У 1990-ті група підтримки Шумахера мандрувала Європою

Наживо дивитися автоперегони "Формули-1" незручноАвтоперегони "Формули-1" прийшли до нас чверть століття тому разом із супутниковим і кабельним телебаченням. Доти про ці змагання можна було лише читати та слухати. Або розглядати фото із закордонних журналів. Пригадую, як вразила світлина з обгорілим обличчям австрійського гонщика Нікі Лауди, яку я знайшов у 1980-х у чехословацькому журналі "Стадіон".Коли ж це можна було дивитися по телевізору, прихильниками "Формули-1" стали всі, хто хоч трохи цікавився спортом чи автомобілями. Це видовище справляло враження, а прізвища пілотів звучали, мов імена олімпійських богів. Їм у нас почали давати прізвиська. Зауважити поміж іншим про цікавий обгін, який зробив Фізік минулої неділі на Манікюрі, означало здаватися приналежним до ордену знавців. Фізіком називали забутого нині італійського гонщика Фізікелла, а Манікюром – трасу поблизу французького містечка Маньї-Кур.Саме тоді зароджувався всесвітній культ Міхаеля Шумахера, з якого вправні маркетологи почали ліпити короля автоперегонів. Мені довелося побачити це на власні очі на перегонах "Формули-1". Було це в серпні 1997 року на Гранпрі Угорщини за 20 кілометрів від Будапешта.Ще з п'ятниці довкола траси збиралися вболівальники з усієї Європи – затор з автомобілів із німецькими, австрійськими, італійськими номерами тягнувся від околиць стадіону до автостради, яка була повністю паралізована. Люди прибували та прибували. Ставили машини посеред поля, з якого передбач­ливі власники щойно зібрали врожай, а тепер збирали з гостей по десять німецьких марок за добу. Наметове містечко розтягнулося на кілька кілометрів. Повсюди майоріли червоні прапори італійської команди Ferrari, за яку виступав Шумахер. Стадіон теж був червоний – від реклами сигарет Marlboro. Європа тоді лише починала боротьбу з рекламою тютюну й алкоголю.Ціну на квитки вказували в угорських форинтах, і я попервах подумав, що переплутав кількість нулів. А ні – ціна починалася від 100 доларів. Були, щоправда, квитки без місць за 20. Та, аби хоч щось за такі гроші побачити, слід було зайняти місце на сирій після дощу землі з шостої ранку. Заощадливі німці закопували принесені стільці, встановлювали на телескопічних щоглах прапори Ferrari та діставали із сумок куплені заздалегідь у супермаркеті сосиски та пиво. Вони знали, що робили, – ціни в буфетах шокували! Так само ігнорували й розгорнуті платні туалети, по-дитячому поливаючи кущі, відійшовши за кілька метрів.Видовище розчарувало – розібрати щось серед машин, які пролітали повз нас на швидкості під 200 кілометрів на годину, неможливо. Слід було дивитися на великий теле­екран, що стояв за 200 метрів, і зрозуміти щось – за реакцією публіки. І так 2 години перегонів, просидівши перед цим голодними пів дня на сонці.Згодом я збагнув, що тисячі людей їхали на змагання "Формули-1" не для того, щоб побачити, як два десятки машин їдуть коло за колом із шаленим ревінням, від якого закладає вуха. У німців для цього були спеціальні вушні затички. Для тисяч мешканців наметового містечка навколо автодрому важлива була сама пригода – вони всю ніч перед змаганнями співали й танцювали під модну музику. Не забуду групи нетверезих фінів, які майже годину безперервно стрибали, ставши в коло і вигукуючи "Міка Хаккінен!" – знаменитий був фінський автогонщик.Від сусідів по земляній трибуні я дізнався, що так вони мандрують усе літо – з одних перегонів на інші. Чому ні? Виїхавши у п'ятницю по обіді, європейськими автострадами цілком можна дістатися до будь-якого автодрому, хоч у Австрії, хоч у Німеччині, хоч у Франції, хоч в Італії. Змагання завершувалися в неділю вдень. Тож до вечора встигали повернутися додому. Отак і мандрував Європою цей багатотисячний караван із червоними прапорами Ferrari та портретами Шумахера. Чи не щотижня нова поїздка, новий автодром, нове пиво, нові друзі. Здавалося, цьому щастю не буде кінця!Але заборона на рекламу тютюну та алкоголю поступово зробила європейські етапи "Формули-1" збитковими – довелося переносити змагання подалі. Туди, де ходить багато грошей і не діють рекламні та податкові обмеження Євросоюзу. Якщо 1997 року 12 із 17 перегонів відбувалися в Європі, то 2019-го таких було вісім із 21. До Бахрейну чи Малайзії на авто зі своїми пивом та сосисками за кілька годин не заїдеш. Та й Шумахер уже давно не виступає.