«Тихий вечір» Олени Кравець і прокляття формату late night show на українському телебаченні

Спроби зробити популярний формат late night на нашому телебаченні вже були не раз. І повсякчас невдалі: ці шоу закривали через низькі рейтинги. Щоправда, одне таки мало успіх і навіть увійшло до списку золотої класики. Але повторити його долю поки нікому не випадало. Спробуймо розібратися чому. І приводом для цього стане черговий прецедент — шоу Олени Кравець «Тихий вечір» на телеканалі «Дом». Уже маємо три епізоди, і цього достатньо для висновків. Тим паче, вони доволі передбачувані. Спойлер: діла знову нема.

Але спершу нагадаймо собі особливості формату late night show. Класично це вечірня програма, яка знімається у великому павільйоні з глядачами, є основний ведучий чи ведуча: харизматичні особистості, здатні жартувати та імпровізувати. Вони виголошують монологи у жанрі стендап-комедії, коментують поточні події, спілкуються з гостями-знаменитостями та зі співведучими, які зазвичай є. Обов’язково є живий оркестр і виступи популярних музикантів. Також можуть бути скетчі, сюжети й діалоги з публікою. Надзвичайно важливою для формату є група сценаристів. Але ще важливіші — ведучі. Вони і є ключовими фігурами: якщо кастинг невдалий, то на хороший результат годі сподіватися, навіть вбухавши купу грошей у виробництво.

Вести late night має не просто хтось із харизмою та почуттям гумору, це має бути дуже дотепна і кмітлива людина із миттєвою реакцією. Якщо тексти, репліки можна прописати, то розмова з гостем чи публікою відбувається здебільшого імпровізовано, а отже потрібно постійно обігрувати відповіді. В ідеалі між гостем і ведучим повинен виникнути такий собі пінг-понг із жартів, тоді такі діалоги навіть можуть увійти в історію чи бодай стати хітами на ютубі чи в соцмережах. Тому часто ведучими лейтнайтів стають стендап-коміки чи комедійні актори.

Отже, згадуємо, що в нас було і чому загуло. Найяскравіший приклад — шоу «Оля» на Новому каналі. Все тому, що очікування та позиціонування гучно розбилися об жорстоку реальність.

Це адаптація популярного американського «Шоу Елен Дедженерес», і в українському варіанті ведучою стала Ольга Фреймут. Ще до виходу програми в ефір лунали скептичні коментарі, мовляв, Ольга зовсім не відповідає вимогам формату. Так воно і сталося: з помпою презентована програма закрилася на першому ж сезоні, навіть не дійшовши до його кінця. Фреймут була чудовою в «Підйомі» зі своєю безпосередністю, у «Ревізорі» зі скандальністю, вимогливістю і стервозністю. Але категорична відсутність почуття гумору, тим паче в його імпровізаційній формі, зіграла із проєктом злий жарт. Ну і разом із зарозумілістю (фразами штибу «Це шоу, яке зробить історію на українському телебаченні») викликало ще й роздратування. 

А от якщо говорити про несподіванки, то саме вона трапилася у випадку із шоу «ЧереЩур» на суспільному «UA: Першому». 

Здається, це була спроба зробити на нашому телебаченні дещо не лише розважальне, але й інтелектуальне у порівнянні з усім іншим. До суспільного мовника багато хто досі ставиться скептично, а 2017 року, на самому початку його існування, й поготів. Проте були очікування конкретно від Майкла Щура, який став ведучим, —  точніше, ґаздою, — цього проєкту. На той час персонаж Романа Вінтоніва давно був брендом, тож ідея лейтнайту саме з ним мала перспективний вигляд. Шоу виявилося не те що кепським, але доволі безликим, тому резонансу не викликало. Це не був самобутній, оригінальний продукт, як інші програми зі Щуром. Та й Роману в жанрі саме такого інтерв’ю забракло вміння яскраво імпровізувати у відповідь на слова гостей. 

«Вечірнє шоу з Юрієм Марченком» на тому ж  «UA: Першому».

Це шоу з’явилося невдовзі після закриття «ЧереЩур» через брак фінансування. Шоу Марченка складалося переважно з інтерв’ю (перевага віддавалася не зіркам шоубізу, а непопсовим людям, таким як Іван Козленко, Таміла Ташева чи Dakh Daughters) із мінімумом сюжетів, заставок чи яскравих монологів. Та основна причина знов була у ведучому, хоча Юрія Марченка неможливо звинуватити у відсутності почуття гумору. Але саме для такого шоу цього було недостатньо.

Ну і, зрештою, «Кондратюк у понеділок» на 5 каналі.

Ігор Кондратюк, безумовно, яскравий та популярний ведучий, але він також не зміг зробити прориву. Для такого шоу він занадто серйозний, тому це було схоже на звичайні, хоч і цікаві інтерв’ю з різними знаменитостями. Знову ж таки, без сатиричних монологів, сюжетів, скетчів та інших цікавих дослідів. Влітку 2021 року шоу закрилося. У коментарі «Детектору медіа» Ігор Кондратюк сказав: «Програма виходила з 21 вересня 2020 року по 25 липня 2021 року. Всього вийшло в ефір 43 випуски. Канал не влаштовували показники програми. Мене — також. На тому і вирішили розійтись».

Отже, щоразу, коли виникала ідея зробити late night show по-українськи, творці припускалися однієї й тієї ж помилки: обирали не того ведучого чи ведучу. Звісно, справа була ще й у команді сценаристів чи в замалому бюджеті, аби зняти справді щось видовищне. Але невдалі фронтмени — це головне.

Втім виняток був. 4 листопада 1997 року на телеканалі «1+1» сталося воно — «СВ-шоу».

У «спальний вагон» до Вєрки Сердючки приходить гість, обирає маршрут і наші герої вирушають до обраного місця. Співведучою Вєрки була її помічниця Геля у виконанні Радмили Щеголевої, ефектна й мовчазна. Цей образ виник без спеціальних задумок просто у процесі зйомок. Андрій Данилко розповідав, що тоді взагалі не було ніякої концепції: керівник каналу Олександр Роднянський просто покликав його робити «щось», давши творчу свободу. В результаті народився проєкт, який запам'ятався глядачам до цього часу. «СВ-шоу» не могло похизуватися скаженими бюджетами чи командою першокласних сценаристів. Там не було неймовірних декорацій та оркестру — гості й Вєрка співали на невеличкій сцені поряд з основною. Але креативний підхід до деталей, харизма Андрія Данилка, його здатність миттєво видавати смішні репліки компенсували все. Хоч який нудний гість приходив на програму, Данилко все міг перекрити собою і зробити смішне навіть із потенційного занудства.

І ось нарешті ми дійшли до зірки «Кварталу 95» Олени Кравець, точніше, до її шоу «Тихий вечір» на каналі «Дом», який цієї осені змінив мову і формат, ставши «каналом для українців за кордоном». І вгадайте що? Прокляття українського лейтнайту триває.

І причина та сама — невдалий вибір ведучої. Образ Олени — дуже спокійний, теплий та примирливий. Її монологи сповнені лірики та інколи жартів, хоч і легеньких. Ну, приміром, вона розповідає, що блекаути навчили нас усіх бути ефективними й за дві години встигати «помити голову, прибрати вдома, зарядити телефон, приготувати їжу. Навіть склеїти велику рибу на свято у школі». Тому й загальні інтонації «Тихого вечора» далекі від чогось смішного, а вже тим паче сатиричного.

У першому випуску Олена спілкується з американським колегою Девідом Леттерманом. Його late night show впродовж десятиліть було одним із найпопулярніших в Америці. А ще недавно він взяв інтерв’ю у Володимира Зеленського для своєї програми на Netflix. Один із жартів ведучої: «Я вважаю, що американська комедія народилася 12 квітня 1947 року» (дата народження Леттермана). Також вона навіщось запитує в американця, чи доречно українцям знімати комедійні шоу під час війни. Також вона робить комплімент його бороді, зазначивши, що у нас так ходять люди, які працюють у церкві. Усе це — попередньо прописані сценаристами жарти.

Дотепний момент був, коли до студії заходив черговий гість — Дмитро Кулеба. Оркестр почав грати музику із «Гаррі Поттера», натякаючи на зовнішню схожість персонажа циклу з міністром закордонних справ України. Розмова вийшла приємною і цікавою, але не те щоб смішною. Олена замість дотепних реплік на слова Кулеби говорила щось на кшталт «вау» чи «круто». Але був і жарт. Міністр розповідав, як син змусив його зауважити, що закриті «Макдональдзи» в Україні — це несправедливо. У цьому контексті він веде мову про свої робочі зустрічі, зокрема із держсекретарем США Ентоні Блінкеном. «Із цього питання?» — дивується Кравець.

Із Дмитром Кулебою був, до речі, цікавий момент. Ведуча влаштувала йому конкурс, попросивши перекласти фрази з «людської» на дипломатичну. Наприклад «Альо, ти зачепив мене своєю брудною сумкою». Кулеба перекладає: «Мені здається, ви неправильно зрозуміли суть тактильного контакту». Смішно це чи ні — справа, звісно, суб’єктивна, але гість програми взагалі-то не зобов’язаний і не повинен дотепно імпровізувати, коли навіть ведуча цього не робить. А отже такі моменти варто прописувати гостям, аби не ставити їх у незручне становище.

У цілому в цій програмі все як у попередніх спробах: оркестр, публіка, виступи музикантів, гості, але не яскраве ведення. Ще один недолік — недосконала українська Олени Кравець (це вона сама визнає). Попри це, шоу непогано подивилися на ютубі.

Прем’єра зібрала 110 тисяч переглядів, другий випуск — 172, третій — 106 тисяч. Серед гостей були міністр оборони Олексій Резніков, блогер Володимир Дантес, телеведучий Даніель Салем і головне — непублічні, але знакові нині люди: ліфтери, провідники чи енергетики. Або малі хлопчики із села, які влаштували власний склад тероборони, збирають гроші для військових і роблять для них павербанки із використаних електронних сигарет, за що отримали від міністра сувеніри-нагороди. Військові теж з’являються у шоу; наприкінці кожного вони бажають глядачам спокійної ночі. Усі ці моменти роблять «Тихий вечір» справді затишною, доброю програмою. Але не гумористичною і тим паче не late night show. До того ж, їй явно бракує додаткових елементів — сюжетів від журналістів (він був лише один) чи виїзних зйомок ведучої.

Часто у провалах формату late night звинувачують самих глядачів. Мовляв, вони звикли до іншого контенту, до іншого гумору і такого не зрозуміють. Власне, так говорили після провалу шоу «Оля». А ще бідкаються, що в нас немає підходящих ведучих.

Але аргумент про «у нас чогось немає, що є десь» ніколи не є і не може бути справедливим. Андрій Данилко досі в хорошій формі і цілком би впорався. Як і Сергій Притула, до якого різне ставлення, але навіть ті, хто критикував його ведення нацвідборів «Євробачення», визнають, що без Притули взагалі не те. Але ці люди, вочевидь, заклопотані зовсім іншими справами. Хоча особисто я не втрачаю надії побачити «СВ-шоу. 2.0». Проте реально знайти того самого чи ту саму серед українських стендаперів. Василь Байдак чи Антон Тимошенко, думаю, впоралися б із цим завданням. Тим паче, що останній уже потрапив до програми Леттермана як один із найяскравіших українських коміків.

Колаж: телеканал «Дом»