У жіночій колонії в Білорусі всім видають однакову форму, розмір вибрати не можна – а його й немає. У вільний час носити можна те, що передали близькі, якщо речі пропустить адміністрація. Тільки чорне. У формі холодно, але переодягнутися в штани не можна – тільки вдягнути їх під спідницю.
Який саме формений “лук” потрібно вдягнути на роботу, щоранку оголошує адміністрація, самим вибрати не можна. Колишні політв’язні розповіли виданню “Медіазона” про “моду” у колонії та дивні заборони.
Рожева сукня, блакитні шльопанці та зелений піджак
Одразу після етапу в колонію речі засуджених оглядають: частину дозволяють забрати із собою в загін, а решту відправляють на склад.
– З мене зняли весь одяг, бо я була в кольорових штанях і сорочці, а це не можна в колонії. Я залишилася в чорній майці і в чорних легінсах, – розповідає засуджена за грубе порушення порядку Оля.
Після обшуку ув’язнені приходять у приміщення, де зберігається формений одяг. Усе відбувається дуже швидко – часу на те, щоб щось приміряти і вибрати розмір, немає.
– Тебе запитують: “Ось цей розмір підійде? Ну ось, бери”. Просто видають, ти розписуєшся, одягаєш усе одразу на себе, каже Оля.
Одяг, який у колонії видають жінкам-ув’язненим
- рожеву сукню в квіточку
- таку ж косинку,
- сорочку з коротким або довгим рукавом (вибрати не можна – тут як пощастить),
- зелені жакет
- і спідницю-олівець,
- синю тілогрійку,
- шапку,
- нижню білизну,
- панталони, схожі на шорти,
- нічну сорочку,
- рейтузи,
- колготки і шкарпетки (перераховане після шапки – за бажанням).
Із взуття – чорні напівчеревики без хутра, чорні туфлі та сланці (чорні або блакитні).
– Рожева сукня, блакитні шльопанці та зелений піджак – дуже гарно, – іронізує Аліна, засуджена за образу Лукашенка.
Ув’язнені не можуть зібрати собі “лук” самі – усі мають бути одягнені однаково. Щоранку під час підйому адиністрація оголошує один із чотирьох варіантів одягу, який потрібно вдягнути сьогодні.
Малюнок політв’язня Олі
– Пам’ятаю перший день, коли я одягла форму, і як жахливо почувалася. Це була рожева сукня. Там жахливий виріз на грудях трикутної форми. Я взагалі не розумію, навіщо він потрібен. Жахливі кишені, жахливі зав’язочки ззаду. Відчуваєш себе повним гівном. І ще цей колір, типу ти дівчинка і маєш бути в рожевій сукні, – розповідає Оля.
Розмірів не існує, черевики як з картону
– Уся форма жахливо незручна, вона невідомо якого розміру. Мені ще пощастило, а якщо дівчинка метр п’ятдесят – вона в тілогрійці потопала. Тілогрійка була широченна, вітром задуває. Ми придумували якось підв’язати, щоб хоч до тіла було, – каже Аліна.
Про проблеми з маленькими розмірами форми розповідають й інші співрозмовниці “Медіазони”. Усі вони переймалися ще одним питанням: чому в комплекті немає штанів? Свої штани можна вдягнути в холодну погоду, але зверху завжди мають бути спідниця або сукня.
Формений одяг сковує рухи. У костюмі важко чергувати по загону: мити підлогу, прибирати сніг на вулиці, носити мішки з картоплею. Часто спідницю-олівець підвертають “прямо до попи”, щоб можна було вільно переставляти ноги, розповідає колишня політв’язень Маша Каленик.
– Миєш підлогу навпочіпки, навкарачки, і просто не можеш зробити крок. Зняти спідницю, щоб забратися, ти не можеш, тому що якщо ти щось змінюєш у своїй формі, і приходить співробітник, то це рапорт. Це супержахливо, ти фізично відчуваєш ув’язнення начебто. Я ненавиджу, коротше, цю форму дурнувату, цей піджак, цю спідницю, ось це все, – каже Оля.
Форма швидко вкривається кошлатанням і рветься. Тканина спідниці майже не тягнеться, а колготки, навпаки, розтягуються занадто сильно. Вони мають бути теплими, але через дрібну сіточку в них просвічуються ноги – не зігрієшся.
Напівчеревики, які пропонується носити восени, навесні й узимку – тонкі, без хутра і промокають наскрізь.
– Типу лижних черевиків, таких найдешевших. Вони картонні, просто папір пофарбований. Дуже боляче в них ходити, натирають страшенно. У них жахливо холодно, слизько, це неможливо носити, – описує взуття Аліна.
Якщо ходити тільки в тому, що видає колонія, взимку буде дуже холодно. Комплект одягу не передбачає теплих речей, шарфа та рукавичок. Ще в наборі бракує термобілизни, теплого халата, дощовика та гумових чобіт, вважають співрозмовниці “Медіазони”.
– Коли йде злива, ніхто не подивиться, що не у всіх є дощовики. Усі підуть на шикування. Тільки один раз ми пізніше вийшли на роботу, бо була буря конкретна з громом і блискавками. А так ти будеш стояти під цією зливою і мокнути. А тілогрійка як ватник, дуже швидко намокає і довго сохне, – пояснює засуджена за грубе порушення порядку Наталья.
Вона додає, що деякі засуджені робили дощовики з пакетів, у яких привозять матеріали на швейну фабрику. Але саморобні дощовики забирали через невідповідність встановленому зразку. “Стій, мокни, але не використовуй пакет. Досить жорстоко це”, – каже Наталя.
Важливий момент – дощовик можна вдягнути, тільки якщо адміністрація вирішить, що дощ досить сильний. Це стосується і гумових чобіт – по гучномовцю мають оголосити, що можна взути взуття для вологої погоди, розповідає Оля. У колонії вона провела близько року, за цей час таке оголошення робили 4-5 разів.
Ілюстрація: Леон Анін / Медіазона
“Чому все таке сумне?” Заборони
Необхідний одяг ув’язненим надсилають родичі. До нього висувається низка вимог, які не завжди можна логічно пояснити. Одна з головних умов – одяг (крім спідньої білизни та піжами) має бути чорним.
– Чому все таке сумне? Не знаю. Це можливо для когось новий етап, хтось чогось навчиться, перегляне своє життя. Навіщо ховати людину? – задається питанням Наталя.
Термобілизну передавати не можна, але перевіряльник може пропустити її, якщо не відрізнить від звичайної майки з довгим рукавом і легінсів, кажуть героїні. Піжаму можна передати тільки в комплекті.
– Не хотіли піжаму пропускати, доводили, що це не один комплект, бо вони різних кольорів. Низ чорний, картатий, а верх – сірий. Пропустили тільки тому, що підкладка була з однаковим орнаментом, – розповідає Маша Каленик.
Їй відмовилися передати уггі, які прислали батьки. Взуття теж проходить жорсткий відбір: босоніжки мають бути із закритим носом і п’ятою, а черевики – чорного кольору, зі штучної або натуральної шкіри, з певною висотою платформи, без прикрас і написів.
– Військове взуття дуже добре підходить за цим зразком, але його не пропускають, тому що у військовому ходять співробітники, – каже Маша.
Рідні ув’язнених розповідають одне одному, де можна купити відповідне взуття, коли таке вдається знайти.
Речі не можна зберігати в шафі та віддати іншому. Тому їх крадуть
Домашній одяг можна носити тільки в особистий час – приблизно за годину-півтори до відбою. Він зберігається в окремому приміщенні – коптерці. Якщо засуджена хоче переодягнутися, наприклад, у спортивний костюм, вона має взяти його звідти (якщо буде відкрито) і принести назад перед відбоєм.
У шафі можна зберігати тільки формений одяг. У деяких загонах співробітники колонії дозволяють “спальники” – так називають мішки з піжамою, іноді в них кладуть нижню білизну і шкарпетки.
Ті, хто ходить до спортзалу, можуть переодягатися в спортивну форму і взуття – цією можливістю користувалася Оля. Домашній одяг дуже тішив, каже Маша, – він зручний і теплий, хоч і не кольоровий. Утеплення – це дуже важлива допомога від рідних, впевнена Аліна.
– Взимку одягаєш майку, зверху майка з довгим рукавом. Якщо зовсім холодно, то ще якусь байку. Зверху – сорочку рожеву, спідницю. Казенні колготки я не носила. Одягала хороші, вовняні, але тонкі. Зверху товсті легінси з начосом, теплі шкарпетки і костюм зелений, – описує свій зимовий “лук” Аліна.
Засудженим жінкам, які не мають допомоги від рідних, у холодну пору року ще важче. По суті, їм не можна допомогти – навіть якщо в когось є зайвий одяг, віддавати його суворо заборонено. Співробітники колонії називають це “відчуження-привласнення”.
Адміністрація вважає, що шкарпетками чи теплим светром можна “підкупити” людину. А ще, на їхню думку, неможливо перевірити, чи добровільно одна засуджена віддала свої речі іншій.
– Тому з сушарок дівчатка крадуть. Повісив білизну сушитися, приходиш – а нема, бо хтось уже взяв, – каже Наталя.
У Маші Каленик вкрали дощовик – вона залишила його на лавці під час перевірки і не знайшла на місці, коли повернулася. Дівчина спробувала вирішити питання без участі адміністрації – боялася звинувачення в тому, що сама віддала комусь дощовик.
– Оголосили всьому загону: “Будь ласка, поверніть”. Ніхто не повернув. Потім я сказала, що не знаю, де він, і в мене його списали. Це дуже популярні випадки. Мені здається, майже щодня в когось відбувається.
Рожевий викликає “ностальгічні почуття”. Як змінюються вподобання після звільнення
Аліна та Наталя і зараз носять темний одяг, який одягали в колонії. Маша продовжує носити піжаму, яку їй передали батьки, а деяких речей позбулася.
– У мене є рожевий в одязі. Синього й оливкового намагаюся уникати – може, вони мені просто не подобаються, – додає Маша.
Оля каже, що зараз рожевий їй подобається більше, ніж перед ув’язненням – “викликає ностальгічні почуття”. А Наталя обирає яскравий одяг і носить джинси, хоча раніше віддавала перевагу сукням.
– Може, через те, що мене в сукні затримали, може, через те, що носила сукню і спідницю в колонії.
Поки співрозмовниці “Медіазони” були в ув’язненні, мода встигла змінитися.
– Приходили листи з описами чогось, з фотографіями. І ми такі: “Вау, нічого собі, люди зараз це носять”. Можливо, це було пов’язано зі штанами з низькою посадкою, – каже Оля.
Машу здивував тренд на широкі штани.
– Штани, джинси, неважливо що – вони обов’язково чомусь широкі. Я не розуміла це спочатку, але потім довелося йти в магазин за одягом. Вирішила спробувати, і мені сподобалося.
Дівчина каже, що їй складно підібрати одяг. З подібною проблемою зіткнулася й Оля.
– Поки ти перебуваєш в ув’язненні, ти візуально обмежений у всьому. Найкрасивіше, що можна було побачити – це природа. Усе, що зроблено руками людини в колонії, просто огидне і жахливе, некрасиве. На волі вже все по-іншому, – каже вона.
Зараз Оля намагається зрозуміти, як їй хочеться виглядати та що носити. До ув’язнення з цим не було проблем, зазначає дівчина.
– Минув рік уже, є прогрес певний. Але я б не сказала, що повернулася до того рівня, який був до посадки.
Автор: Поліна Хрущч
Джерело: Медіазона
Tweet