Це ключ до завершення війни, – інтерв'ю з командиром "Ахіллеса" про угоду та загрозу швидкого перемир'я

CША тиснуть на Україну, щоб "заради миру" ЗСУ вийшли з Донбасу. Україна ж намагається пояснити адміністрації Трампа, що віддати агресору без бою те, що він не зміг завоювати за майже 4 роки повномасштабної війни, не є шляхом до миру, а навпаки – є заохоченням агресора.

Україна вже стоїть перед багатьма викликами, і швидке завершення війни на доволі хитких умовах, може стати критичним для майбутнього нашої держави. В ексклюзивному для 24 Каналу командир 429 окремого полку безпілотних систем "Ахіллес" Юрій Федоренко пояснив, чому Київ не має погоджуватися на ультимативні умови США, до чого це може призвести та які реформи покращать стан української армії, щоб вже зараз дати гідну відсіч ворогові. Про це і не тільки – читайте у матеріалі далі.

У чому небезпека швидкого закінчення війни?

У виданні Politico повідомили, що нібито США наполягають на тому, щоб Україна здала Донбас. Водночас Володимир Зеленський заявив, що Україна не піде на територіальні поступки. Саме через це питання немає компромісу для мирного плану. Як ви бачите ситуацію з мирними переговорами? Чому загалом постає питання Донбасу і чому нас намагаються схилити до плану, за який поплатиться і Європа?

Коли розбираєшся в ситуації, чим керується президент Сполучених Штатів Америки, інколи видається, що або тут про вікове, або просто це людина "така собі". Зараз основні амбіції президента Трампа полягають в отриманні Нобелівської премії миру. Це ні для кого не секрет.

Для цього йому треба зробити так, щоб конфлікт завершився на певний період часу. Тобто, щоб зупинилася російсько-українська війна. Для президента Трампа тимчасове рішення – це також рішення. Він намагається досягти того становища, коли війна може зупинитися на термін його президентства.

Однак після завершення президентства буде така ситуація. Уявімо, що Росія зупинила бойові дії, нам дали гарантії безпеки (гроші та, можливо, контингент) в Україні відбуваються жорсткі вибори. Після повномасштабної війни вони не можуть бути простими – відкриються "шлюзи з брудом" і буде складна політична гонитва.

Зверніть увагу! Дональд Трамп заявив, що Україні час провести вибори. Мовляв, їх вже давно не було, і зараз – "важливий момент для проведення виборів".

Ті, хто балотуватиметься, намагатиметься очолити країну, використовуватимуть різні механізми. Один з них – коли людина (кандидат у президенти – 24 Канал) має чесні наміри, розказує, що вона зробила, що планує зробити; говорить, що наміри буде реалізовувати ділом.

Є інший механізм – коли політичні опоненти починають працювати на антирейтинг. Тобто почнуть поливати брудом того чи іншого політика, буцімто "він це зробив не так, а я зроблю все по-іншому". Як показує практика політтехнологій, тема передвиборчої кампанії на антирейтингу залітає завжди краще, ніж коли людина дійсно говорить про те, що вона планує зробити.

Повне інтерв'ю з Юрієм Федоренком: дивіться відео

Як наслідок, українське суспільство поділиться на певні табори. Правда або надумані речі в рамках передвиборчих кампаній політичних сил назавжди перевернуть свідомість українських громадян. Адже є багато болі, смертей та зламаних доль.

Поки ми будемо перебувати в політичному процесі, очевидно, що певна кількість українців виїдуть за межі нашої держави. Якась частина повернеться через припинення бойових дій, але ми втратимо високу експертність українського війська.

Якщо не досягнемо одного з пунктів гарантії фінансування війська у тому розмірі, який ми для себе вважаємо необхідним, то не зможемо високоякісно утримувати солдата у війську. Наприклад, пілот з охорони мексиканського та американського кордону отримує 5 тисяч доларів при повному забезпеченні.

То чи будуть люди в Україні працювати на 500 доларів, чи вони поїдуть продавати свої вміння та знання, які здобули, зокрема, на війні в ті країни, які можуть забезпечити їх та їхні родини? Відповідь очевидна.

Відбудеться ще одна дуже негативна річ, якщо Росія не розвалиться. Найімовірніше, вона, на жаль, не розвалиться, а залишиться зі своїми намірами. Росіяни вербуватимуть наших військових, які демобілізуються через афілійовані компанії третіх країн. Військові навіть не знатимуть, що фактично вже воюють в інтересах впливу РФ, тобто в інших країнах, де будуть конфлікти. Тож відбудеться відтік професійних кадрів з війська, і українське військо втратить свою експертність.

Водночас Росія, яка добре отримала по мармизі, почне виправляти недоліки, які були допустила з огляду озброєння, кількості, підготовки і всього, що з цим пов'язане. Потім, на наступний день, після того, як Трамп перестає бути президентом Сполучених Штатів Америки, поновлюються бойові дії з іншою силою.

Чому так? Це вигідно і для Трампа, будемо відверті. Він скаже на весь світ: "Ось, дивіться, я був президентом, завершив всі можливі конфлікти, до яких мене дотягували за руки, завершив війну Росії проти України, і тільки мені достатньо було втратити мандат президента Сполучених Штатів Америки, як у той же час світ знову накрило війною".

Як наслідок, політичних опонентів Трампа республіканці в усьому звинувачуватимуть – що знову за їхнього "недолугого" керування розпочалися бойові дії. Однак це ж все політична гра.

Я не впевнений у тому, що Україна, після політичних процесів, які відбудуться після відтоку високопрофесійних кадрів, зможе так само міцно стояти, як стоїть в конкретний період часу.

Чому розмови про мир негативно впливають на Україну?

Також ми маємо говорити про завершення бойових дій як певну практику російської пропаганди. Спробую пояснити, що маю на увазі.

Є кілька варіантів, за яких можуть завершитись бойові дії:

• Коли одна сторона втратила спроможність до оборонних дій, а інша сторона її завоювала.
• Коли ж одна сторона може оборонятися, інша втратила спроможність наступати, але водночас може продовжувати бойові дії, війна перетворюється на позиційну і рано чи пізно треба її завершувати в політичний спосіб.
• Якщо міняється політичний вектор в тій чи іншій країні. Якщо, наприклад, Путін помре – як наслідок, зміниться політичний вектор, Росія відмовляється на певний період часу від перегрупування своїх наборів. От тоді бойові дії можуть завершитися.

Чи втратила Україна спроможності до ведення оборонних дій? Ні. Чи втратила Росія спроможності вести ударно-штурмові наступальні дії? Ні. То чому війна має завершуватись? Ніяких передумов для цього немає.

Ми вже зрозуміли, чого хоче Трамп, але також потрібно усвідомити, що за лаштунками залишаються економічні інтереси. Співпраця між Сполученими Штатами Америки і Росією в економічному плані продовжується. Про що вони домовляються в темних кабінетах? Це питання залишається відкритим, але ми ніколи про нього не дізнаємось.

Путін прагне послаблення санкційної політики, послаблення підтримки США та Європи для України. Фінансово, економічно, озброєнням, ресурсом, гуманітарними вантажами і всім іншим.

Чи досягає цього Путін зараз? Так, досягає. Санкційну політику ввели, але додатковий пакет санкцій, який треба вводити для того, щоб позбавити Росію спроможності наповнювати свій бюджет нафтодоларами – які конвертують у війну проти України – перебуває на стадії розробки, обговорення, але не приймається.

Чи боляче зараз б'є цей санкційний пакет? Так, боляче, але є тіньовий флот і тільки "прямі санкції невідомих патріотів", які притоплюють цей флот, фактично впливають на реальний трафік нафтопродуктів з Росії до тих країн, які готові купувати "чорну" нафту. Чорну – тобто юридично, а не за кольором.

Путін говорить про те, що Росія буцімто не проти завершувати війну, але Україна має вийти з Донбасу. Тобто він ставить умову, яку Україна не може виконати. Тому що в Конституції України передбачено, що будь-які територіальні питання вирішують виключно шляхом референдуму. Тобто не може президент ухвалити рішення і сказати, що ми виходимо з Донбасу. Це має ухвалити український народ на референдумі.

Чи можна проводити референдум під час повномасштабних війн? Ні, не можна. Тому це замкнуте коло.

Однак, доки всі ходять по колу, Путін отримує час, який дає йому можливість не отримати додаткових санкційних пакетів. Він отримує час для проведення активних бойових дій і поетапного повзучого наступу в Україні з "відкушуванням" нашої землі. Він отримує можливості для терору українського народу, використовуючи дрони і ракети. А все, що їх збиває – це наші перехоплювачі і нечисленні системи протиповітряної оборони, які передали наші партнери.

Крім того, Путін ще грає в дуже цікаву виставу, яка йде на користь Росії. Поки ми говоримо про мир, Україна в цей час регресує. Як солдат на полі бою, який щодня ризикує своїм життям, має йти в бій, якщо розуміє, що післязавтра чи через місяць війна може завершитись?

Це потребує стійкості та мужності розуміти, що для тебе ця битва може бути останньою, а потім війна завершиться і ти не побачив перемоги України. Тобто це негативно впливає на українське військо.

Чи розмови про перемир'я позитивно впливають на український соціум? Ні. Чому? Тому що український соціум втрачає відчуття реальності загрози. Тобто здається, що це все може завершитись, продовження війни виходить на другий план. Це розслабляє кожного з нас.

Як наслідок, ми недопрацьовуємо на військових підприємствах, на підприємствах приватної форми власності, які обслуговують військово-промисловий комплекс. Загальна мобілізація населення стає нижчою, тому що психологічно людина дещо розслабляється в тих умовах, коли цей жах в осяжній перспективі може завершитися.

А що відбувається в Росії? Як вони це відчувають? У них відбувається мобілізаційний бум – з'являється безпрецедентна кількість охочих вступити до російської армії, яка пропонує за мобілізацію гроші. Десь 5 тисяч доларів, десь 7, десь 10, десь навіть 12. І російський чоловік думає, а чого б йому не мобілізуватися, якщо війна завершується. Він не повоює, не отримає каліцтва, його не вб'ють в численних штурмах, а гроші вже в нього на руках.

Де насправді є ключ до завершення бойових дій?

Тож бойові дії не завершуються. Фактично, для цього немає передумов. Росія має значний потенціал для ведення ударно-штурмових дій. Основним ресурсом для цього зараз є ворожа піхота за підтримки авіації, артилерії, реактивної артилерії та інших засобів. Саме піхота досягає певних результатів у численних штурмах. Вони зазнають шалених втрат, неспівмірних із результатами, проте так чи інакше повзучий наступ триває.

Тому в мене зараз виникає запитання: якщо нас намагаються до чогось примусити – і це робить не увесь світ, а конкретно США разом із Росією, – то, можливо, нам, як громадянам, варто усвідомити, що ключ до завершення бойових дій не є у Росії, на Банковій, у Вашингтоні чи, наприклад, у Берліні. Ключ до завершення бойових дій знаходиться всередині кожного з нас. Все залежить від якості роботи та наполегливості роботи цивільних. А також від підтримки фронту.

Якщо ми зможемо вистояти й протриматися у довгостроковій перспективі, то матимемо всі шанси зберегти українську державність. І не просити про гарантії безпеки, а створити їх власними силами, за підтримки фінансування європейських країн, – так, щоб наша держава стала безпечною. Щоб у росіян після завершення бойових дій не виникло навіть думки про повторний напад на Україну. І тоді ми гарантовано зможемо вибороти право жити.

Це моя суб’єктивна думка про ті події, які зараз відбуваються. Тому, друзі, ви як освічена та навчена нація, не дозволяйте себе вводити в оману. Я розумію, що напевно, більше за військових ніхто не хоче, щоб ця війна завершилася, адже це надважке навантаження на кожного. Звісно, і цивільні цього прагнуть, бо кожен піклується про власне життя та життя своїх близьких.

Але водночас ми повинні розуміти, що наші бажання – це лише бажання. Ми маємо продовжувати активну роботу, щоб прагнення миру стало синонімом життєздатності, збереження української державності, перспектив майбутнього й фундаментом того, що наші внуки не знатимуть, що таке війна.

Які реформи армії потрібно провести негайно?

Як ви оцінюєте темпи мобілізації, які ми спостерігаємо зараз? І ще одне питання, яке активно обговорюють: чи дійдемо ми до обов’язкової мобілізації жінок?

Навчальні центри зараз переповнені, Тобто мобілізаційний план виконується. Але є непопулярні теми. Знову отримаємо хвилю хейту, але, якщо чесно, мені байдуже. Хто розуміє – той розуміє. Хто не розуміє – це його право, бо ми живемо в демократичній, вільній державі.

У нас є проблеми з військовослужбовцями, які самовільно залишають військову частину. І є як об'єктивні причини, чому так сталося, так і суб'єктивні. Коли людина проходить базовий військовий вишкіл, прибуває до військової частини, ще не прослуживши й дня – і одразу йде у СЗЧ.

Чому так відбувається? А яке сьогодні покарання за СЗЧ? Відкриють кримінальне провадження, насварять, дадуть вирок суду – позбавлення волі. Ми посадимо всі тисячі СЗЧників, які в нас є? Будьмо реалістами – ні. Але який дискомфорт відчуває той, хто самовільно залишив військову частину? Те, що його можуть повторно затримати військова служба правопорядку? Та його життю та здоров'ю фактично нічого не загрожує.

Тому ми маємо інколи ухвалювати дуже складні рішення і не боятися цього. Це завдання для парламентарів. Вони мали б доопрацювати законопроєкт про посилення відповідальності за самовільне залишення військової частини – обов'язково. Людина, яка ухиляється від проходження військової служби або вчиняє самовільне залишення частини, має повною мірою відключатися від державних сервісів.

Хтось скаже, що таке рішення Верховної Ради може бути антиконституційним. А я скажу, що визначити це може лише Конституційний Суд, і йому знадобиться час для розгляду. Якщо рішення визнають антиконституційним – його буде анульовано. А якщо ні, воно дасть нам час і можливості повернути до війська значну кількість людей.

Зараз збільшується чисельність низки військових формувань, які демонструють високі результати на полі бою, і до яких можна долучитися, щоб, наприклад, допомогти закрити українське небо. Навіть людина з певними обмеженнями за станом здоров'я – хіба вона не може тримати в руках такі пульти? Може. Має голову на плечах? Чи може така людина стати частиною пазла нашої протидії "Шахедам", працюючи з дронами-перехоплювачами? Може.

Такого поняття, як абсолютна справедливість, не існує й не може існувати. Філософи різних часів намагалися дати відповідь на питання, що таке справедливість. Коли одні воюють, а інші – ні, важко знайти універсальний критерій.

Але ми маємо розуміти, що самовільне залишення військової частини тягне за собою й інші наслідки. Якщо військова частина укомплектована на 30 – 35%, а не на 70%, як мало б бути хоча б мінімально, то один військовослужбовець несе на собі навантаження трьох. Як довго у важких умовах служби людина може витримувати роботу за трьох? Це неминуче призводить до втрат та вигорянь.

Ми кажемо: "Наші хлопчики воюють". Я чую це постійно. А з іншого боку чую: "Ой, не тягніть його, будь ласка, у бусик". Але щоб ті хлопці й дівчата, які зараз воюють, могли піти у відпустку хоча б на 15 днів, у бригаді має бути відповідна комплектність. Має бути достатньо людей, аби можна було відпустити бійця й при цьому не втратити боєздатність і можливість якісно та ефективно виконувати бойові завдання.

Є люди, які з моменту народження дитини за два роки бачили її лише один або два рази, тому що вони несуть навантаження і за себе, і за тих, хто сьогодні ухиляється. Тому я щиро вважаю, що український парламент має ухвалити низку рішень, які зробили б відповідальність жорсткішою. І це стало б необхідним мотиваційним кроком, який змусив би багатьох повернутися до війська і знайти своє місце в строю.

Чи маємо ми проводити армійську реформу? Безперечно, маємо. Перехід на корпусну систему – це один з елементів цього. Реформа Сил безпілотних систем, утворення їх як окремого роду військ – теж важлива частина.

Зараз масштабування виконання завдань є однією зі частин реформи. Триває процес справедливого розподілу військовослужбовців по різних частинах, щоб забезпечити належний рівень комплектності. Це створює передумови, про які я згадував: і можливість відпусток, і можливість побачити сім’ю, і можливість відновити стан здоров’я.

Я розумію, як реформувати українське військо. Чи я правий у своїх судженнях? Це мала б показати практична реалізація змін. Одній людині неможливо знати все й завжди бути абсолютно правою. Рішення ухвалює команда.

Але тут не можна ухвалювати компромісне рішення – це абсурд. Рішення має бути правильним, єдиним, навіть якщо воно некомфортне для тієї чи іншої сторони.

Чи маємо ми підвищити відповідальність командирів військових підрозділів за надмірні втрати? Так, безперечно. І я, як командир підрозділу, цілком це визнаю. Над живучістю особового складу треба працювати. Всі зазнають втрат, на жаль. Але в кожній втраті, у цьому горі та особистому болю, завжди присутня відповідальність командира військової частини – так чи інакше.

Для забезпечення реформи потрібен основний інструмент. Передумовою будь-якої реформи є якісно підготовлені кадри. Чи можемо ми в умовах активних бойових дій із шаленою інтенсивністю знайти тут і зараз, "на позавчора", необхідну кількість підготовлених фахівців, які займуть відповідні посади під час проведення армійської реформи? Я можу помилятися, але думаю, що ні.

Навіть перехід на корпусні системи потягнув за собою ряд недопрацювань. Я не хотів би нікого зараз образити з командирів корпусів, тому що всі працюють на повних парах, але швидко наберуть обертів в Україні точно три корпуси:

• "Азов" – має сильні інституції підготовки кадрів, систему службового зростання і власну ідеологію, що пояснює, чому ми перебуваємо на війні.
• Третій армійський корпус – доволі швидко стане повністю боєздатним.
• Корпус "Хартія", а також деякі інші корпуси зможуть наростити спроможності, можливо, у трохи довшій перспективі.

Але є й такі корпуси, які ніколи не "злетять", адже там немає достатнього кадрового потенціалу, професійно підготовленого складу. І, найімовірніше, їх доведеться переформатувати.

Ця тонка межа між швидким проведенням реформи, збереженням боєздатності й одночасним покращенням українського війська – дуже крихка. Ми маємо проводити армійську реформу, але вона має бути ретельно розпланованою в часі й впроваджуватися поступово, щоб не допустити провалів або послаблення лінії бойового зіткнення. Це моя суб'єктивна думка. Якщо в когось інша думка – будь ласка, залишайте її в коментарях, буде цікаво почитати.

Так чи інакше, ми маємо розвиватися, але під час цього розвитку дуже важливо не "зламати собі голову" та робити так, щоб усе дійсно було на користь Збройним Силам України, нашій боєздатності та українським громадянам загалом.