Федерації – кінець? Що робить Путін з Північним Кавказом

Нищівний вплив на російську економіку коронавірусу та обвал цін на нафту можуть прискорити витіснення холодильником телевізора зі свідомості росіян і стати детонатором.

Потужним імпульсом для протестів проти змін до Конституції.

Наприкінці лютого – початку березня Росією прокотилась хвиля протестів.

Поправка про державотворчий народ викликала критику зі сторони вчених на Північному Кавказі, зокрема співробітників Кабардино-Балкарського інституту гуманітарних досліджень, Адигейського державного інституту гуманітарних досліджень, Інституту історії, археології та етнографії Дагестанського федерального дослідницького центру РАН.

Поправки до Конституції РФ містять положення про російський народ як державотворчий, а російську мову як державну мову державотворчого народу, який «входить в союз рівноправних народів».

На початку березня 13 співробітників Кабардино-Балкарського інституту гуманітарних досліджень опублікували лист з протестом проти внесення поправок до Конституції РФ.

Вчені вважають «далекою від оптимальної» змістовну частину документа.

Зокрема, вони визнають надмірним оголошення Росії правонаступницею СРСР і непереконливою тезу про «тисячолітній» характер Російської Федерації, а також дискримінаційним положення про державотворчу роль російського народу.

«… Необхідність підтримки тільки тих співвітчизників, які зберігають загальноросійську культурну ідентичність», по суті, виключає з поняття співвітчизник мільйони черкесів, татар, калмиків та інших народів, чиї республіки поряд з іншими суб'єктами утворюють Російську Федерацію.

В середині березня представники тейпів Інгушетії оголосили бойкот голосуванню на підтримку конституційних поправок і направили відкриті листи Путіну.

Вони відмовляються підтримувати поправки до Конституції, посилаючись на те, що це створює загрозу існуванню республіки.

Поняття тейп має велике значення в структурі громадянського суспільства Республіки Інгушетія, до прикладу Рада тейпу Хулхой, який підтримав бойкот референдуму 22 квітня, об’єднує 47 прізвищ і налічує більше 40 тисяч осіб.

Раніше на початку березня з такою ініціативою виступили представники ще трьох тейпів Гагієвих, Бекових та Оздоєвих.

16 березня до бойкоту приєднався тейп Шаухалових.

В своєму листі до Путіна тейп вказує, що інгушський народ неодноразово отримував «…репресивні міри, неповагу прав та нерівне відношення зі сторони російської влади».

Це відношення виражалось в депортації 1944 року, етнічних чистках в Пригородному районі, у відторгненні території Інгушетії на користь Північної Осетії і в передачі Чеченській республіці значної частини території Сунженського району Інгушетії.

В цих листах поправка щодо «державотворчого народу» називається «абсурдною і небезпечною».

На думку представників тейпів, неприпустимо брати участь в референдумі, коли влада переслідує незгодних з угодою щодо кордону Інгушетії та Чечні і не виконує закон про репресовані народи, яким передбачається повернення інгушів в Пригородний район Північної Осетії.

Демарш інгушів проти змін до Конституції активізував силовиків.

Після появи в інтернеті відкритих листів про бойкот референдуму правоохоронці почали здійснювати тиск на старійшин тейпів.

Готуючись до корінних політичних трансформацій та змін Конституції, Кремль ще з минулого року почав активно посилювати президентську вертикаль та силовий контроль в національних республіках, зокрема в Північно-кавказькому федеральному окрузі (ПКФО), який, враховуючи самоідентичність національних республік та релігійні відмінності, потенційно може збуритися першим.

В січні цього року Володимир Путін підписав указ про призначення колишнього повноважного представника президента РФ в ПКФО Олександра Матовнікова заступником головнокомандувача сухопутними військами РФ.

На посаду повпреда, яку Матовніков займав з червня 2018 року, Путін призначив колишнього генпрокурора Росії Юрія Чайку.

Є думка, що Олександр Матовніков не впорався з поставленим завданням визначення кордонів між Чечнею та Дагестаном, а уточнення кордонів з Інгушетією хоча й завершено, однак принесло серйозні іміджеві втрати для федеральної влади.

Так, безпрецедентними стали протести восени 2018 року в столиці Інгушетії, місті Магасі, і навесні 2019 року проти нерівноцінного поділу адміністративного кордону та обміну територіями з Чечнею в результаті домовленостей між головами республік Рамзаном Кадировим та тодішнім керівником Інгушетії Юнус-Беком Євкуровим.

Наразі тривають кулуарні зустрічі представників Чечні та Дагестану з питання демаркації кордонів.

У січні цього року спікер парламенту Чечні Магомед Даудов говорив про завершення переговорів стосовно кордонів із сусідніми республіками і внесення відомостей про них до державного реєстру, в той час як влада Дагестану не повідомляла про завершення роботи з демаркації кордонів.

Відповідно, чеченська сторона в односторонньому порядку внесла спірні ділянки до державного реєстру, що створило додаткову напругу між республіками.

Ще на початку 2019 року Рамзан Кадиров повідомляв, що уточнення кордонів Чечні з сусідніми регіонами є дорученням Кремля.

В Єдиний держреєстр були внесені дані лише про два з 27 кордонів між регіонами ПКФО - кордон Карачаєво-Черкесії з Краснодарським краєм та кордон Чечні з Північною Осетією, а регіональній владі було поставлено завдання затвердити кордони до 2021 року.

Глави Чечні і Інгушетії - Рамзан Кадиров і Юнус Бек-Євкуров після підписання угоди про кордон.

Кремлю перегляд адміністративних кордонів між республіками ймовірно потрібен для загострення ворожнечі через питання землі, аби унеможливити непідконтрольне Москві об’єднання місцевих еліт під час майбутніх політичних трансформацій.

Тому, є підстави вважати, що інцидент з кордонами є навмисно спровокованим за вказівкою федеральної влади.

Ані Рамзан Кадиров, ані голова Дагестану Владімір Васильєв, ані голова Інгушетії Махмуд-Алі Каліматов, які відіграють роль кремлівських наглядачів за збереженням вдаваної стабільності, не є самостійними, і ніколи б не ініціювали таку провокацію з власної ініціативи.

Зміцнення структур президентської вертикалі відбувається також із застосуванням економічних заходів.

У минулому році, 13 лютого 2019 року, уряд РФ затвердив «Стратегию пространственного развития Российской Федерации на период до 2025 года», де закріплена концепція створення 12 макрорегіонів на найближчі п’ять років.

Вони відповідають економічному районуванню Росії.

Ця стратегія – вкрай недосконалий документ, але вона може бути першим кроком до дефедералізації Росії, послаблення суб’єктів федерації з політичної точки зору і, як наслідок, переформатування адміністративних кордонів за проектом економічного та географічного укрупнення регіонів.

Це дозволить вирішити проблему національних республік.

Відповідно до путінського бачення, багато проблем Північного Кавказу зводяться до етнічної винятковості, яка є похідною існування кожної етнічної групи у своїх замкнених межах.

На Кавказі йде штучне створення керованих зон нестабільності, для того, щоб в час політичних турбулентностей, кавказькі республіки не змогли об’єднатися, а в разі підйому національних рухів були передумови для введення надзвичайного стану чи-то оформлення єдиного органу управління республіками.

Поправки до Конституції РФ продовжують політику ліквідації республік, позбавляють їх права на самовизначення, збереження національної культури і мови.

За рахунок провокацій з адміністративними кордонами йде виявлення активної частини населення, здатної потенційно виступити проти майбутніх змін до Конституції.

Інциденти пов’язані із провокаціями на кордонах між республіками можуть бути використані Кремлем для підготовки суспільної думки до того, що «республіки не здатні вирішити свої проблеми».

Гіпотетично федеральна влада може розіграти сценарій з анулювання кордонів національних республік ПКФО і створення єдиного федерального суб’єкта – наприклад, аналога Горської республіки 1919 року, який би міг увійти до майбутньої квазіфедеративної Росії, «правонаступниці СРСР».

Експерти-міжнародники, які спеціалізуються на проблемах Кавказу, одностайні в думці: внесення до Конституції поняття «державотворчого народу» є кроком до перетворення Росії в унітарну державу і ставить під питання принцип федералізму.

В такий спосіб Путіну вдасться закласти підґрунтя для приєднання до цього неоімперського конгломерату Білорусі та України.

Поправка про включення до Конституції поняття про «державотворчий народ» відкриває скриньку Пандори.

Вона створює ризик введення такого статусу для інших регіонів Росії.

Керівник громадської організації «Аух» Ханмаша Султанбієв в інтерв’ю для інтернет-видання «Кавказский узел» зазначає: «В Дагестані, до прикладу, 30 народів.

Хто з них має стати державотворчим? Тут і в інших регіонах на цей статус будуть претендувати ті народи, чия чисельність більша».

Також поправка в Конституцію про державотворчий народ вкладається в логіку, нав’язану раніше Кремлем про вивчення рідних мов як факультативних.

Поправки до Конституції на фоні протистояння Росії з Туреччиною в Сирії стимулюють перетворення тюрків півдня Росії на потенційних союзників Туреччини.

Тюркські народи Росії сповідують іслам і налічують приблизно 10% населення РФ (близько 13 млн), проживають зокрема на Північному Кавказі та Поволжі, де вони ідентифікують себе росіянами, однак в більшості своїй зберігають національну і релігійну ідентичність – тобто відчувають єдність з тюркським світом та Туреччиною.

У Карачаєво-Черкесії на частку тюрків припадає 42% населення, в Дагестані тюрків (кумики, азербайджанці, ногайці) майже 20%, в Кабардино-Балкарії (балкарці) – 13%.

З прийняттям шовіністичних правок до Конституції ідея Турану – спільної батьківщини тюркських народів, може отримати друге дихання.

Оксана Іщук, керівник програм з міжнародної інформації та стратегічних комунікацій Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».

Кадиров замахнувся на весь російський Кавказ?.