Зарплата чиновника. Якою вона має бути в Україні?

Усі дискусії навколо зарплат чиновників – марна справа, допоки зарплата чиновника не буде прив’язана до середньої зарплати в його галузі.

Середню зарплату по галузі треба помножити на якийсь коефіцієнт (наприклад, 5) - й отримаємо зарплату міністра, який очолює цю галузь.

І все.

І не буде отого фатального розриву між зарплатою працівника пошти і керівника пошти.

Та мене хвилює інше.

Від простих людей я постійно чую побажання: щоб усі ці дармоїди жили на зарплату 5 тисяч.

Ніхто не каже: щоб уся країна жила на зарплату 150 тисяч.

Всі радо погоджуються на однакову для всіх бідність – і ніхто не каже про однакову для всіх заможність.

Це і є люмпен-пролетарське мислення, яке вимагає спільного для всіх багна замість спільного для всіх неба.

Коло замкнулося.

Популістично знижувати зарплати чиновникам не можна, тому що жодна успішна людина, яка поважає себе, не піде туди.

А встановити адекватний соціальний стандарт для всієї працюючої країни – неможливо, оскільки олігархічна держава є хижаком і не передбачає заможності власного народу.

Коло замкнулося ще й тому, що з самого початку в країні пропагується прибідняння.

Не успіх виставляється напоказ, а дешева скромність.

Усі статки треба приховати, переписати на родичів, перереєструвати на підставних.

Ніхто в цій країні не радіє за чийсь успіх.

Це не привито в країні, де з самого її заснування всякий успіх досягався в незаконний спосіб.

Більшість населення поняття зеленого не має, як воно – жити на 300 тисяч в місяць.

Такому населенню навіть якщо й дати такі гроші – воно його просре, проп’є, проїздить по єгиптах, протранжирить на машини, які пізніше не буде за що заправити.

Бо психологічна неготовність до багатства – це стократ гірше, ніж звикла бідність.

Олігархічна держава чудово знає це на прикладі свого народу, якого кинули на дно соціального виживання, а він узяв та й вижив, та ще й готовий життя віддати на війні за 15 тисяч (десяту частину зарплати міністра культури).

Більшість населення настільки зіпсуте «життям в Україні», що воно не здатне до життя в справедливому цивілізованому режимі.

Коли є поняття «кручуся, як можу», доти олігархічна держава буде торжествувати за рахунок телячого й винахідливого народу, який знайде 100 способів крутитися на 5 тисяч, але не знайде жодного способу знищити здирницьку систему.

Беззубі прокльони не рахуються.

А молодь бачить, як чмошник зі «слуг» на абум потрапив до парламенту і там йому доплачують 5 тисяч доларів у конверті.

Де воно ще такі гроші заробить?.

Прив’язка зарплати міністра до галузевої зарплати не вирішить проблем корупції.

Це лише дасть ілюзію хоча б якоїсь справедливості.

Але основ системи це ніяк не стосується.

Хижак почувається спокійно й захищено з таким прекрасним народом.