В околицях Звенигорода на Черкащині та в селах колишнього Браїлівського округу на Вінниччині наприкінці 1920-х етнографи записали звичай справляти народження й смерть Колодія.
В понеділок на Масницю заміжні жінки збиралися в хаті когось із сусідів.
Одна вдавала, що вагітна, й починала стогнати: "Рятуйте! Ой, ой, ой, болі беруть! Дайте мені бабу-повитуху!"Вибрана за повитуху жінка нібито допомагала пологам, примовляючи: "Цить, моя дитино! Дасть Бог, що це минеться, то ще другий раз заманеться".
Під жарти й сміх з-під пелени "породіллі" витягали невеличке полінце: "От який хлопчисько знайшовся у нас! Тіки-тіки не побіжить!"Далі розігрували сценку, як баба-повитуха купає в ночвах новонародженого, як вона "підтягує дно" породіллі, лікує її замовляннями: "Ідіть, бабиці, на великі гори, на великі скали! Щезни, пропади та до мене не ходи, пху-пху-пху!" Полінце сповивали як дитину та давали ім'я Колодій.
У вівторок громадою збиралися в іншої сусідки на "хрестини" Колодія.
Вибирали "хресних батьків" й відтворювали звичай класти щойно принесену з церкви дитину на кожух, примовляючи: "Щоб такий був багатий, як кожух волохатий! Щоб такий був вусатий, як кожух був вовхатий".
У середу гуртом справляли "похрестини", а в четвер Колодій нібито помирав і за ним голосили: "Я на тебе, Колодію, положила всю надію.
А теперка, Колодачу, як не бачу, то все плачу!"У п'ятницю Колодія "ховали" — виносили й закопували в садку під грушею, в суботу справляли по ньому поминки.
Весь обряд супроводжувався частуванням, жартами й колодійними піснями:Ой сьогодня не неділя,Ой сьогодня Колодія.
А сьогодня Колодка,Бо горілка солодка.
Молодь гуляла окремо від дорослих.
На Масниці востаннє збиралися на вечорниці.
Дівчата чіпляли парубкам до сорочки "колодку" — хусточку, квітку або гілочку, прикрашену стрічками.
За це отримували від них частунки.
У селах біля Яготина на Київщині під час Масниці молодь гралася в "Савку".
Хлопець лягав на лаву і вдавав померлого.
Його лоскотали, щипали й туркали, намагалися обов'язково розсмішити.
Гра супроводжувалася піснями:Бем, бем, Савка вмер.
Положили Савку на кленову лавку.
Лавка трясеться, Савка сміється.
Прийшов піп — Савка втік та в лободу.
Не тікай, Савко, бо я й там тебе знайду.
Савка оживав, схоплювався з лави та ловив, лоскотав і цілував дівчат.
На думку вчених, обрядові персонажі Колодій і Савка мають дохристиянське походження.
У давні часи вони були пов'язані з культом оживаючого й помираючого божества плодючості та розмноження.
На Масницю в обрядових іграх відтворювали боротьбу зими з літом, м'ясоїда з постом.
У селі Соснова на Переяславщині в останній день Масниці наряджали жінку старою бабою, виплітали їй із конопель довгу косу, "що аж по п'ятах тягаїться".
Потім проганяли її з хати надвір.
Натомість до будинку заводили перевдягнутого на старенького й строгого дідка.
Учасники забави пояснювали, що так вони прощаються з Масницею та "приймають Поста".
В давнину змагання "лава на лаву" й чоловічі бої навкулачки, що відбувалися під час проводів Зими, були не спортивним змаганням.
Розігрували боротьбу холоду й тепла, зими й літа, добра і зла.