Вторая попытка найти деньги для Украины: каковы шансы новой идеи ЕС по замороженным активам

Дискусія про репараційний кредит протягом останніх місяців все більше нагадує розмови про міст, який треба збудувати над прірвою: усі бачать потребу, усі визнають важливість, але ніхто не може знайти конструкцію, яка не розвалиться від першого подуву політичного вітру.

Європейська комісія довгий час балансувала між амбітним планом використати з цією метою заморожені резерви російського Центробанку і побоюваннями країн-членів перед юридичними наслідками.

Пошук компромісу звужувався до технічних питань, а саме: чи може Європейський центральний банк (ЄЦБ) бути стороною операції, чи дозволить Бельгія депозитарію Euroclear купувати боргові інструменти ЄС за рахунок російських активів? А також чи не стане це порушенням права власності та міжнародних зобов’язань?.

Концепція змінилася.

Стара модель, яка вже відійшла на другий план, спиралася на те, що заморожені активи РФ мають перетворитися на джерело ліквідності.

ЄС планував випустити спеціальні облігації, які мав би придбати саме Euroclear, використовуючи грошові залишки, що лежали на його рахунках після знерухомлення російських резервів та ліквідації інвестиційних активів.

Це була майстерно зібрана фінансова конструкція: Єврокомісія фактично пропонувала обміняти бездіяльні активи на працюючий механізм допомоги Україні, а майбутні репарації мали виступити природним способом повернення коштів.

Але така схема могла запрацювати щонайменше за трьох умов.

Для її старту були потрібні як мінімум мовчазна згода Європейського центробанку, політична рішучість Бельгії, а також готовність Euroclear взяти на себе активну функцію інвестора.

Коли ЄЦБ офіційно заявив, що не готовий покривати жодні ризики та не буде учасником жодної операції, пов’язаної з російськими активами, а Бельгія дала зрозуміти, що юридичні наслідки такої схеми є для неї неприйнятними, ця конструкція втратила практичний сенс.

Своєю чергою Euroclear не захотів ставати фінансовим інвестором, а не просто депозитарієм.

Іншими словами, ця модель не спрацювала не тому, що була неправильною, а тому, що спиралася на участь тих, хто не був готовий її реалізувати.

На цьому тлі народилася нова пропозиція, набагато простіша з точки зору технічних амбіцій, проте значно стійкіша політично.

Відповідно до неї, ЄС відмовився від ідеї перетворювати знерухомлені активи РФ на джерело готівки.

Тепер гроші для України надходитимуть з ринку, через традиційний механізм розміщення європейських облігацій, так само, як у випадку програми Next.

Європейський Союз виходить до інвесторів, продає їм боргові інструменти і отримує кошти, не потребуючи ані участі ЄЦБ, ані втручання Euroclear.

Російські активи при цьому нікуди не зникають, а стають політико-юридичною заставою.

Вони не переказуються, не конвертуються, не продаються.

Вони просто лежать, і їхня знерухомленість стає гарантією того, що коли Росія таки опиниться в юридичному режимі міжнародних репараційних зобов’язань, ці активи будуть використані для погашення кредиту.

Уся логіка інструменту переноситься на майбутнє, але без шкоди для України, яка отримує необхідне фінансування вже зараз.

Шанси на успіх зростають, ризики залишаються.

У цьому новому механізмі важливу роль відіграють фінансові гарантії країн-членів, які розподілені пропорційно до їхнього ВВП.

Німеччина, яка, за оцінками, може покривати понад чверть цього "страхового поліса", забезпечує політико-фінансову вагу всієї конструкції.

Фактично її участь робить цей механізм не тільки фінансовим, а й стратегічним рішенням ЄС.

Натомість Бельгія отримує необхідну страховку від ризиків, пов’язаних зі зберіганням активів РФ, і таким чином усуває власне вето, яке раніше блокувало будь-які кроки вперед.

Окремим важливим аспектом, який радикально змінює політичну логіку процесу, є те, що.

для ухвалення цієї моделі більше не потрібна одностайність країн Євросоюзу.

Єврокомісія запропонувала модель, яка може бути ухвалена Радою ЄС за процедурою кваліфікованої більшості.

Це не просто технічна деталь, а фундаментальна зміна, що дозволяє ЄС обійти залежність від Угорщини та будь-яких інших держав, які традиційно користувалися правом вето як інструментом геополітичної гри і опираються подальшій фінансовій підтримці України.

Так само не виключено, що до конструкції приєднаються країни, які формально не входять до ЄС, наприклад Норвегія.

Активне просування цієї моделі у Брюсселі дозволяє припустити, що вона має значно вищі шанси бути підтриманою на майбутньому саміті Європейської ради 18-19 грудня.

І хоча остаточного рішення ще немає, настрої всередині Союзу останніми тижнями змінилися.

Конструкція у новій формі стала зрозумілою, керованою і не потребує від кожного уряду екстраординарних рішень.

Вказаний механізм вже знаходить позитивний відгук всередині ЄС, чого не було у публічній площині останні кілька місяців.

У листі 8 грудня 2025 року керівники семи країн ЄС: Естонії, Фінляндії, Ірландії, Латвії, Литви, Польщі та Швеції – закликали Європейський Союз невідкладно реалізувати пропозицію ЄС про "репараційний кредит" на користь України із залученням коштів від заморожених активів РФ.

Вони наголосили, що підтримка України є не лише моральним обов’язком, а й стратегічним інтересом Європи, і закликали не гаяти часу, щоб забезпечити Києву фінансування вже найближчим часом.

Проте ризики все одно зберігаються.

Найважливіший із них пов’язаний зі старим регулюванням щодо знерухомлення заморожених активів.

Їхній статус і надалі потребує одностайності всіх країн-членів, і саме тут повертається фактор Угорщини.

Друга зона невизначеності – це позиція Сполучених Штатів.

У медіа вже лунали припущення, що Вашингтон може послаблювати підтримку "репараційного кредиту" через дружні європейські уряди, створюючи для себе додаткові можливості геополітичного впливу.

У деяких документах щодо так званих "пунктів мирного врегулювання", що потрапили у пресу, справді згадувалися спроби перерозподілити частину знерухомлених коштів у власний спосіб, і цей фактор не можна виключати з аналізу.

Водночас одним із важливих плюсів для Євросоюзу є те, що він прагне інтегрувати цей механізм у власну оборонну політику.

Якщо ці кошти будуть спрямовані на закупівлю озброєння для України, Брюссель хоче, щоб вони відповідали європейським стандартам, регламентам та інструментам контролю.

Іншими словами, цей кредит може стати платформою для посилення ролі ЄС у сфері оборонних закупівель і перетворити допомогу Україні на частину ширшої європейської оборонної екосистеми.

Навіть ринок реагує на нову архітектуру рішення: після кількатижневого падіння акції Rheinmetall, однієї з ключових компаній європейської оборонної індустрії, протягом останнього тижня підросли на понад 7%.

Це не можна трактувати як прямий доказ, але ринок часто першим відчуває політичні зрушення, які ще не оформлені в юридичні документи.

Інвестори очевидно почали закладати сценарій, у якому ЄС таки виходить на нову модель фінансування оборонних потреб України.

* * * * *.

Таким чином, новий механізм відходить від хиткої залежності від окремих держав та інституцій і перетворюється на інструмент, у якому члени Європейського Союзу беруть відповідальність на себе.

Він ґрунтується на ринку, а не на фінансовому креативі, і використовує російські активи не як безпосереднє джерело ліквідності, а як юридичну заставу сьогодні і важіль політичного впливу в майбутньому.

Стара модель була сміливішою, але надто ризикованою.

Нова – менш юридично витончена, але значно стійкіша.

Вона вперше робить репараційний кредит не просто ідеєю, а реалістичним рішенням.

І саме цього зараз найбільше потребує як Україна, так і сам Європейський Союз.

Автор: Сергій Верланов,.

член правління Центру Дністрянського, голова Державної податкової служби (2019–2020).

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України.

Фаза V: проміжні репарації для постраждалих від російської агресії проти України – вивчення підходів, потреб та рішень".