Чому Сталін набагато небезпечніший за коронавірус

Наша реальність все більше схожа на віртуальну.

По-перше, тому, що ми стежимо за нею віддалено, а по-друге – своїми сюжетами.

Сюжети останніх двох тижнів викликають з пам’яті традиційні комп’ютерні ігри: треба провести «своїх» у фортецю, по лабіринту, за лінію фронту, або, якщо ви на іншій стороні гри – треба не пустити «чужих» у фортецю, на територію свого королівства, а якщо вони прорвалися – виявити, заблокувати і не пускати далі.

Останні прильоти «чужих» із Катару, Балі і В’єтнаму тільки підігріли і так гарячий інтерес до цієї умовно віртуальної реальності.

У людини, яку фізично закрили обставини у себе вдома, як і в закритому чайнику зі свистком на носику і з газовою горілкою під ним, не може не закипати.

Ось і закипає то «лють благородна», то образа на якусь вигадану відсутність справедливості.

Ворогами стають «заробітчани», що повернулися з Італії і Польщі, відпочивальники, що повертаються з Єгипту і В’єтнаму і просто всі, хто повернувся додому.

Люди свідомо і несвідомо штовхають ситуацію в суспільстві до апокаліптичної.

Прокидається завжди присутнє, але далеко сховане в душі середньовіччя – хтось закликає спалювати будинки хворих, як то сусіди жінки, що повернулась з вірусом з Італії в рідну Буковину.

Ні, це все віртуальна реальність, віртуальні погрози, віртуальна ненависть і нехай вони такими і залишаються.

Нічого не поробиш! Фейсбук – це як опудало начальника в Японії – побив чи навіть вбив у фейсбуці – але все ж таки не зашкодив у реальному житті.

Інциденти навколо портретів Сталіна.

Щоправда одна тенденція все ж не може не турбувати.

Проникаюче в голови бажання відновлення тюремного порядку заради «благої мети».

Тільки промайнула по краю інфострічки новина про те, що когось позбавили паспорта в Сінгапурі за порушення карантину, і відразу підхопили прихильники «залізної руки» цю новину і стали піднімати над головою! «Ось так треба з ними! Тільки так цей вірус і зупиниш!».

Я вже починаю підозрювати, що інциденти навколо портретів Сталіна, що почастішали в останні тижні – це та ж сама клінічна аномалія.

«Ікона Сталіна» кличе під своє заступництво.

Он, кажуть віруючі в цю ікону, в Північній Кореї хворих немає, Китай показав приклад, як боротися з підступним вірусом, а в демократичних Італії та Іспанії – бардак і тисячі мертвих.

Ну не потрібно бути тричі освіченим, щоб зрозуміти, наскільки велика була ідеологічна складова боротьби з вірусом в Китаї.

І мене не здивує, якщо незабаром ми дізнаємося, що план боротьби з вірусом писали не лікарі, а керівна партія та уряд.

І лікарям сказали, до якого числа країна повинна перемогти вірус і довести всьому світові, що державний лад в КНР – найефективніший.

Однак чому тоді не взяти для прикладу перенаселений Гонконг, в якому демократії і прав людини до сьогоднішнього дня у сто разів більше, ніж у Китаї.

Там впоралися із вірусом ще ефективніше і швидше, ніж в Ухані і при цьому майже без летальних випадків.

Національний характер країни.

Йдеться, напевно, про інше.

Про національний характер країни, що стала жертвою епідемії, і про рівні організації державних служб.

Дисципліноване і вимуштруване системою покарань за непослух населення Китайської Народної Республіки допомогло державним службам у боротьбі з вірусом.

Вільне, але відповідальне населення Гонконгу теж допомогло державним службам практично не допустити поширення вірусу на своїй території.

Гучне і життєлюбне населення Італії, ясна річ, не відразу оцінило небезпеку, але державні служби включилися з такою ж силою, як і в КНР, а в соціальному плані – навіть доклали більших зусиль! Чи знаєте ви, що українці, які постійно проживають в Італії з посвідкою на проживання, і які не повернулися в Україну, зараз отримують матеріальну допомогу від італійського держави.

Треба тільки відправить запит на спеціальний ПІН-код допуску до вебсайту соціальної допомоги.

Німеччина уникла надвеликих жертв вірусу знову ж таки завдяки національному характеру народу, дисципліни і довірі до державної системи.

Нас по-справжньому поки ще не торкнулася епідемія.

Як і за часів сталінської залізної руки ми можемо думати: «а може пронесе!».

Це як при нічному шумі мотора під під’їздом в 1937 році.

«Приїхали, але, слава богу, не за мною, а за сусідом!».

Ніякий Сталін в голові або над головою не врятує депутата Ківу чи вас від вірусу, якщо ви не будете виконувати прості і всім зрозумілі правила безпеки і особистої гігієни.

І щоб зберегти ясність розуму і тверезість суджень, відверніться від гніву в бік тих, хто повернувся, подбайте краще про своїх близьких і їхню безпеку під час цієї вірусної кризи.

І пам’ятайте, що Сталін – це теж вірус, і набагато небезпечніший, ніж Covid-19.