Тіму Бартону – 65. П’ять головних фільмів голлівудського казкаря

Важко повірити, але головний казкар Голлівуду встиг постаріти, але так і не подорослішав. Його останній на даний момент фільм "Дамбо" (2019) ще інфантильніший і сусальніший, ніж усі фільми Тіма Бертона останніх 20 років разом узяті.

На щастя, у зв’язку з 65-річним ювілеєм режисера, який у 1990-ті вважався одним із головних "авторів" мейнстрімного кіно, " Телеграфу " є що вибрати у фільмографії Бертона. Отже, чим наші читачі можуть розважитись у вихідні.

"Ед Вуд" (1994)

З великим відривом серед найкращих робіт Тіма Бертона лідирує "Ед Вуд" – шедевр у рідкісному жанрі "байопік невдахи". При цьому дуже стильний фільм, стилізований під кіно 1950-х, з чудовими акторськими роботами Джонні Деппа, Мартіна Ландау та Білла Мюррея провалився в прокаті, недобравши і шість мільйонів при бюджеті в 18 млн доларів.

Зворушлива і кумедна історія "горе-творця", який уявляє себе рівним геніальному автору "Громадянина Кейна" Орсону Уеллсу, але знімає при цьому дикий треш на кшталт "Нареченої монстра", безперечно успадкувала злу карму Едварда Вуда — молодшого. (Незважаючи на номінацію на "Золоту пальмову гілку" у Каннах-95.)

Але, як кажуть, велике бачиться на відстані – так само, як і фільми самого Еда Вуда.

Ретроспективно це найбільш майстерна робота Тіма Бартона як постановника. Додаткову емоційну глибину "Еду Вуду" надають особисті мотиви: обидва режисери в молоді роки дружили зі своїми улюбленими акторами, Белою Лугоші та Вінсентом Прайсом, знімали у своїх фільмах та важко переживали їх смерть. А ще це кіно, обов’язкове для перегляду всім кіноманам.

"Едвард руки-ножиці" (1990)

Помітно, що цю постмодерністську різдвяну казку придумав дивний хлопчик, що вважав за краще знімати на самоті лялькову анімацію та мріяти у кінозалі, і який досі так і не подорослішав. Образ юнака з ножицями замість пальців Тім Бертон придумав ще підлітком, а сюжет почерпнув із класичного фільму жахів "Франкенштейн" (1931) Джеймса Вейла. Зрозуміло, тут симпатії глядачів на боці доброго і симпатичного монстра, а не людей.

Для Джонні Деппа – актора без освіти, який знімався в кіно тому, що його рок-гурт гурт не приносив грошей, роль Едварда стала першим великим успіхом. (Він тут дуже смішно обігрує свою першу роль у кіно, позуючи з лезами, як Фредді Крюгер.) Два геніальні дилетанти, що називається, знайшли один одного.

Від інших фільмів Бертона з їх дивовижним дизайном, відчуженим героєм-одинаком та сумішшю сентиментальності з готичним флером, "Едварда руки-ножиці" відрізняють несподівані яскраві анілінові кольори в дусі Педро Альмодовара. А ще не менш несподівана сатира на міщанський побут невеликого американського містечка.

Взагалі дуже цікаво спостерігати, як у своїх найкращих фентезійних фільмах Бертон вміє підкупити як підліткову аудиторію, звертаючись до неї на рівних. Так і дорослу, змушуючи глядачів знову почуватися дітьми, зачарованими силою кіно.

Дилогія "Бетмен" (1989) "Бетмен повертається" (1992)

"Бетмен" не був першою успішною екранізацією коміксу — "Супермен" (1978) невтомного хітмейкера Річарда Доннера шестиразово окупився, отримав "Оскар" за спецефекти і досі сприймається з цікавістю. Але Тіму Бертону вдалося те, що не вдалося попереднику: створити моду на супергеройське кіно в Голлівуді, а головне – закласти канон жанру.

Супергероєві відтепер належало бути складною, суперечливою особистістю та існувати у візуально вишуканому, екстравагантному світі, сповненому похмурих фарб. Дизайн "Бетмена" суттєво вплинув на жанр кінокоміксу. Тут треба сказати спасибі першій професії Бертона, який починав з лялькової анімації, і унікальному баченню художника Антона Ферста, для якого "Бетмен" став професійною вершиною (через кілька років 47-річний Ферст накладе на себе руки).

Зазначимо ще одну традицію, закладену Джеком Ніколсоном, якого вмовили на участь у фільмі "низького жанру" не тільки нечуваним гонораром, але ще й відсотком з показів — кажуть, гроші йому й досі капають. З того часу для кожного режисера супергеройського кіно стало справою честі знімати суперзірок, і досить дивні твори на кшталт "Тора" є сенс дивитися хоча б заради кастингу.

Що стосується продовження пригод Бетмена, то друга частина ("Бетмен повертається") вийшла ще барвистішою. А також набагато готичнішою за духом та похмурою за колоритом, що негативно позначилося на зборах. Але ретроспективно це найкращий фільм у франшизі, з яким не зрівняється навіть "Темний лицар" (2008) Крістофера Нолана з неперевершеним Джокером Хіта Леджера. Не кажучи вже про минулорічний "Бетмен" Меттью Рівза, який навіщось зіпсував казку якоюсь химерною подобою реалізму.

Все ж таки головна претензія до метамодерністів у тому, що на відміну від своїх попередників-постмодерністів, вони не вміють розважити глядача як слід. А навіщо ще ходити у кіно?

"Велика риба" (2003)

Це повне яскравих фарб фентезі, в якому за нудним фасадом одноповерхової Америки ховається казковий світ, населений дивовижними персонажами. (Мій персональний фаворит — директор цирку і за сумісництвом перевертень у виконанні Денні Де Віто, якого можна приручити, як собаку.)

І водночас — сентиментальне сімейне кіно на безпрограшну тему важкого примирення батьків та дітей. Цікаво, що спочатку "Велику рибу" збирався ставити Стівен Спілберг, для якого ця тема одна з головних. І це помітно: фільм занадто настирливо нав’язує глядачам банальності про необхідність любити ближніх та робити добро.

Але при цьому тут чимало типово бертонівського бешкетного хуліганства. Він смішно обіграє лиходійський імідж Стіва Бушемі, посміюється над "Форрестом Гампом" та геніально пародує "Матрицю" у сцені, коли час зупиняється, і в повітрі зависає попкорн.

На жаль, далі у фільмах Бертона сентиментальних банальностей буде більше (як і сиропної краси), а хуліганства — менше. Можна сказати, що це його останній шедевр. І теж дуже особистий – як і головний герой стрічки, напередодні Бертон втратив батьків та сам став батьком.

Всі ці фільми ви можете переглянути в українському озвученні!

Раніше " Телеграф " писав, хто зі знаменитих кінорежисерів підтримує путіна і чому.