Чемпіонка світу з багатоборства Гнна Касьянова та бронзовий призер чемпіонату світу з десятиборства Олексій Касьянов пригадали початок своїх романтичних стосунків, розповіли чому не влаштовували пишного весілля і як разом народжували донечку Олександру.
Розмова відбулася у Запоріжжі.
Саме тут розпочалася романтична історія Ганни та Олексія, яка переросла у велике кохання.
Ганна: Попри важку дорогу, бо важко їхали сюди, коли потрапили в Запоріжжя, одразу з’явилося відчуття, ніби приїхала додому.
І Льоші кажу, чомусь мені здається, що тут люди якісь добрі.
Може, тут менше стресу, не так метушливо, як в Києві, чи все ж тому, що це місто мені рідне – завжди дуже приємно тут знаходитися.
Я ж у Запоріжжі з 2011 року жила.
Олексій: А я з 2002-го.
Батько мріяв, щоб я робив багатоборство.
Він сам тренер з багатоборства і знав тренера Дмитра Льопу.
У нього були гарні багатоборці, скажімо, родина Бабіїв.
Тому Дмитру Івановичу тато вирішив мене передати.
Так опинився у Запоріжжі.
Я тут взагалі нікого не знав, жодного родича не було поблизу.
Мене теж ніхто не знав.
Усі казали: «Той смаглявий хлопець».
Ганна і Олексій.
Фото авторки.
Знаю, що на початку життя в Запоріжжі вам довелося стикнутися з багатьма побутовими труднощами?.
Олексій: Роки зо два перед Олімпіадою жив на п`ятому поверсі в офісі на Лермонтова (офіс запорізького відділення НОК – «Главком»).
Потім кімнату винаймав, батьки допомагали.
Поки не видали квартири.
Взагалі, своє професійне становлення пов’язую саме із переїздом до Запоріжжя і з тренером Дмитром Льопою.
Я тут з 17-ти років, вважаю себе запоріжцем.
Хоча і першу батьківщину, Кадіївку на Луганщині, теж люблю.
До того ж можна сказати, що Запоріжжя для вас ще й романтичне місце.
Олексій: Так, вчора навіть сходили з Анею на побачення.
Приїхали ж без донечки.
У нас одне з улюблених кафе є на бульварі Шевченка, куди ми раніше ходили на здибанки.
Познайомилися теж у Запоріжжі?.
Ганна: Ні.
У 2007 році на Всесвітній Універсіаді в Бангкоку.
Але у кожного на той час було своє особисте життя.
Дружили, зустрічалися лише на змаганнях, навіть збори у нас не співпадали.
А вперше потрапили разом на збори в 2009-му в Португалії.
Я була зі своїм тренером, а Олексій з Дмитром Івановичем.
Там не було з ким було спілкуватися, і ми місяць щодня, щовечора спілкувалися з Олексієм.
А коли повернулися додому, відчула, що не вистачає цього спілкування.
Потім я приїхала на збори до Запоріжжя і Олексій покликав мене на побачення.
Олексій: Я дні за три після повернення до Запоріжжя зателефонував Ані, тому що побачив в ній рідну людину.
Ганна: Може, якби не ті збори, ми б і не познайомилися, не пізнали один одного краще.
Олексій вітає кохану зі здобуттям титулу чемпіонки світу-2013.
Пам’ятаєте, як Олексій робив вам пропозицію?.
Олексій: Її як такої не було.
Я вже за півроку стосунків вважав Аню своєю дружиною.
Ми і жити разом почали швидко.
Всім представляв Аню як свою дружину.
А потім ми якось вдвох вирішили, що треба оформити стосунки, пішли розписалися.
Офіційних заручин як таких не було.
Весілля велике не виходило організувати, всі в різних містах живуть.
Хотілося узаконити стосунки, але на те, щоб готуватися і велике весілля робити не було вільного часу.
Пригадую, що раніше ви говорили, мовляв, ,урочиста церемонія ще попереду, можливо буде вінчання.
Ще є такі плани?.
Олексій: Так, є! Хочеться зібрати всіх рідних разом.
Аню, а довгу білу сукню вдягнете?.
Ганна: Справа навіть не сукні.
Хочеться просто зробити тепле свято, зібрати всіх близьких.
Олексій: До речі, а фату вже може нести наша донечка.
Буде красиво.
Ганна: Колись, після завершення кар’єри, коли буде більше часу зорганізувати все це.
Поки що все, що відбувається у нас в житті – спонтанне.
В пріоритеті – спорт.
Хочеться дозволити собі займатися своєю улюбленою справою, поки здоров’я дозволяє і бабусі нас виручають.
На командному чемпіонаті Європи з легкоатлетичних багатоборств в Луцьку ви казали, що відчуваєте ще бажання змагатися.
За цей час воно не змінилося?.
Ганна: Так, хочеться виступати.
Розумієш, що завершити кар’єру можна будь-коли, а повернутися вже навряд чи вийде.
Я була без спорту два роки.
Зрозуміла, що хочу ще.
А коли почала тренуватися – зрозуміла, що і можу ще! Тому будемо цьогоріч віддавати все, що є.
Зі спортом подружжя Касьянових розстанеться не скоро.
Мета – потрапити в Токіо?.
Ганна: Звісно.
Без мети тренуватися важко.
Спершу ставила собі за мету просто виконати ще одне багатоборство.
Хтось ставить перед собою завдання пробігти марафон, а я захотіла зробити ще одне багатоборство.
Апетит прийшов під час їжі, і я бачу по результатах, що здатна непогану суму набрати, і, можливо, зачепитися та потрапити на Олімпіаду.
Тому мета у мене - потрапити в Токіо.
До неї йду.
Де відкриваєте сезон?.
Ганна: Через два тижні в Таллінні буде моє перше багатоборство за два роки.
Поїдемо разом, Олексій теж виступатиме.
Олексій: Потім у Сумах виступатимемо на чемпіонаті України.
Я, найвірогідніше, в окремих видах, а Аня спробує зробити багатоборство.
Я відкрив сезон у Києві.
Початок вже покладено.
Донечка теж демонструє спортивні здібності?.
Ганна: Вона дуже рухлива дитина – активна, розвинена, фізично і розумово нас дивує щодня, радує своїми успіхами.
Думаю, спорт на неї чекає неминуче, він від неї нікуди не подінеться.
І дідусь з нею займається, і тато.
Саша виробляє акробатичні етюди.
Вона стрибає, бігає – взагалі не ходить, завжди біжить.
Олексій: Сашу не зупинити! Дуже швидка, активна.
Іноді так швидко біжить, що навіть просвіту між ногами не видно.
Сашу не зупинити!.
Чому назвали донечку Олександрою?.
Ганна: За два дні до пологів вирішили.
Олексій: Ми не те щоб обирали, а в розмові зайшло: «Може, Олександра?» І забули.
А потім, коли до пологового їхали, вирішили що буде Олександра.
Ганна: Дорога до пологового була дальня, весела.
Ми в Броварах живемо, а народжували за Києвом, з іншого боку, зі сторони Житомирської траси.
У мене завжди перед очима стояли фільми, де жінки народжують у машині.
Я в паніці телефонувала лікарю.
Але не все виявилося так швидко – води відійшли о шостій ранку, а народилися ми о 23:50.
Олексій був поряд?.
Ганна: Так, він тоді щойно приїхав із зимового чемпіонату світу в Бірмінґемі, в ніч з 5 на 6 березня, а 7-го зранку у мене води відійшли.
Я дуже хотіла його дочекатися, вже відчуття такі були, що от-от.
А коли шостого Льоша приїхав, Саша вирішила народитися.
Олексій: Аня вранці мене так тихенько по плечу постукала: «Здається ми народжуємо».
Так обережно, ніби я після цього міг би далі спати.
Щасливий тато в пологовому будинку.
Багато чоловіків переконані, що у пологовому залі їм не місце, не варто туди ходити.
Ви якої думки?.
Олексій: Я цей момент коли пригадую, у мене сльози на очках.
Я і без того Аню боготворив, а після тих моментів, то це взагалі – вони найрідніші для мене.
Я ці миттєвості так пережив, це такий відбиток на мені залишило, що я не знаю як можна не піти, і не бути поруч з коханою людиною, коли вона тобі народжує дитину.
Чи є у мріях збільшення родини Касьянових?.
Ганна: Так, вже хочеться! Ще рік тому не дуже хотілося, було прагнення більше віддаватися Саші, кожну її миттєвість ловити.
Вона ще така маленька, щосекунди змінюється.
А зараз вже розумію, що Саша підросла і ми готові до наступних малюків.
Олена Назаренко, для «Главкома».
Відверте інтерв’ю Марини Бех-Романчук про дитинство, спорт і коханого чемпіона.