Твоє незнання – це чиясь смерть․ Як спортсмен став бойовим медиком і рятує життя побратимів

"Твоє незнання – це чиясь смерть", – каже військовослужбовець Сергій, який до повномасштабної війни був майстром спорту, а тепер рятує життя на фронті. Його історія про загартовування характеру, сміливість у прийнятті нових викликів і невпинне бажання допомагати іншим. Від спортивних арен, де він виборював медалі з дзюдо та самбо, до окопів, де рятував життя побратимів і навчав новобранців. Кожен етап його життя демонструє силу духу, витримку і відданість Україні. Сергій – це приклад того, як людина, сповнена енергії, патріотизму і жаги до вдосконалення, долає виклики не лише у спорті, а й на полі бою.

У розмові для проєкту "Краса в незламності" Сергій розповів про свій шлях, досвід служби й адаптацію до нових життєвих ролей. Також чоловік поділився, що мотивує його працювати навіть після отриманих травм, як суспільство може підтримати тих, хто зараз боронить нашу свободу.

У спорті мене надихало висвітлення питання патріотизму, – Сергій про спортивну кар'єру та початок війни

Сергій навчався на геологічному факультеті у Львівському національному університеті імені Івана Франка та одночасно тренувався і їздив на змагання із дзюдо та самбо. Завдяки наполегливій та сумлінній праці став майстром спорту України.

У спорті мене надихало висвітлення питання патріотизму, а також, щоб наш прапор майорів на міжнародній арені. Надихало бажання бути кращим, отримати ту вершину, яку поставив для себе, та бажання рухатися вперед,
– розповів Сергій.

Після закінчення навчання на геологічному факультеті Сергій вступив у Львівський державний університет фізичної культури. Там покращив свої вміння у спорті та почав тренерську практику. Згодом долучився до команди управління спорту. Повномасштабне вторгнення застало кожного з нас зненацька. Більшість не вірили у те, що почнеться війна.

Як розповідав Сергій: "Ми жили у своїй комфортній бульбашці. Вірили в те, що все буде класно. Наступною бульбашкою став факт, що війна надовго, і кому було комфортно так перебувати, залишились на місці".

24 лютого 2022 року, коли Сергій приїхав на роботу та сконтактував з керівництвом, то разом з командою на певний період відмовився від спорту та долучився до заселення біженців. Тоді вони долучились до формування штабу, створювали таблички та займалися логістикою.

Сергій з побратимом / Фото з особистого архіву військового

"Потім, коли відбувається певний процес, і ти якісно усе виконуєш, доводячи до автоматизму, то усвідомлюєш, що процес відбувається нормально без тебе, і це добре. Значить, ти все правильно зробив", – зазначив Сергій.

Тож згодом чоловік залишив усі справи у Львові та вступив до лав ЗСУ, а саме – у 125 бригаду територіальної оборони.

Першим, що спадає на думку про початок служби, – взагалі повний сюрреалізм. Важко, бо ти звик, що ти вільна людина і тобі не потрібно у деякі моменти працювати від години до години. Але, як показує практика, навіть не військові люди можуть третій рік бути військовими,
– підсумував чоловік.

Твоє незнання – це чиясь смерть, – про посаду бойового медика та найскладніше у службі

Найважче для Сергія у службі – втрати побратимів. До цього неможливо звикнути й, на жаль, це продовжується щодня.

"У побратимів, які вже померли, ти маєш діагностувати причину смерті, повідомити керівництво. У це до останнього не віриться, навколо коїться якийсь сюрреалізм", – поділився захисник.

Сергій не обирав посаду бойового медика, проте так склались обставини.

Розумієш, що саме ти маєш виконувати цю функцію. І тоді починаєш опановувати нові навички, тому що твоє незнання – це чиясь смерть,
– підкреслив чоловік.

Сергій зазначив, що кожен з його побратимів міг бути бойовим медиком, але саме в нього було більше знань про загальні фізичні травми, адже у спорті бували різні ситуації. Усі солдати вивчали мінометні батареї, протитанкову зброю та опановували багато інших потрібних навичок. Сергій зацитував свого полеглого командира роти Мирона Олексійовича: "Тут, на війні, ти мусиш знати все. Бо коли настане час, і потрібно буде замінити снайпера, кожен із нас може стати снайпером. Іншого варіанту не буде".

Сергій з побратимом / Фото з особистого архіву військового

Ти маєш бути фізично витривалим, бо несеш пораненого, тобі вже пораненим не можна ставати, – як спортивна кар'єра допомагає на фронті

За час спортивної кар'єри Сергій отримав багато навичок у медичній сфері, які неабияк допомогли йому на позиціях. Першочергово – це вміння мотати переломи, вправляти вивихи. А також спорт допоміг впоратися з психологічними викликами – загартував емоції та втримав думки в тонусі. Важливі якості для бойового медика – фізична підготовка та витривалість.

На полі бою тобі потрібно буде багато чого і кого нести: медичний портфель, броню, каску, автомат, бойовий комплект, побратима. Ти маєш бути фізично витривалим, бо несеш пораненого, тобі вже пораненим не можна ставати,
– наголосив Сергій.

Зараз Сергія призначили командиром відділення ударних БпЛА. Допрацювати та запустити цей процес в батальйоні, де служить чоловік, було ініціативою його підрозділу. Сергій розповів, що охочі можуть приєднатися до них. Вони одразу проходять тестування, пробують себе у безпілотних системах. Навчання триває 4 – 5 тижнів, все залежить від попередніх навичок. У відділенні вчать літати, саперній справі, а також дають знання в інженерії та розуміння процесів FPV-дронів.

Психологічні проблеми погані в тому, що ми навчились загоювати їх, не помічаючи, – про важливість реабілітації

Ворожий FPV-дрон прилетів на Сергія та його побратимів, коли вони перебували на позиції. Тоді Сергій отримав важку контузію, поранення очної сітківки та травму обличчя.

Потроху повертається зір, проте є проблеми з концентрацією, все таке розмите. І часто зараз є головні болі, які лікують медикаментозно. Також я працюю з нейропсихологом і неврологом,
– поділився захисник.

Вже після завершення медикаментозного лікування Сергій проходитиме реабілітацію, у якій є свої недоліки.

"Через брак людей та кадрів, військовий не проходить нормального відновлення – як психологічно, так і фізично. Не отримавши відповідної реабілітації, військові повертаються в бойову частину, де не існує амбулаторного лікування", – розповів Сергій.

Чоловік також наголосив, що психологічна реабілітація є одним із ключових аспектів повернення у мирне життя.

Там, на війні, ми не розуміємо, настільки це важливо, бо тримаємо себе в тонусі, перебуваємо на адреналіні й не можемо жалітись близьким. А коли приїжджаємо додому, зникає цей адреналін, починається біда. Ці психологічні проблеми в тому й погані, що ми навчилися їх загоювати, не помічаючи,
– підсумував Сергій.

Люди мають зрозуміти, що навіть дрібниці важливі для кращої адаптації військових, які повертаються після поранення. Наприклад, ваша припаркована машина, яка блокує доступ для людей з інвалідністю – це не лише про зручність, а про повагу та підтримку. Щодо матеріального забезпечення для адаптування – це брак пандусів для лікарень, продуктових магазинів, навчальних закладів тощо.

Фронт – це лінія України, де наш піхотинець тримає оборону з автоматом у руках, – чому суспільство не може абстрагуватись від війни

Повномасштабна війна триває майже три роки й за цей час суспільство абстрагувалось. Сергій та його побратими звертають увагу на те, що немає розв'язання питань ротації, демобілізації, заміни: "Якби суспільство було активне, розуміло, що завтра ти стаєш військовослужбовцем і вже не знаєш, скільки часу будеш там, на передовій. Закони все ще не прийняті, війна невідомо скільки ще продовжуватиметься".

Люди не цінують простого задоволення дивитися у чисте небо, не переживаючи, що щось нове буде літати над їхніми головами. Це дуже велика розкіш, що тебе попереджають про обстріл і ти можеш спуститись в укриття.

Часто люди думають, що фронт – це ілюзорне поле, де, як у Середньовіччі, стінка на стінку бігають солдати. Але ні, фронт – це лінія України, де наш піхотинець тримає оборону з автоматом в руках. Там і стримується навала на Україну,
– наголосив Сергій.

Сергій на фронті / Фото з особистого архіву військового

Військовий звернувся до молоді, якій згодом доведеться виконати свій обов'язок перед країною: "Готуватися, вчити медицину, радіотехніку, безпілотні системи, шукати себе. Там ніхто не питає, чи можеш ти, чи не можеш. Якщо ти не вмієш працювати якимось засобом, наш передній край постраждає, відповідно постраждають всі біля тебе. Таким чином твоє незнання підставляє інших."

Також ми не можемо забувати про те, що потреби наших військових не закінчуються. Якщо ми не в армії, то маємо працювати для армії. По-іншому в країні, де йде війна, бути не може. Тож не забуваймо донатити, адже сьогодні ми допомагаємо якомусь підрозділу, а завтра у ньому може служити хтось з наших рідних.

Сергій разом із побратимами відкрив збір на закриття потреб, які виникають у їхньому підрозділі: ремонт автомобілів, генераторі, старлінків, складники до дронів тощо. Кожен охочий може долучитись до збору за посиланням.