Тhe Times: Сі, а не Трамп, має найбільший вплив на Путіна. Чи скористається він цим?

Схоже, президент Трамп нарешті втратив терпіння до президента Путіна. У понеділок він заявив, що «дуже розчарований» у російському лідері тадав йому 50 днів на оголошення перемир’я. Але поки Путін зважує свою реакцію на цю риторику з Вашингтона (а наразі він не демонструє жодного занепокоєння), дії Трампа привели в гру ще одну постать у цьому геополітичному драматичному трикутнику — президента Китаю Сі Цзіньпіна. І саме він має найбільше шансів скористатися ситуацією. Про це у колонці для The Times пише професор Марк Ґалеотті, автор книги Forged in War: A Military History of Russia from its Beginnings to Today ("Викувана війною: Військова історія Росії від її зародження до сьогодення").

У Кремлі побоювалися, що Трамп діятиме жорсткіше, тому полегшено зреагувала і московська біржа — її індекси стрімко зросли. Окрім прагнення підштовхнути європейців до купівлі зброї американського виробництва для підтримки України (Франція, Італія та Чехія вже відмовилися), основна ініціатива Трампа полягала у наданні Путіну 50 днів на припинення бойових дій, після чого він погрожував застосувати улюблений інструмент геополітичного впливу — мита.

Трамп пригрозив запровадити 100% мито на імпорт з Росії, однак минулого року обсяги російських поставок до США становили лише 3 мільярди доларів, тобто лише 0,65% від загального експорту РФ. Це навряд чи змусить Путіна втратити сон.

Набагато серйознішою виглядала погроза США запровадити вторинні мита щодо країн, які закуповують російську нафту та нафтопродукти. Це могло б стати справжнім поворотним моментом, якщо б перекрило канали збуту. Торік Росія отримала 192 мільярди доларів доходів від продажу нафти. Але Москва, не без підстав, вважає цю загрозу порожньою.

Хоча серед покупців є союзники США, як-от Японія, Туреччина, Угорщина та Словаччина, три чверті російської нафти постачаються до Китаю та Індії. З огляду на те, що Трамп пропонує Індії дорогі винищувачі F-35, зараз не найкращий час, щоб провокувати Делі. А попередні плани Трампа щодо запровадження 145% мита на китайські товари викликали відповідні заходи з боку Пекіна та бурю невдоволення всередині США серед бізнесу, залежного від китайського виробництва.

Ані Індія, ні Китай не змогли б змінити напрямок закупівель нафти в такому короткому часовому проміжку, навіть якби захотіли. Виведення Росії з глобального енергетичного ринку дестабілізувало б ситуацію та призвело б до зростання цін на пальне у США — надчутливого показника для будь-якого американського президента. Загальне переконання, за словами одного російського ринкового аналітика, полягає в тому, що «це блеф — і не дуже переконливий».

Проте ця ситуація також демонструє: найкраще налаштованим на те, щоб змусити Путіна змінити курс щодо України, є не Трамп, а Сі.

«Благословення» для Пекіна

Однак усе свідчить про те, що Сі не має наміру цього робити. У вівторок голова КНР зустрівся з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим і заявив, що Китай і Росія мають «посилювати взаємну підтримку», а його МЗС назвало заплановані мита «незаконними односторонніми санкціями».

Це не стало несподіванкою. Раніше цього місяця, заявляючи про нейтралітет у питанні війни в Україні, міністр закордонних справ Китаю Ван Ї сказав своїй європейській колезі Кайї Каллас, що вторгнення Путіна стало «благословенням» для Пекіна, оскільки відволікло Захід на Європу замість Тихоокеанського регіону. Китай не може допустити поразки Росії.

Ба більше — Китай не обмежується риторичною підтримкою. Пекін вже постачає Росії широкий спектр «подвійного призначення» — товарів, які мають цивільне, але й військове застосування, необхідне для російської військової машини. Продаються вони за цінами, що відображають слабку позицію Москви на переговорах. До прикладу, йдеться про волоконно-оптичні кабелі для керування безпілотниками, які неможливо заглушити, або про нітроцелюлозу — компонент для пороху в артилерійських боєприпасах.

Цього року Китай, здається, вже надає і прямі військові ресурси. Один із нових китайських лазерних протиповітряних комплексів низької висоти Silent Hunter, імовірно, вже використовується росіянами. Зростає й кількість китайських солдатів, які вступають до лав російської армії нібито як найманці. Деякі розвідки НАТО навіть припускають, що китайські боєприпаси можуть надходити до Росії через Північну Корею.

Китайська домінація

Попри фантазії про «вісь зла», що нібито об’єднує Росію, Іран, Китай і Північну Корею, насправді йдеться про обмежену, прагматичну співпрацю. Китай безсумнівно допомагає Росії. Ймовірно, саме Пекін дав «зелене світло» Північній Кореї на відправку бойових підрозділів до РФ торік. На Китай також припадає рішення Лаосу — країни, половина боргу якої належить Пекіну — відправити цього місяця символічний загін інженерів на допомогу Росії.

Розраховуються за цю підтримку не лише рублями.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте нещодавно заявив, що у разі, якщо Сі вирішить атакувати Тайвань, «найімовірніше», він накаже Путіну одночасно атакувати Європу як відволікальний маневр — і Путін буде змушений підкоритися. Це, щоправда, виглядає як тривожне перебільшення. Але реальністю є те, що Москва поступово, хоча й не без опору, визнає домінування Китаю в регіонах, які раніше вважала своєю сферою впливу.

Це помітно, наприклад, у Центральній Азії, де Пекін просуває свою Глобальну ініціативу безпеки (Global Security Initiative), яка виключає Росію, як альтернативу залежності від Москви чи Вашингтона.

Також зростає вплив Китаю у таких країнах, як Куба, де цього року Пекін фінансує 55 нових сонячних електростанцій, а також в африканських державах, де китайці дедалі частіше навчають поліцію й військових.

Проте союз цей не безхмарний. Обидві держави мають суперечності та конкурують між собою. Недавно витікла внутрішня доповідь російської розвідки, оприлюднена The New York Times, — можливо, з подачі самої Москви як сигнал Пекіну — в якій ідеться про посилення китайського шпигунства проти «союзної» Росії. У відповідь Китай регулярно проводить перевірки на детекторі брехні серед своїх співробітників після повернення з РФ, побоюючись, що їх могли завербувати росіяни.

Новий світовий порядок

Сі не поспішає завершувати війну в Україні. Вона відволікає ресурси та увагу Заходу й одночасно робить Москву дедалі залежнішою від Пекіна. Китай уже є найбільшим торговим партнером Росії. Як сказав один російський економіст: «Що більше санкцій, то більше Китаю: мобільні телефони, автівки, банківські картки — все китайське», адже банки Росії переходять на систему UnionPay після виходу Visa і MasterCard.

Путін прагне зруйнувати світовий порядок, який вважає західноцентричним. Хоча нещодавно він сказав, що разом із Сі вони мають сприяти формуванню «більш справедливого і розумного» міжнародного порядку, схоже, що Сі більше зацікавлений у його заміні.

Китай просуває альтернативу сучасним міжнародним структурам: Глобальну ініціативу безпеки та Шанхайську організацію співпраці — як заміну західним безпековим альянсам, Азійський банк інфраструктурних інвестицій — замість Світового банку та МВФ. А система міжбанківських розрахунків CIPS — китайський аналог SWIFT, який Захід вже використовував як зброю проти Москви — активно впроваджується не лише в Росії, а й у країнах, що прагнуть залучити китайські інвестиції. Цього тижня Нацбанк Грузії оголосив, що розглядає можливість співпраці з CIPS саме з цією метою.

Альтернативний світовий порядок поступово формується — саме тоді, коли західний ледь тримається.

У жовтні минулого року Трамп звинуватив свого попередника Джо Байдена у зближенні Москви й Пекіна, заявивши, що сам зміг би краще: «Мені доведеться їх роз’єднати — і я думаю, мені це вдасться». Насправді ж його переконання, що Сі можна змусити тиснути на Путіна, обертається проти нього.

Чутки про те, що Сі хоче запросити Трампа та Путіна до Пекіна на урочистості з нагоди 80-ї річниці завершення Другої світової війни, свідчать: саме китайський лідер вважає, що може впливати на американського. Так чи інакше, визнаючи ключову роль Сі, Трамп не лише демонструє завершення епохи однополярного світу під проводом США, а й мимоволі ще сильніше втягує Росію в орбіту Китаю.