"Люди занадто довіряли обіцянкам Москви. Зрозуміли їхню підступність, коли вже було пізно"

Слобідським козакам влада дозволяла самогоноваріння1645 року над річкою Торець заснували форпост, який вважають початком міста Слов'янська на Донеччині.

Що це була за територія?– У XVII столітті на теренах сучасного Слов'янська були солончаки – місця виходу солі на поверхню землі.

Ґрунт навколо них непридатний для землеробства.

На відстані 2–3 кілометрів навколо був степ.

Далі на південь починалися байраки та балки, на північ і північний схід, до річки Сіверський Донець, – ліси.

Це була Слобожанщина – малозаселена територія.

Переселенці з українських земель і Московщини засновували на ній слободи – які й дали назву регіону.

Тут сходилися володіння залежного від московського царя білгородського воєводи – з півночі, донських козаків – зі сходу, татар – із півдня, та запорожців – із заходу.

З Білгорода приїжджали дяки – дрібні чиновники.

Оголошували про заснування поселень для захисту від татар.

Працювали на них переважно черкаси – українці із земель, що належали Речі Посполитій.

Приходили в теплу пору року, переважно з Полтавщини.

Будували або займалися промислами.

Найбільше – на добуванні солі.

Ще ловили рибу по річках, полювали й заготовляли ліс.

Перша згадка про таких робітників датується 1625 роком.

Вони прибували на возах, із яких робили табір.

На зиму роз'їжджалися по домівках.

Спочатку були лише чоловіки, але з другої половини XVII століття з'являються й жінки.

Займалися господарством, пізніше почали розводити овець і виготовляти речі з вовни.Іще тут проходили торговельні та посольські шляхи, в основному – з Москви до Криму.

Люди селилися біля них, щоб торгувати або грабувати.

Викрадали подорожніх і продавали на невільницьких ринках у Криму.

Для захисту вздовж шляхів почали селити слобідських козаків.

Часто їх набирали з тих же розбійників.

Для таких охоронців 1645-го й побудували острог – ділянку, огороджену частоколом.

Наступного року татари зруйнували його.

Але люди продовжували приходити для соляного промислу.

Ні напади татар, ні суворі умови життя не лякали охочих отримати відносно швидкий і хороший прибуток.

Як тоді добували сіль?– У землі викопували великі ями-печі.

Над ними встановлювали металеві аркуші із загнутими краями – "сковороди".

Вони були різної форми, але здебільшого прямокутні – 6 на 4 метри.

В ямі розпалювали вогнище, а на "сковороду" наливали ропу.

Її набирали з озер на солончаках.

Пізніше почали робити свердловини і набирати з них концентрованіший розчин.

Вода випаровувалася, сіль залишалася.

Її зішкрябували та зсипали в конусоподібні бочки.

Ставили вужчою стороною донизу.

Процес випарювання тривав 6–12 годин, залежно від майстерності солевара.

Потрібно було стежити за температурою, щоб вода не закипіла й не розбризкувалася.

У документах згадується прізвище вправного промисловця Малишенка, який будував великі солеварні.Дрова заготовляли у лісах – за 3–5 кілометрів.

Їздили по них 100–150 озброєних чоловіків.

Щоб відбивати напади татар.

Коли люди почали переселятися на постійне проживання?– Стримувало переселенців протистояння між українцями й московитами з Воронежа, Єльця та Валуйків.

Цей конфлікт тягнувся ще з часів польсько-московських воєн 1609–1618 років, коли козаки доходили до Москви.

Українці сприймали московитів як ворожу сторону.

Тому пограбувати або взяти в полон для перепродажу татарам не було чимось ганебним.

У московських документах згадуються черкаси з Полтави, Хорола, Веприка, які нападали на їхні містечка.

Багато переселенців прибули після Берестецької битви 1651-го, що завершилася поразкою гетьмана Богдана Хмельницького від поляків.

Люди боялися повернення магнатів.

Відчули волю за кілька років війни й повертатись у залежність не хотіли.

На Слобожанщині сподівалися отримати свободу.

Після укладання союзного договору між Богданом Хмельницьким із московським царем Олексієм Михайловичем 1654-го українці заселяють Слобожанщину сміливіше.

Розбудовують Харків і Суми, що стають полковими центрами.

Раніше на цих землях вони займалися військовим промислом проти московитів.

Тепер їм до­зволяють створювати слободи з козацькими звичаями.

Московський цар зрадив Богдана Хмельницького.

Як це позначилося на житті слобожанців?– Москва поступово перебирала контроль над Слобожанщиною.

Цар обіцяв, що сприятиме слободам в обмін на захист південних кордонів від татар і турків.

Спочатку просив допомогти якісь дрібні укріплення побудувати.

Потім почали приходити накази, що їх потрібно було обов'язково виконувати.

З кожним роком вони ставали все важчими.

Далі пішли ультиматуми: якщо хочете жити на цій землі – виконуйте військові обов'язки, не хочете – йдіть.

Люди були занадто довірливі до обіцянок Москви.

Зрозуміли їхню підступність, коли вже було пізно.

Мусили будувати укріплення під дулами рушниць.

Знаючи про невдоволення слобожанців, їх залучав на свій бік гетьман Війська Запорозького Іван Брюховецький.

Його влада поширювалася на Лівобережну Україну.

Діяв спочатку в союзі з Москвою, але після підписання царем Андрусівського договору з поляками розірвав із ним відносини.

Почав надсилати "прелестные письма" в Тор.

Обіцяв гроші та свободу.

Шукав тут соратників і кошовий Запорозької Січі Іван Сірко під час протистояння Московії.

Люди переходили на його бік, тому що були незадоволені збільшенням обов'язків.Із Білгорода приходили каральні загони й повертали під свій вплив слободи.

Вішали ініціаторів і забирали "сковороди" для варіння солі.

Є згадка про приїзд осадчого чиновника до Харкова для організації будівництва фортеці.

Коли черкаси почули його наказ – просто розійшлися.

Як закладали Тор, проігнорувати накази вже не могли.

Фортецю збудували влітку 1676-го на місці острогу.

Що відомо про фортецю Тор?– Колись тут жили племена торків.

Після них залишилася назва річки Торець.

Припускають, від неї походить і назва Тор.

Це був огороджений частоколом квадрат зі сторонами по 400–450 метрів.

На кутках поставили вежі.

Заїхати можна було через дві з них, потім – через одну.

Усередині ніхто не жив.

Тут люди могли зібратися під час нападу.

На території був приказний будинок, арсенал і льох для пороху.

Навколо фортеці організували систему оповіщення.

Коли розвідка бачила наближення ворогів – запалювали маяки.

Люди збігалися за укріплення.

Жили навколо фортеці у напівземлянках і землянках.

Із часом обзаводилися майстернями й кузнями, була пивоварня.

Фортеця належала до Ізюмського слобідського полку, що підпорядковувався Білгороду.

Коменданти призначалися звідти і були московитами.

Проти першого керівника Маслова підняли бунт.

Він утік із Тора.

Прийшли війська, які схопили лідерів виступу.

Від них добивалися згоди коритися Маслову.

Коли люди погодилися і заспокоїлися, арештованих стратили.

Так бувало не раз.

Неподалік від Слов'янська міститься Святогірська лавра.

Який вона мала вплив на життя солеварів і козаків? Які ще поселення розвивалися біля Тора?– Святогірський монастир заклали монахи у крейдяних скелях, видовбували в них печери.

За однією з версій, прийшли сюди після руйнування татарами Києво-Печерського монастиря 1482-го.

У XVII столітті Святогірська обитель була добре відома.

Виконувала роль прикордонного пункту.

З Білгорода доставляли продукти, порох і свинець.

Монахи зберігали припаси для козаків.

У монастирі ховалися люди під час татарських набігів.

Бувало, зимували ті, хто приходив на промисли.

За це допомагали ченцям.

Найближча велика фортеця до Тора – Маяки – тепер однойменне село Слов'янського району.

Її засновано у 1660-х на березі Сіверського Донця.

Між ними 15 кілометрів.

Добуту біля Тора сіль доставляли в Маяки – там було більше місця й сильніший гарнізон.

Трохи далі стояли фортеці Ямпіль, Чугуїв та Царьов Борисов – знищене містечко неподалік сучасного селища Оскіл на Харківщині.Як складалися відносини жителів Тора з татарами й донськими козаками?– Протягом XVII століття татари могли мало не щомісяця нападати на слободи.

Спалювали табори, а людей брали в полон.

Продавали в Криму.

Постійні напади були однією з причин, чому жителі Тора не займалися ні землеробством, ні тваринництвом.

Кілька разів татари спалювали фортецю.

На початку XVIII століття в цих краях зменшилася концентрація солі в ропі і стало бракувати дров, бо вирубали найближчі ліси.

Тоді торські козаки знайшли кращі родовища південніше – на місці сучасного Бахмута.

Але ці землі впритул прилягали до володінь Війська Донського.

Коли тамтешні люди дізналися про це, теж стали добувати сіль.

Між слобожанами і донцями почалися конфлікти.

Через них російський цар Петро I забрав великі солеварні в державну власність.1707-го розгорілося повстання під керівництвом Кіндрата Булавіна.

Він родом зі Слобожанщини, очолював Бахмутський донський козачий полк.

Його підтримали запорожці.

Спалили солеварні в Бахмуті.

Пішли до Тора й Маяків із закликом до повстання.

Але торці відмовилися.

Царські війська за їхньою допомогою розбили козаків у місцевості Крива Лука – біля теперішнього Слов'янська, спалили Бахмут.

Російська імператриця Катерина ІІ ліквідувала слобідські козацькі полки 1765 року.

Як змінилося життя Тора?– Фортеця стала гарнізонним містечком.

Там перебували й гусари, й пікінерські полки.

Захисний частокіл став непотрібним.

Тому форпост переобладнали на ратушу з плацом.

Мирне населення далі займалося солеварінням, взялося за сільське господарство та скотарство.

Почали засновувати торські дачі – хутори за 10–15 кілометрів на захід від фортеці.

Деякі з них з'являлися навіть біля сучасного Краматорська.

Там ставили водяні млини, засівали поля – бо земля була родючіша.

У XIX столітті популярними стали шкуродерні, засновані поблизу Слов'янська.

Сюди зганяли худобу з усієї Слобожанщини.

Забивали, засолювали м'ясо та відправляли в різні міста.

Це давало хороші прибутки.

Слобідські козаки могли займатися винокурінням і самогоноварінням офіційно.

Іншим забороняли.

Це була монополія держави.

В обмін на цей дозвіл мали служити і раз на рік виконувати державне замовлення з виробництва горілки за зниженими цінами.

Вони не були проти, бо на час варіння звільнялися від інших робіт.

Якось старшина Степан Адамов з Ізюмського полку відмовився йти на переговори із запорожцями, бо саме варив горілку для казни.1784-го Тор перейменували на Слов'янськ.

Чому така назва – невідомо.

Є версія, що її запропонував князь Григорій Потьомкін, який привласнив собі землі довкола Святогірського монастиря.

Кілька років тому проводили розкопки Торської фортеці.

Що вдалося знайти?– Розкопали нежитлову будівлю, схожу на їдальню.

Вона згоріла або завалилася, бо її покинули, нічого не забравши.

Археологи виявили там багато глиняного посуду й дерев'яних ложок.

Вони почорнілі, але добре збережені, ніби недавно вирізані.

Знайшли великий глиняний горщик для варіння борщу і купу яєць.

Люльок багато, цілих і битих.

Точних карт із фортецею не було, археологи орієнтувалися по місцевості.

Визначили її місцезнаходження біля Воскресенської церкви – однієї з найстаріших в області.

Там пустир, промзона, будівельні магазини та городи.

Копаючи картоплю, люди знаходять монети, фрагменти кераміки, люльки та прикраси.

Міський голова має намір реконструювати фортецю.

Почав збирати на це гроші.

Вирішив зробити її в парку поряд із місцем розкопок.3900 людей жили в містечку Тор 1773-го.

Третина варили сіль, решта – обробляли землю, розводили бджіл, рибалили й займалися ремеслами400 чоловіків належали до загону Івана Лисого з Полтави, який приходив виварювати сіль біля фортеці Тор улітку 1653-го.

Працювали по два-три тижні, а тоді із добутою сіллю поверталися додому.