранця у блокуванні роботи Мінекономіки.

Суд першої інстанції та апеляція зобов’язали Абромавичуса спростувати недостовірну інформацію.

Натомість Верховний суд дійшов висновків, що «поширена інформація про Ігоря Кононенка є оціночним судженням (Айвараса Абромавичуса - «Главком») і відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи висловлення поглядів стосовно публічної особи».