У підмосковному Орєхово-Зуєво в одному з житлових будинків стався вибух газу, внаслідок чого обвалився під᾽їзд і загинули троє мешканців.
Новину поширило іноземне агентство «Медуза», а підхопили, за моїми підрахунками, близько двох десятків українських сайтів.
Ні, не так: зареєстрованих в Україні сайтів, так точніше.
А як в Уганді чи Шрі-Ланці, панове? Ніщо не обвалилося? Чи будемо й далі хворобливо зосереджуватися на Росії?.
Інший приклад.
Кілька днів тому помер російський письменник Юрій Бондарєв.
Ну, а нам що до того? Ну, добре, «Інтер» оплакав «чудового письменника-фронтовика», а інші? А коли вже хочете згадати, то згадайте підписаний ним разом з групою радянських письменників лист до редакції газети «Правда» від 31 серпня 1973 року в зв᾽язку з «антирадянськими діями та виступами О.І.Солженіцина та А.
Згадайте різке засудження Юрієм Бондарєвим критики радянського минулого в його виступі на ХІХ всесоюзній партійній конференції 29 червня 1988.
Згадайте нарешті, що підпис Бондарєва стоїть першим під датованим 6 березня 2014 року зверненням Спілки письменників Росії до Федеральних зборів і президента Путіна з підтримкою дій РФ щодо Криму.
То чи варто було поминати Бондарєва в Україні? «Про мертвих добре або нічого», – казали стародавні римляни.
То краще б промовчати.
Таких прикладів практично щодня безліч, а от висновок з них можна зробити один: на двадцять дев᾽ятому році державної Незалежності Україна залишається залежною ментально.
Ми і далі залишаємося читачами книжок, глядачами фільмів, споживачами та ретрансляторами новин колишньої метрополії.
Під час Революції Гідності на київському Майдані мені дістався папірець з переліком фірм, пов᾽язаних з партією регіонів.
Папірець містив заклик не купувати нічого у тих фірм.
Згодом, після агресії Росії, з᾽явилися списки фірм російських і пов᾽язаних з російським капіталом.
Адекватні громадяни почали їх бойкотувати.
Я припинив користуватися російським кремом для гоління, замінив фільтр «Бар᾽єр» на естонський «Аквафор» і відмовився від послуг «національного» оператора мобільного зв᾽язку, повністю контрольованого московським капіталом.
Але це просто.
Значно складніше перелаштувати свідомість.
Її перелаштовує саме життя, коли на твою землю вдираються окупанти з донедавна «братньої» в головах переважної більшості населення країни.
Задача «русского міра» не збереження мови Пушкіна, а утримання нас із вами у сфері впливу цієї мови.
Бо російська мова для Кремля має не філологічне, а геополітичне значення.
Вона є інструментом психологічної війни за наші з вами душі.
З її допомогою поширюються фейки і напівправда, які згодом підхоплюються не надто розбірливими ЗМІ.
Фільтруймо базар, панове!.