У селі Великі Крушлинці Вінницького району випадково відкопали скляну пляшку із просом.
Зерно пролежало у землі 80 років.
Про це повідомляє Gazeta.
ua, пише agronews.
Пляшку закопав під деревом Семен Побережняк, а відкопав його правнук Роман Сорока у листопаді 2012 року.
“В кінці городу пеньок осики мішав оранці.
Почав його викорчовувати.
Вдарив сокирою по кореню.
Земля розпушилася і я побачив дно пляшки, – розповідав Роман Сорока.
– Через скло помітив зерна проса.
Таке чисте, ніби його щойно насипали.
Зерна почорніли тільки в горловині.
Дід мабуть щільно наштовхав його в пляшку.
У той час мама стояла біля мене.
Кажу: “Дивіться, знайшов золото!” А мама відказала, що ці зернятка колись були дорожчі за золото.
Цим зерном можна було б половину городу засіяти”.
Чоловік сховав ту пляшку в кінці свого городу під коренем осики, коли у селян 1932-го року масово забирали усе зерно з обійстя.
За час поки дерево росло, пляшка ввійшла в стовбур дерева.
“Навесні чоловік хотів посіяти це просо, щоб врятувати сім’ю від голоду.
Та не зміг знайти зерно з-поміж інших дерев.
Забув, куди сховав.
До кінця віку жалкував.
що не зробив мітки на дереві.
Не пробачив собі, що тоді від голоду у нього померла донька Юстина і її троє дітей – дві дівчинки і хлопчик.
Усі спухли з голоду”, – говорить завідувач науково-дослідницького відділу новітньої історії Вінницького обласного краєзнавчого музею Лариса Семенко.
Пляшку з просом спочатку передали місцевому краєзнавцю Миколі Гаврилюку.
1 квітня 2014 року його донька Ірина передали цей експонат до Вінницького краєзнавчого музею.
Її хотіли забрати в столичний музей Голодомору.
“Зерна почорніли лише в горловині.
Десь з чайну ложку зерна мусили викинути.
Решту проса висипали на тканину і місяць сушили, – каже Лариса Семенко.
– Спеціальним препаратом його покропили, щоб ніщо його не їло.
Ще раз висушили і засипали назад у пляшку та закрили новим гумовим корком.
Старий корок зберігають у фонді.
Але він розсипався.
Ніби як випрів”.