«Перемога Пальчевського»: опозиція для тих, кому обридли, і «нові», і «старі»
«Перемога Пальчевського»: опозиція для тих, кому обридли, і «нові», і «старі»

«Перемога Пальчевського»: опозиція для тих, кому обридли, і «нові», і «старі»

Нові пропозиції у політиці

Як політолог скажу: Пальчевський обрав гарний час і гарну ситуацію. Виборці уже порозчарувалися в «Слузі народу». Виборці давно не вірять старим політикам. І тут у очікування на дієву силу входить Андрій Пальчевський, якого бачили на Майдані, і якого поважає південно-східний електорат. Для партій, що замінили політичну дискусію мовним і релігійним питанням поява Пальчевського – біда. Про це пише політолог Петро Олещук для видання korrespondent.

Презентація партії Пальчевського – це відповідь на політичні тенденції, які останнім часом спостерігаються в українській політиці. Зокрема, оприлюднивши відповідне звернення на власній сторінці у мережі Фейсбук, та оголосивши своєю метою «боротьбу з бідністю та покращення життя» українців.

У появі нової політичної сили цікавим є те, що вона співпала у часі із формуванням нової політичної реальності, яку все відвертіше демонструють опитування громадської думки. Якщо взяти за основу останню соціологію як КМІС, так і «Центру Разумкова», то вони показують одну безумовну тенденцію: падіння довіри до правлячої партії «Слуга народу» та президента В. Зеленського не супроводжується вагомими коливаннями рейтингів представників інших політичних сил, що свідчить про певну кризу на «політичному ринку» сучасної України.

Падіння рейтингів влади зрозуміти та пояснити не важко. Великі очікування, серйозні соціальні проблеми у суспільстві, скандали – все це не могло додавати популярності. Як і загальна соціально-економічна криза у купі з пандемією. Однак це жодним чином не позначилося на вагомому зростанні рейтингів чинних парламентських опозиціонерів. Приміром, підвищення підтримки екс-президента П. Порошенка на кілька відсотків цілком може бути пояснене електоральним падінням партії «Голос». Порошенко просто «перетягнув» до себе голоси Вакарчука, і на цьому зупинив свої зростання. Не зважаючи на те, що вся медіа-імперія Порошенка працює на нього та на критику Зеленського, помітних результатів це не приносить. Власне, у всіх інших опозиціонерів з парламенту, які теж, по суті, представляють «минулу владу» (точніше, хтось позаминулу, а хтось – поза-позаминулу) спостерігається виразна «криза жанру».

І все це зрозуміло. Як би не змінювалося ставлення виборців до Зеленського та його партії, чого вони точно не хочуть – це повернення «колишніх». Вибори 2019 року не даремно називають «електоральною революцією», адже саме тоді більша частина виборців рішуче порвало з політичним минулому, обравши політиків без будь-якого досвіду. І щоби зараз хто не казав, це не було ніяким «психозом». Ні, це був свідомий вбір, і свідоме «ні» усій тій системі, яка формувалася за десятиліття незалежності.

Якщо виключити «персональні фан-клуби» Порошенка, Тимошенко та інших, громадяни просто не хочуть повертатися у минуле. Які б проблеми не висувало сьогодення. І опитування громадської думки це демонструють. Навіть ті, хто більше не готовий декларувати підтримку Зеленському, не йдуть до його основних опонентів. Вони йдуть начебто «у нікуди». Але це теж омана. Люди, які не підтримують Зеленського, але не підтримують і опозиціонерів з минулої влади, нікуди насправді не ділися, і не дінуться. Більшість з них активно будуть брати участь у політичному житті. Просто вони взяли паузу, час на розмисли. І вони обов’язково визначаться.

Саме за цей електорат і розгорнеться зараз найбільш заповзята політична боротьба. І, очевидно, «Перемога Пальчевського» теж буде на нього претендувати. Принаймні, базис у їх лідера – наявний. Цікаво, що сам Пальчевський підтримував на минулих виборах президента В. Зеленського, тож тепер цілком може формулювати та виражати запити з точки зору людей, які підтримали чинного Главу держави рік тому. А це вже дещо інший формат та рівень критики. Бо поки що критика влади теж уособлюється «порохоботами» та іншими «ботами», що не спроможні генерувати нічого оригінального, а лише повторюють тези річної давнини.

Проблеми зміни усього, радикальних реформ та оновлення нікуди не поділися, але тепер вимоги цього всього формулюватимуться все жорсткіше з боку суспільства. Хто би там чого не очікував, ніхто не повернеться у «шоколадні політичні обійми» та не кинеться підтримувати «старих». Ні, ми бачимо формування нової політичної реальності, нових політичних пропозицій як відповідь на принципово інші запити. Нова політична реальність оформлюється на наших очах.

Источник материала
Поделиться сюжетом